ПРОФІЛАКТИКА ТУБЕРКУЛЬОЗУ.

ПРОФІЛАКТИКА ТУБЕРКУЛЬОЗУ.

   Профілактика туберкульозу поділяється на соціальну, санітарну, щеплення БЦЖ і хіміопрофілактику.

Соціальна профілактика.

   Соціальна профілактика включає державні заходи, спрямовані на підвищення життєвого рівня населення, захист довкілля, розвиток фізкультури і спорту, санаторної мережі, будинків відпочинку. Забезпечення житлом, задовільними умовами праці, повноцінним харчуванням - важливі умови зміцнення здоров'я народу і підвищення опірності до різних захворювань, в тому числі, до туберкульозу. Для профілактики розповсюдження туберкульозу, попередження захворювання здорових членів сім'ї велике значення має право хворих на туберкульоз, що виділяють МБТ, на позачергове отримання житла, в якому хворому забезпечується окрема кімната. Лікування хворих на туберкульоз в стаціонарі, санаторії і амбулаторно безкоштовне. На період лікування хворі на вперше виявлений туберкульоз можуть отримати листок непрацездатності терміном до 10 місяців. Якщо ж це виявляється недостатнім , листок непрацездатності через МСЕК продовжують до року.

Санітарна профілактика.

   Санітарна профілактика спрямована на попередження зараження здорових осіб від хворих на туберкульоз людей або тварин. Її науковою основою є вчення про збудника туберкульозу, про значення масивності інфекції, її джерела і шляхи передачі. Санітарна профілактика включає оздоровлення осередків туберкульозної інфекції, санітарний і ветеринарний нагляд, санітарно -просвітню роботу, а також раннє виявлення, ізоляцію і лікування хворих на туберкульоз.
   Під епідемічним осередком туберкульозу розуміють хворого на туберкульоз, який виділяє мікобактерії, житло, де живе бактеріовиділювач, і людей, що проживають разом із ним. Бактеріови ділювачами вважаються особи, у яких знайдені МБТ хоча б одноразово будь-яким методом дослідження і є клініко-рентгено логічні ознаки активності туберкульозного процесу.
   До протиепідемічних заходів в осередку туберкульозної інфекції відноситься проведення дезинфекції, обстеження осіб, які були в контакті з хворим, та проведення їм хіміопрофілактики, ізоляція дітей від бактеріовиділювача, санітарно-гігієнічне виховання хворих і членів їх сімей, поліпшення умов проживання, а також інтенсивне лікування хворого, що призводить до припинення бактеріовиділення.
   Профілактична робота в осередку здійснюється відповідно до його епідемічної небезпеки, яку визначають спільно фтизіатр і епідеміолог, враховуючи такі чинники:

масивність бактеріовиділення;

наявність у сім'ї дітей і підлітків;

