Хвороби вуха: сірчана пробка, зовнішні отити, гострі середні отити, мастоїдит

Зовнішній слуховий прохід має дієвий механізм самоочищення: епітелій при своєму рості повільно зсувається назовні – від барабанної перетинки до входу в зовнішній слуховий прохід, захоплюючи за собою частинки вушної сірки, що перебувають на його поверхні. Порушення такого процесу призводить до накопичення сірки у зовнішньому слуховому проході і сприяє утворенню сірчаної пробки. Залежно від консистенції, пробка може бути м’якою, щільною та кам’янистою.

• Підвищена в’язкість вушної сірки та схильність її до прилипання до шкіри зовнішнього слухового проходу.

• Посилена продукція сірчаних залоз в результаті місцевого або загального їх подразнення (схильність до підвищеної діяльності залоз).

• Вузькість зовнішнього слухового проходу (утруднення виведення сірки).

Для нормального слуху достатньо навіть мінімальної щілини між сірчаною пробкою і стінкою зовнішнього слухового проходу. Тільки в разі повного перекриття його просвіту після потрапляння у вухо води чи спробі самостійно видалити пробку з’являються скарги на:

3. аутофонію (посилене відчуття власного голосу ураженим вухом).

Три останні симптоми виникають через подразнення гілки блукаючого нерва, який інервує зовнішній слуховий прохід .

Зовнішній слуховий прохід перекритий коричневою масою пастоподібної (м’якої), щільної чи кам’янистої консистенції.

Якщо видалення сірки робити без контролю зором або невідповідними інструментами, то можна

заштовхнути пробку ще глибше,чим викликати нудоту, блювання тощо, або навіть травмувати барабанну перетинку.

· Дослід Вебера – латералізація звуку у хворе вухо, дослід Ріне – негативний, дослід Швабаха – подовжений (ураження звукопровідного механізму).

· Аудіограма – наявність повітряно-кісткового інтервалу (погіршання слуху за звукопровідним або змішаним типом).

· Сірчану пробку м’якої чи щільної консистенції видаляють промиванням;

· Сірчану пробку твердої та кам’янистої консистенції видаляють за допомогою гачка чи пінцета; або закапують у вухо 5% р-ну соди протягом 2 днів (щоб вона розм’якла), а потім видаляють промиванням.

Промивання слухового проходу шприцом Жане, об’ємом 100-200 мл

Під час промивання хворий повинен тримати нижче вушної раковини ниркоподібний лоток. У шприц набирають кип’ячену воду температури тіла. Лівою рукою відтягують вушну раковину хворого назад і догори, щоб випрямити слуховий прохід. Після цього вводять у нього кінчик шприца, стежачи, щоб він не просунувся надто глибоко, і спрямовують струмінь води вздовж задньо-верхньої стінки зовнішнього слухового проходу. Силу натискання на поршень регулюють таким чином, щоб спочатку вимити лише невеликі частинки сірчаної пробки. Якщо це вдається, то поступово в пробці утворюється отвір, крізь який вода проникає до барабанної перетинки і, тиснучи зсередини на пробку, виштовхує основну масу вушної сірки із зовнішнього слухового проходу.

Не можна вимивати сірчану пробку у випадках, коли є підозра на перфорацію барабанної перетинки (дізнатися з анамнезу), бо це викличе загострення середнього отиту.

ВИДАЛЕННЯ СІРЧАНОЇ ПРОБКИ ІЗ ЗОВНІШНЬОГО СЛУХОВОГО ПРОХОДУ МЕТОДОМ ВИМИВАННЯ

2. 500 мл теплого розчину (наприклад, рожевого розчину марганцевокислого калію).

