У випадку висхiдного шляху поширення iнфекцiї, внаслiдок турбулентностi течiї або мiхурно-сечового рефлюксу, вiдбувається транспорт мiкроорганiзмiв та їх адгезiя на уроепiтелiй верхнiх вiддiлiв сечових шляхiв. У першi хвилини попадання бактерiальна флора в нирку, вiдбувається активацiя комплементу та його компонентiв, що призводить до агрегацiї тромбоцитiв i гранулоцитiв, пряме, цитолiтичне пошкодження i непряме за рахунок медiаторiв запалення, сформується iшемiчний некроз тканини нирок у першi 48 годин. Iшемiзована тканина легко iнвазується  бактерiями, утворюючи мiкроабсцеси. В разi нелiкованої iнфекцiї знижується нирковий кровоплин, зменшується об’єм функцiональної паренфiми. Ступiнь ураження паренхiми нирок залежить вiд факторiв фагоцитарної активностi лейкоцитiв. Накопичення лейкоцитiв iз незавершеним фагоцитозом утворюються складнi комплекси мiкроорганiзмiв та змiнених тканинних структур, сприяючи розвитку автоiмунних процесiв. У вогнищi запалення з лейкоцитiв у зовнiшнє середовище видiляються бiологiчно активнi речовини, дiя яких не тiльки захисна, але й уражаюча на клiтини канальцiв. Тобто, у хворих дiтей недостатня фагоцитарна активнiсть лейкоцитiв та незавершений фагоцитоз є умовою хронiзацiї ПН.

              Певну роль у розвитку ПН, особливо при хронiзацiї, вiдiграє механiзм антитiлоутворення, який забезпечується В-лiмфоцитами. Утворення антитiл залежить вiд локалiзацiї iнфекцiї в нирках. А також вiд iмуногенностi бактерiй та стану iмунної системи хворого. Утворення бактерiй, вкритих антитiлами є важливою ознакою мiсцевих iмунних реакцiй, якi вiдбуваються в нирковiй паренхiмi i вiдображають локалiзацiю процесу при iнфекцiї сечових шляхiв. При гострому ПН цей тест позитивний у 90 % випадкiв. У дiтей першого року життя, а особливо першого пiврiччя дуже низька частота позитивних результатiв тесту на бактерiї, вкритi антитiлами, що свiдчить про транзиторну неспроможнiсть системи мiсцевого iмунiтету. Таким чином, у розвитку ПН можна видiлити двi стадiї: неспецифiчну (запальну) та специфiчну (iмунологiчну), якi взаємопов’язанi i складають єдиний механiзм патологiчного процесу.

               Гострий ПН характеризується активною стадiєю хвороби i зворотнiм розвитком симптомiв з повною клiнiко-лабораторною ремiсiєю впродовж 6 мiсяцiв вiд початку захворювання або при наявностi не менше 2 рецидивiв за цей перiод.

     Хронiчний ПН має рецидивуючий (перiоди загострення, що проявляється сечовим синдромом i загальними ознак111ами захворювання) або латентний перебiг (характеризується наявнiстю тiльки сечового синдрому).

     4.      Мiкробне число: бiльше за 100000 бактерiй у 1 мл сечi.

     5.      Оцiнка стану функцiї канальцiв:

     Переваги лiкування однiєю дозою:

     Медикаменти, ефективнi при однократному введеннi:

Багатоденне лiкування.

     Емпiрична антибактерiальна терапiя. Емпiричний пiдхiд заснований на виборi антибактерiального засобу, що максимально перекриває можливий спектр мiкроорганiзмiв, якi найбiльш часто є збудниками даного захворювання визначеної локалiзацiї (табл. 3).

     Цiлеспрямована терапiя. Пiсля отримання результатiв бактерiологiчного дослiдження сечi, виявлення збудника iнфекцiйного процесу i визначеннi його чутливостi можливо проведення цiлеспрямованої антибактерiальної терапiї (табл. 4). Цiлеспрямована терапiя дозволяє вибрати засiб iз менш широким спектром антимiкробної дiї i вiдповiдно з меншим ризиком ускладнень терапiї (суперiнфекцiя, множинна резистентнiсть i iн.). З двох препаратiв з однаковим спектром протимiкробної активностi при лiкування хворих варто вибрати найменш токсичний засiб.

     Проте всi беталактамнi антибiотики є антагонiстами гамаамiномасляної кислоти, тому пiсля введення високих доз можуть спостерiгатися збудливiсть ЦНС, галюцинацiї, нестабiльнiсть артерiального тиску, судоми.

     Цефалоспорини. Препарати другого поколiння – цефуроксим (зiнацеф), цефокситин (подавляють грам негативну кишкову паличку, клостридiї, гонококи, патогеннi стрептококи, стафiлококи), призначають в/венно 30-100 мг/кг впродовж маси тiла 7-10 дiб. Препарати третього поколiння – цефотаксим, цефтрiаксон, цефтазидим, цефтизоксим – призначають по 30-100 мг/кг маси тiла впродовж 7-10 дiб.

     Амiноглiкозиди. Бактерициднi антибiотики, якi дiють на грамнегативнi бактерiї. Застосовуються при гострих захворюваннях сечових шляхiв без порушення видiльної функцiї нирок. Вiдносяться до групи антибактерiальних препаратiв з помiрною нефротоксичнiстю. Факторами ризику нефротоксичностi є: тривалiсть їх застосування бiльша за 14 дiб, максимальна концентрацiя вища за 10мкг/мл, поєднання iз цефалоспоринами, наявнiсть захворювань печiнки; високi показники креатинiну;