санітарні умови, в яких проживає хворий і його сім'я.
   Найважливішим із цих факторів є масивність бактеріовиді лення, яке поділяють на: а) масивне, коли мікобактерії в харкотинні знаходять при простій бактеріоскопії або методом посіву (більше 20 колоній); б) мізерне, яке встановлюється методом посіву (небільше20 колоній); в) формальне (умовне), коли бактеріовиділення вже припинилося, але хворий знаходиться ще на контролі. Відповідно до цих умов, осередки туберкульозної інфекції поділяються на 3 групи.
   До 1-ї найнебезпечнішої групи відносять осередки, де проживають хворі з масивним бактеріовиділенням або мізерним, але в сім'ї є діти і підлітки чи існують обтяжуючі обставини: погані житлові умови, порушення гігієнічних правил, зловживання алкоголем. Епідеміолог і дільничний фтизіатр повинні відвідувати такий осередок один раз на квартал, дільнична медсестра - не рідше одного разу на місяць.
   До 2-ї групи епідемічних осередків належать ті, де живе хворий із мізерним бактеріовиділенням і всі члени сім'ї дорослі, або ж хворий відноситься до формальних бактеріовиділювачів, але в сім'ї є діти і підлітки чи має місце хоча б один з наведених обтяжуючих факторів. Лікар відвідує ці осередки 1 раз на півроку, медсестра - один раз на 2 місяці.
   До 3-ї групи відносяться осередки, де проживають лише дорослі, а хворі - формальні бактеріовиділювачі, і відсутні будь-які обтяжуючі обставини. До цієї ж групи відносять сім'ї, в яких в особистому господарстві виявлена худоба, уражена туберкульо зом. Лікар відвідує ці осередки один раз на рік, медична сестра - один раз на півроку.
   При вперше виявленому туберкульозі оздоровча робота в осередку починається з госпіталізації хворого і заключної дезинфекції в помешканні силами санепідстанції. Її роблять у всіх випадках, коли хворий вибуває з дому: госпіталізація, зміна місця проживання, у випадку смерті хворого на туберкульоз вдома. Долівку, стіни, меблі зрошують з гідропульта 5% розчином хлораміну. Приміщення щільно закривають на 2 год, після чого його провітрюють. Ефективним методом знезараження приміщення є ультрафіолетове опромінення (кварцування). Дорогі речі, які легко псуються від дезинфікуючих розчинів, чистять і опромінюють ультрафіолетовими променями. Малоцінні предмети спалюють. Після заключної дезинфекції в приміщенні бажано зробити ремонт.
   Якщо хворий залишається в помешканні (це частіше буває при хронічних формах туберкульозу), в осередку члени сім'ї і сам хворий систематично здійснюють поточну дезинфекцію . Бактеріовиділювачам для особистого користування виділяють столовий посуд, рушники, постільну білизну, які систематично знезаражу ють. Найбільш небезпечним інфекційним матеріалом є харкотиння хворого, тому його необхідно збирати в індивідуальну кишенькову плювальницю, заповнену на чверть об'єму 5% розчином хлораміну. Хворий повинен мати дві плювальниці: в одну він збирає харкотиння, друга дезинфікується. Для знезараження харкотиння плювальницю з відкритою кришкою поміщають в емальований посуд і кип'ятять 20хв в 2% розчині соди або ж на 6 год заливають 5% розчином хлораміну. Після цього харкотиння зливають в каналізацію, а плювальницю миють 2% розчином соди або теплою водою. Надійним способом дезинфекції столового посуду і білизни є їх кип'ятіння в 2% розчині соди протягом 20 хв. Приміщення, де живе хворий, щоденно прибирають вологим способом, провітрюють.
   Відразу ж після виявлення хворого на туберкульоз, обстежують усіх осіб, які були з ним у контакті. Дорослим і підліткам проводять флюорографію грудної клітки, дітям - рентгенографію. Крім того, дітям і підліткам роблять пробу Манту з 2 ТО. Після обстеження всіх здорових осіб із контакту беруть на облік в IV групу диспансерного спостереження і призначають їм хіміопрофілактику. Якщо хворий залишається вдома, дітей необхідно ізолювати від нього, направивши їх у спеціалізовані заклади (садки, школи-інтернати), де їм проводиться хіміопрофілактика.
   Інтенсивне лікування хворого, яке призводить до його одужання і припинення бактеріовиділення, має першорядне значення для оздоровлення епідемічного осередку туберкульозної інфекції.
   Служба санітарного нагляду не допускає хворих на активну форму туберкульозу до праці з харчовими продуктами , в дитячі заклади, готелі, гуртожитк и тощо.
   Важливим розділом роботи є попередження зараження людини від хворих тварин. Захворювання на туберкульоз зустрічається у 55 видів ссавців і 80 видів птахів. Проте епідемічну небезпеку для людини становить, здебільшого, велика рогата худоба, значно менше - кози, вівці, свині, верблюди, кішки, собаки, кури. Особливе значення мають корови, які можуть інфікуватися не лише бичачим, але й людським типом МБТ. Отже, можливе зараження людини від худоби і навпаки - корів від людини. Людина може заразитися через молоко, м'ясо, субпродукти від хворих тварин, а також безпосередньо при догляді за ними. За виявлення і попередження туберкульозу в тварин відповідає ветеринарна служба. Здійснюється систематичне обстеження тварин за допомогою туберкулінодіагностики, уражена худоба знищується. Для ранньої діагностики туберкульозу працівники ферм, де виявлена уражена туберкульозом худоба, повинні щорічно проходити флюорографічне обстеження. Щоб попередити інфікування здорових корів, до роботи на фермах не допускаються люди, хворі на туберкульоз.
   Санітарно-просвітна робота включає бесіди, виступи по радіо, поширення літератури. Тематика цих заходів неоднакова серед здорового населення і в епідемічних осередках туберкульозу. Серед населення необхідно пропагувати здоровий спосіб життя, роз'яснювати шкідливість алкоголю, куріння, важливість щеплень БЦЖ для попередження туберкульозу, флюорографічних обстежень і туберкулінодіагностики як методів раннього виявлення захворювання. Одночасно необхідно пояснити, що при появі навіть мінімальних симптомів хвороби необхідно звертатися за медичною допомогою, тому що лише при ранній діагностиці захворювання воно виліковується повністю.
   В осередку туберкульозної інфекції треба розповідати хворому і членам його сім'ї про шляхи зараження туберкульозом і методи його попередження, навчити правил гігієни, методики поточної дезинфекції. Особам, які проживають разом із хворим, пояснюють важливість регулярних обстежень у тубдиспансері, при необхідності - профілактичного лікування.
   Тваринникам, які працюють у господарствах, де є уражена туберкульозом худоба, потрібно розказати про зв'язок між туберкульозом людей і тварин, способи попередження зараження, необхідність регулярних флюорографічних обстежень, хіміопрофілактики.