Рушником або пелюшкою накривають однойменне плече, щоб додатково захистити одяг хворого від забруднення при промиванні. Хворий сидить на стільці, однойменною рукою сам тримає ниркоподібний лоток, міцно притискаючи його до шиї, щоб вода не потекла вниз по шиї поза лоток

Вода для промивання має бути теплою – 37° С, щоб не викликати термічного подразнення

лабіринту:запаморочення, нудоту, блювання, втрату рівноваги,

Другий та середній пальці правої руки вводять у кільця на циліндрі шприца, а великий – проводять у кільце поршня, таким чином одночасно тримають шприц Жане і витискають з нього вміст. Лівою рукою, спираючись на голову пацієнта, тримають кінчик шприца та відтягують вушну раковину назад і догори. Це дозволяє вирівняти просвіт слухового проходу, чим посилюється ефект вимивання. Заводять “носик” шприца у зовнішній слуховий прохід на глибину до 1 см та фіксують його лівою рукою, щоб уникнути поранення вуха при раптовому русі пацієнта.

Струмінь води спрямовують вздовж задньо-верхньої стінки проходу. Тиск на поршень вибирають такий, щоб спершу вимивати маленькі шматочки сірки. Якщо це вдається, то в одному місці пробки спочатку утворюється невеличкий канал, через який вода проникає вглиб, доходить до барабанної перетинки, а потім, повертаючись від неї, тисне на пробку зсередини і вимиває її назовні.

Не можна промивати вухо при підозрі чи наявності “сухої” або свіжої травматичної перфорації барабанної

середнього вуха. У цьому випадку необхідно видалити пробку інструментами.

Запалення м’яких тканин зовнішнього слухового проходу об’єднують під назвою зовнішні отити, які протікають у вигляді обмеженого (фурункул) або дифузного запалення зовнішнього слухового проходу.

Захворювання викликається мікробною флорою, найчастіше стафілококовою, яка проникає у волосяні мішечки та в сальні залози перетинчасто-хрящового відділу зовнішнього слухового проходу. Оскільки у кістковому його відділі немає ні волосся, ні сальних залоз, то фурункули у цьому відділі слухового проходу не виникають.

Сприяючим фактором у виникненні фурункула є мікротравми при самоочищенні вуха. Фурункул може бути першим проявом цукрового діабету чи загального фурункульозу.

1. Сильний, пульсуючий біль, який посилюється при:

• жуванні та розмові, особливо коли фурункул розміщений на передній стінці слухового проходу.

Останній симптом дає можливість відрізнити зовнішній отит від середнього.

У немовлят цей симптом може бути позитивним і при гострому середньому отиті, оскільки у дітей до 1 року відсутній

проходу ітиск на козлик передається на барабанну перетинку.

2. Температура нормальна або субфебрильна. Слух переважно нормальний, за винятком тих випадків, коли зовнішній слуховий прохід повністю перекритий набряклими тканинами або скупченням виділень.

Виявляють обмежене конусоподібне випинання шкіри у перетинчасто-хрящовому відділі слухового проходу. Може бути і кілька фурункулів. Через декілька днів відбувається спорожнення фурункула від гною, виштовхування некротичних мас, біль вщухає.

При повторенні фурункулів хворого слід ретельно обстежити (можливий цукровий діабет).

Зміни слуху переважно відсутні, вони виникають лише при повному перекритті зовнішнього слухового проходу набряклими тканинами та виділеннями. Лише в такому разі дослід Вебера – латералізація звуку у хворе вухо, дослід Ріне – негативний, дослід Швабаха – подовжений (ураження звукопровідного механізму); на аудіограмі – наявність повітряно-кісткового інтервалу (погіршання слуху за звукопровідним або змішаним типом).

· Загальний аналіз крові – лейкоцитоз, зсув вліво, прискорена ШОЕ;

· Аналіз крові на цукор (підвищення вмісту цукру);

· Бактеріологічне дослідження гною на чутливість до антибіотиків (з метою вибору адекватної антибіотикотерапії).

• Поширення запалення на оточуючі тканини (іноді на привушну слинну залозу).

1. Введення у слуховий прохід турунд з дезінфікуючими розчинами (саліцилової кислоти, хлорофіліпту, левоміцетину, димексиду тощо). Змащування шкіри чи введення в слуховий прохід турунд з лініментом за Вишневським, з мазями, що містять гормони, антибіотики, іхтіол, камфору тощо.

2. При підвищенні температури показані антибіотики, сульфаніламіди.

4. При набряку призначення антигістамінних та сечогінних препаратів.

5. Застосування тепла чи фізіотерапії (УВЧ, УФО, УФФ з протизапальними та гормональними мазями) за умови, що хворий переносить їх добре (у початкових стадіях тепло може посилити біль).

6. Після оформлення гнійної порожнини проводять розтин фурункула з забезпеченням постійного дренування гнійного вмісту (введення у порожнину фурункула гумової смужки - випускника).

Не очищати зовнішній слуховий прохід брудними руками чи інструментами;

Введення (або вчасна заміна) турунд з лікарськими середниками, призначення знеболювальних засобів при вираженому болю та жарознижувальних – при гарячці.

Дифузний зовнішній отит – поширене запалення шкіри зовнішнього слухового проходу, тобто це дерматит або екзема зовнішнього слухового проходу.

Сприяючим фактором у виникненні дифузного зовнішнього отиту є мікротравми при самоочищенні вуха. Він також може бути наслідком гострих і хронічних середніх отитів, оскільки ексудат, що виділяється з середнього вуха, подразнює шкіру проходу, викликаючи її запалення.

3. Незначні виділення з вуха, іноді з неприємним запахом.

4. При значному набряку шкіри зовнішнього слухового проходу і накопиченні виділень – зниження слуху та шум у вусі.

Припухання, почервоніння, зволоження всіх стінок зовнішнього слухового проходу, звуження його просвіту.

Зміни слуху переважно відсутні, вони виникають лише при повному перекритті зовнішнього слухового проходу набряклими тканинами та виділеннями. Лише в такому разі в досліді Вебера латералізація звуку буде у хворе вухо, дослід Ріне – негативний, дослід Швабаха – подовжений (ураження звукопровідного механізму); на аудіограмі – наявність повітряно-кісткового інтервалу (погіршання слуху за звукопровідним або змішаним типом).

· Загальний аналіз крові – зміни мало виражені: лейкоцитоз, зсув вліво, прискорена ШОЕ;

· Аналіз крові на цукор (підвищення вмісту цукру);

· Бактеріологічне дослідження гною на чутливість до антибіотиків (з метою вибору адекватної антибіотикотерапії - краще місцево).

Мірінгіт – запалення розповсюджується на барабанну перетинку;
Фурункул зовнішнього слухового проходу.

Ретельне та регулярне очищення зовнішнього слухового проходу від виділень є головною умовою видужання хворого. Його треба вірно інструктувати, що це треба робити 1-2 рази на добу чистими руками та відповідними інструментами.

При зовнішніх отитах, які супроводжуються сверблячкою, звертають увагу на дієту (треба виключити цитрусові, гострі й пряні страви, консерви, копченості), призначають антигістамінні препарати, гормональні мазі, які вводять на турунді або у краплях у зовнішній слуховий прохід.

Призначають також фізіотерапевтичні процедури (УФ опромінення, УВЧ), лазеротерапію (курс лікування – 7-10 процедур), ультрафонофорез з гормональними та протизапальними мазями.

Не очищати зовнішній слуховий прохід брудними руками чи інструментами;

Вчасне лікування гострих і хронічних середніх отитів.

Перихондрит вушної раковини – це запальний процес в ділянці охрястя вушної раковини. Він виникає як ускладнення при запаленні шкіри зовнішнього вуха, фурункулах слухового проходу, травмах, інфікуванні отгематоми, а також - як ускладнення грипу. Збудником запалення часто є синьогнійна паличка.

• Почервоніння та набряк вушної раковини (за виключенням мочки вуха).

• При абсцедуванні – флюктуацію в ділянці розплавлення хряща.

Оскільки існує небезпека виникнення поширеного некрозу хряща і спотворення вушної раковини, то хворого треба негайно направити в стаціонар.

· Загальний аналіз крові – лейкоцитоз, зсув вліво, прискорена ШОЕ;

Повне розплавлення хряща вушної раковини, з якої утворюється безформена структра.