Хіміопрофілактика.

   Під хіміопрофілактикою розуміють застосування протитубер кульозних препаратів для попередження туберкульозу в осіб із високим ризиком захворювання.
   Можливість і ефективність використання протитуберкульозних препаратів із профілактичною метою вперше доведена А. Зоріні (Італія) і Ф. Дебре (Франція) в 1953 р. Під керівництвом А. Зоріні виконані експериментальні дослідження, які дали наукове обгрунтування хіміопрофілактики. Телят, які від'ємно реагували на туберкулін , отже, не були інфіковані туберкульозом, поміщали в умови тісного контакту з хворими на туберкульоз коровами. Частинателятуперіодконтактуотримувалаізоніазид,друга частина препарату не отримувала. Через 20 днів від початку експерименту в телят, що не отримували ізоніазид, виявлено в органах туберкульозні вогнища, а в тих, що отримували препарат, туберкульозні зміни не були знайдені.
   Особливе значення для успішної хіміопрофілактики має препарат ізоніазид, якому властива висока бактеріостатична активність, хороша проникність в органи, тканини, внутрішньоклітинна дія, порівняно невелика токсичність. Призначається звичайно в добовійдозі 8-10 мг/кг щоденно або через день. Його можна замінити фтивазидом у дозі 20 мг/кг на добу за два прийоми. Курс хіміопрофілактики продовжується 2-3 місяці. Разом з ізоніазидом застосуву ють вітамінні препарати, які містять піридоксин.(рис. 138)
   Дорослим хіміопрофілактика призначається:

особам, які знаходяться в контакті з хворим, що виділяє мікобактерії туберкульозу;

тваринникам з неблагополучних щодо туберкульозу ферм і людям, у яких в особистому господарстві виявлено уражену туберкульозом худобу;

особам, які видужали від туберкульозу (III гр. обліку), при виникненні факторів, що знижують опірність організму;

людям із посттуберкульозними змінами (VII гр. обліку) і супровідними хворобами (хронічні неспецифічні захворювання органів дихання, цукровий діабет, виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки, хронічні психічні захворювання, силікоз, алкоголізм) при виявленні , а також при виникненні факторів, які можуть викликати загострення туберкульозу (гострі захворювання, травми, лікування високими дозами глюкокортикоїдів).
   Показання для хіміопрофілактики у дітей і підлітків:

контакт із хворим, що виділяє МБТ, або контакт із хворим на активний туберкульоз без бактеріовиділення;

віраж туберкулінових реакцій;

гіперергічні реакції на туберкулін або їх посилення на 6 мм і більше порівняно з попередніми результатами;

ранішеінфіковані дітиаботі, щоперенесли туберкульоз, у випадку необхідності призначення їм високих доз глюкокортико їдів, виявлення цукрового діабету, після дитячих інфекцій, бронхітів , при загостренні хронічної пневмонії.
   Таким чином, хіміопрофілактика призначається, в основному , особам, які інфіковані туберкульозом або одужали від нього (вторинна хіміопрофілактика), а неінфікованим дітям і підліткам (первинна хіміопрофілактика) лише при контакті з хворими на туберкульоз людьми або тваринами.
   Дво- або тримісячні курси хіміопрофілактики ізоніазидом призначають одноразово або два рази на рік. Перед початком такого лікування роблять детальне клініко-рентгенологічне обстеження пацієнта. Бажано, щоб медичні працівники контролювали прийом ізоніазиду. Дітям найлегше це зробити в умовах спеціалізованого санаторного закладу, школи-інтернату, дорослим - в стаціонарі, де вони лікуються з приводу супровідних захворювань. Якщо хіміопрофілактику здійснюють амбулаторно, ізоніазид видається на 7 днів, після чого пацієнт повинен повторно прийти в тубдиспансер для отримання препарату.
   Серед осіб, які отримували хіміопрофілактику, захворюваність у 2-5 разів нижча, порівняно з відповідними групами, які її не отримували.

Щеплення БЦЖ.

   Вакцинація БЦЖ спрямована на створення специфічного протитуберкульозного імунітету в неінфікованих осіб.
   Людина має певну природну стійкість до туберкульозної інфекції, вираженість якої пов'язана з генетично зумовленими факторами, а також екзогенни ми впливами. У зв'язку з цим виникла необхідність пошуків вакцини, яка б могла захистити людей від туберкульозу. Знайти її вдалося французьким вченим Кальмету і Герену, які отримали принципово новий тип мікроба шляхом вирощування мікобактерій бичачого типу на гліцериновій картоплі з додачею жовчі. Протягом 13 років вірулентну культуру пересіювали кожних 15 днів. У результаті цього була отримана вакцина, що втратила здатність викликати захворювання, але має високі імуногенні властивості. Назвали її на честь винахідників БЦЖ (Bacilles Calmette et Guerin). Вперше БЦЖ була застосована в 1921 році, в подальшому ефективність її підтверджена результатами численних досліджень.
   Сучасна суха вакцина БЦЖ - це живі мікобактерії вакцинного штаму, висушені в 1,5% розчині глютамінату натрію. Випускається в ампулах по 1 мг вакцини, що становить 20 доз, кожна по 0,05 мг препарату. Вакцина призначена для специфічної імунізації здорових доношених новонароджених і для ревакцинації дітей і підлітків у декретовані строки.(рис. 139)
   Крім вакцини БЦЖ, випускається вакцина БЦЖ-М у половинній дозі (0,5 мг в одній ампулі, що становить 20 доз, кожна по 0,025 мг препарату). Вона призначена для вакцинації недоношених новонароджених і дітей, які не були імунізовані при народженні в зв'язку з протипоказаннями, а також для вакцинації і ревакцинації дітей, що проживають на забруднених радіонуклідами територіях (III-IV зона). Вакцини БЦЖ і БЦЖ-М мають вигляд білої маси. До них додається розчинник - 2 мл 0,9% розчину натрію хлориду. Вакцину можна зберігати в холодильнику протягом 12 місяців.
   Техніка і показання для вакцинації БЦЖ. Первинну вакцинацію роблять здоровим доношеним немовлятам на 3-5 день життя. Застосовують однограмові шприци разового користування, при їх відсутності - шприци об'ємом в 1 мл з поділками до 0,1 мл зі щільнопідігнаними поршнямита тонкимиголками (№ 0415) з коротким зрізом. Для кожного щеплення необхідно мати окремі стерильні шприц і голку, які після використання ретельно промивають і стерилізують сухожаровим способом. Використання цих інструментів для іншої мети забороняється.
   Перед вакцинацією оглядають ампули. Вакцина вважається непридатною:

при відсутності етикетки;

якщо минув термін використання;

при наявності тріщин ампули;

при зміні фізичних властивостей препарату (зморщування вакцини, зміна кольору);

при утворенні клаптів у розведеній вакцині.
   Протерту спиртом шийку ампули надпилюють і відламують, загорнувши в стерильну серветку, щоб попередити розпилювання вакцини. Стерильним шприцом із довгою голкою переносять 2 мл розчинника в ампулузвакциною, яка повинна протягом 1 хв утворити рівномірну завись. Таким чином, після розчинення 1 мг вакцини в2 мл ізотонічного розчину отримують розведення, яке вміщує0,05 мг препарату (одну дозу) в0,1 мл розчину. Вакцину треба захистити від сонячного світла і використати протягом 2-3 годин, після чого її залишки знищують кип'ятінням.
   Імунізацію новонароджених здійснюють у палаті після огляду педіатра. В однограмовий шприц після перемішування набирають 0,2 мл розведеної вакцини, випускають через голку повітря і частину препарату домітки0,1мл.Вакцинувводятьстрого внутрішньошкірно на межі між верхньою і середньою третиною плеча, протерши попередньо шкіру 70° спиртом. При правильній техніці утворюється білуватапапула діаметром 5-6 мм, яка розсмоктуєть ся через 15-20 хвилин. Після введення вакцини забороняється обробка місця ін'єкції дезинфікуючим розчином або накладання пов'язки. Не можна вводити вакцину підшкірно, тому що це іноді спричинює утворення холодного абсцесу.
   Протипоказання для вакцинації БЦЖ: (рис. 140)

недоношеність при масі тіла при народженні, меншій від 2000 г;

внутрішньоутробна інфекція;

гнійно-септичні захворювання;

гемолітична хвороба новонароджених (середньої тяжкості і тяжка);

пологові травми з неврологічними симптомами;

генералізовані шкірні ураження;

гострі захворювання;

генералізована інфекція БЦЖ в інших дітей у сім'ї.
   Дітей, не імунізованих у зв'язку з протипоказаннями в пологовому будинку, вакцинують після одужання в дитячій поліклініці або фельдшерсько-акушерському пункті вакциноюБЦЖ-М протягом 1-6 місяців.Якщо дитина до моменту зняття протипоказання досягає віку 2 місяців і більше, перед імунізацією роблять пробу Манту з 2 ТО. Вакцинуються діти з негативною реакцією на туберкулін.
   Імунітет після вакцинації розвивається через 6-8 тижнів. До цього моменту дитина дуже сприйнятлива до туберкульозної інфекції. Тому перед випискою новонародженого із пологового будинкувсі дорослі особи, що проживають разом з дитиною, повинні пройти флюорографічне обстеження. Вакцинованих дітей із сім'ї хворого на туберкульоз ізолюють від бактеріовиділювача на період вироблення імунітету (не менше 2 міс.).
   Ревакцинація БЦЖ здійснюється в 7 і 14 років. Відбирають дітей і підлітків для ревакцинації при черговій масовій туберкулі нодіагностиці. Ревакцинують здорових осіб з негативною реакцією на пробу Манту з 2 ТО. Інтервал між пробою Манту і ревакцина цієюповинен бути не меншим від3-хднів і не довшим від 2 тижнів. Повторну імунізацію здійснюють вакциною БЦЖ і лише дітей, що проживають на забруднених радіонуклідами територіях (III-IV зона), ревакцинують вакциною БЦЖ-М.
   Техніка ревакцинації не відрізняється від техніки первинних щеплень. Проводиться туберкулінодіагностика і ревакцинація підготовленими середніми медичними працівниками, членами спеціальних бригад, які очолює лікар-педіатр.
   Протипоказання для ревакцинації дітей і підлітків:

інфікованість туберкульозом або раніше перенесений туберкульоз;

позитивна або сумнівна реакція на пробу Манту з 2 ТО;

ускладнення на попереднє введення вакцини БЦЖ (келоїдні рубці, лімфаденіти тощо);

гострі захворювання (інфекційні й неінфекційні) включно з періодом реконвалесценції, хронічні захворювання в період загострення;

алергічніхвороби(шкірнійреспіраторні)встадії загострення;

злоякісні хвороби крові й новоутвори;

імунодефіцитні стани, лікування імунодепресантами;

ВІЛ-інфіковані діти.
   Осіб, тимчасово звільнених від імунізації, беруть на облік, щеплення їм роблять після одужання в строки від 1до6місяців з дозволу відповідного лікаря-спеціаліста. Інші профілактичні щеплення можна робити не раніше ніж через 2 міс. після ревакцина ції БЦЖ.
    Реакція організму на вакцину БЦЖ. У місці введення вакцини БЦЖ, а також в регіонарних лімфатичних вузлах при гістологіч ному дослідженні знаходять дрібні вогнища специфічного запалення. Вони мають доброякісний, регресуючий характер. У вперше щепленихдітей видима місцева реакція з'являється через 3-4 тижні після внутрішньошкірного введення вакцини. (рис. 141)На місці ін'єкції утворюється невеликий інфільтрат - вузлик синюшного кольору, в якому в половині випадків формується невелика нориця з серозними виділеннями. Далі утворюється коричневого кольору кірочка, яка приблизно через 9 тижнів відпадає. Під нею видно ніжний рубчик, який поступово депігментується. Весь процес до утворення рубчика триває 2-4 місяці, деколи довше. При правильній техніці вакцинації рубець утворюється в 90-95% випадків і свідчить про ефективність щеплення. У повторно щеплених місцеві реакції починають розвиватися швидше, уже через тиждень, але їх зворотний розвиток також триває 2-4 місяці. (рис. 142)
   Крім місцевих реакцій на щеплення, в результаті імунобіологічної перебудови організму у вакцинованих дітей розвивається туберкулінова алергія - позитивні реакції на туберкулін, які можна виявити за допомогою проби Манту з 2 ТО у 55-65%, а при використанні 100 ТО - у 90% імунізованих дітей і підлітків. Ці два показники (післявакцинний рубець і позитивна реакція на туберкулін) використовуються як критерії оцінки якості вакцинації і вироблення протитуберкульозного імунітету. Розвиток місцевої післявакцинної реакції контролює дільничний педіатр і описує її в медичній документації через 1, 3 і 12 місяців після щеплення. Якщо ж післявакцинний рубчик не утворився, а проба Манту з 2 ТО залишається негативною, можна вважати, що імунізація неефективна. У таких дітей і підлітків за несприятливих епідеміологічних умов необхідно повторити щеплення, але не раніше ніж через 2 роки після вакцинації і через рік після ревакцинації.
   У рідкісних випадках (0,02%) можливі ускладнення протитуберкульозних щеплень. До них відносять підшкірні холодні абсцеси, виразки діаметром 10 мм і більше, лімфаденіти регіонарних лімфатичних вузлів при збільшенні їх до 1,5 см і більше, келоїдні рубці розміром 10 мм і більше.
   Підшкірні холодні абсцеси є наслідком порушення техніки щеплення - введення вакцини підшкірно. Розвиваються вони в строки від 1 до 8 міс.після щеплення. У місці введення вакцини з'являється еластична, неболюча припухлість.(рис. 143) Поступово холодний абсцес розм'якшується, з'являється флюктуація, шкіра над ним стає синюшною, може утворитися нориця. До розм'якшення холодного абсцесу його лікують пов'язками з гідрокортизоновою маззю, примочкою з 0,45 г рифампіцину, розчиненого в 100 мл 20% димексиду. При появі флюктуації відсмоктують рідкий казеоз і вводять у порожнину абсцесу розчин ізоніазиду. Якщо місцеве лікування неефективне, холодний абсцес разом із капсулою видаляють оперативним способом.
   Утворення поверхневої виразки розміром більше 10 мм на місці введення вакцини зв'язують з особливостями реактивності організму. Для її лікування використовують присипку ізоніазиду. (рис. 144)
   Лімфаденіти регіонарних лімфатичних вузлів (пахвових, шийних, над- або підключичних) є наслідком високої реактогенності вакцини і розвиваються звичайно у недоношених і в дітей із супровідними захворюваннями. Їх виявляють через 2-3 місяці після вакцинації, рідко після ревакцинації. Починаються звичайно безсимптомно, коли мати випадково знаходить у дитини збільшені лімфатичні вузли (частіше пахвові). Далі вони стають синюшними, з'являється флюктуація, може утворитися нориця. Дітям із регіонарними лімфаденітами призначають 2-3 протитуберкульозні препарати протягом 3-6 місяців. Місцево застосовується примочка з 0,45 г рифампіцину, розчиненого в 100 мл 20% димексиду. При безуспішному консервативному лікуванні оперативно видаляють змінені лімфатичні вузли. (рис. 145)
   Келоїдний рубець утворюється лише після ревакцинації у підлітків зі схильністю до алергічних реакцій. Є спостереження, що келоїдні рубці можуть розвиватися в інфікованих дітей із недовиявленою туберкуліновою алергією, яким проведено ревакцинацію БЦЖ. Лікування їх складне. Рубець почергово обколюють гідрокортизоновою емульсією і лідазою. Хірургічне лікування не показане. (рис. 146)
   Усіх дітей і підлітків з ускладненнями вакцинації і ревакцинації БЦЖ обстежують і лікують у протитуберкульозному диспансері.
   Імунологічна суть протитуберкульозної несприятливості як після інфікування невеликою кількістю мікобактерій туберкульозу, що не викликають захворювання, так і після вакцинації БЦЖ дуже подібна. Першорядне значення мають клітинні імунні механізми , зв'язані з Т-системою лімфоцитів.
   Встановлено, що штам БЦЖ поступово трансформується в L-форму і в такому вигляді може довго зберігатися в організмі, підтримуючи імунологічний ефект вакцинації.
   Вакцинація і ревакцинація БЦЖ є ефективним методом профілактики, особливо в дитячому і підлітковому віці. Вона дозволяє попередити захворювання у 80% імунізованих. Якщо ж у вакцинованих осіб в умовах масивної туберкульозної інфекції розвивається захворювання, воно має обмежений характер і перебігає значно легше. Після широкого впроваджен ня протитуберкульозних щеплень значно зменшилася захворюваність на тяжкі форми туберкульозу - міліарний туберкульоз, туберкульозний менінгіт, казеозну пневмонію. У міру поліпшення епідеміологічних показників з туберкульозу будуть уточнюватися показання і строки вакцинації та ревакцинації БЦЖ. У багатьох країнах світу продовжуються дослідження, спрямовані на створення досконаліших вакцинних препаратів на основі використання окремих фракцій мікобактерій, генної інженерії.