У перші дні захворювання проводять консервативну терапію: антибіотики – переважно до яких чутилва синьогнійна паличка (цефтріаксон, гентаміцин), десенсибілізуючі засоби, анальгетики. Накладають повязку на вухо з антисептиками (димексид з антибіотиками) чи мазями.

При формуванні гнійної порожнини (виникнення флюктуації) виконують хірургічне втручання, яке полягає у широкому розтині шкіри й охрястя по лінії, паралельній обрисам раковини, видаленні некротизованих шматочків хряща, промиванні порожнини антисептичними розчинами, забезпеченні постійного дренажу рани та накладанні асептичної пов’язки. Тривале лікування вимагає заміни антибіотика з урахуванням антибіотикограми до повного загоєння рани.

Своєчасне лікування будь-яких травматичних ушкоджень вушної раковини.

Накладання пов’язки на вухо (або вчасна її заміна, якщо пов’язка промокла), призначення знеболювальних засобів при вираженому болю та жарознижувальних при гарячці.

Гострий середній отит – гостре запалення слизової оболонки порожнин середнього вуха. Часто виникає як ускладнення вірусного захворювання (грип, ГРВІ) з подальшим нашаруванням бактеріальної інфекції (стрептококової, стафілококової, пневмококової, синьогнійна та кишкова палички тощо).

Шляхи проникнення інфекції у барабанну порожнину:

1. Тубогенно - крізь слухову трубу (найчастіше), в таких випадках отиту, як правило, передує гострий риніт.

2. Гематогенно – з плином крові (при грипі, скарлатині, кору тощо).

3. Через перфорацію при травмі барабанної перетинки.

Переважно, запалення обмежується слизовою оболонкою. Відповідно до клініко-морфологічного перебігу гострого середнього отиту, розрізняють катаральну і гнійну його форми.

Гострий катаральний середній отит – легка форма гострого середнього отиту, що розвивається переважно внаслідок порушення прохідності слухової труби. Частіше спостерігається у людей, схильних до цього захворювання. Сприяючим фактором є патологічні процеси у носоглотці (аденоїди, пухлини), в порожнині носа (гострі та хронічні риніти) та в навконосових пазухах (гострі та хронічні синусити). Вони спричиняють порушення функцій слухової труби – вентиляційної, дренажної та захисної. Оскільки слизова оболонка труби вкрита миготливим епітелієм є продовженням слизової оболонки носоглотки, по трубі інфекція потрапляє у барабанну порожнину, викликаючи її запалення.

1. Відчуття тиснення або незначний біль у вусі.

5. Маловиражені загальні прояви та температурна реакція.

• Барабанна перетинка злегка випнута, сіро-рожевого кольору.

• Перфорації у більшості випадків не буває, якщо вона виникає, то з’являються короткочасні виділення з вуха.

Зворотний розвиток відбувається вже через кілька днів. Треба пам’ятати, що при відсутності перфорації можуть також розвиватися ускладнення. Тому хворий повинен перебувати під медичним наглядом до повного одужання.

· Неможливість продути слухові труби за методом Вальсальви.

· Негативний або слабо позитивний дослід Політцера.

· Загальний аналіз крові – зміни мало виражені: лейкоцитоз, зсув вліво, прискорена ШОЕ;

· Рентгенографія соскоподібних паростків – вуалізація порожнин середнього вуха.

Лікування як при запальних процесах носа і глотки - судинозвужуючі краплі до носа, полоскання зіву, фізіопроцедури на ніс, навколоносові пазухи та глотку.

Крім того, тепло на ділянку вуха, ліжковий режим, у разі потреби – болезаспокійливі засоби, спиртові краплі до вуха (3% спиртовий р-н саліцилової кислоти, 2% р-н новоіманіну, хлорофіліпту тощо). За наявності виділень проводять ретельний туалет зовнішнього слухового проходу з подальшим закапуванням у вухо крапель. Продування слухових труб за Вальсальвою та Політцером для покращання її прохідності.

При тривалому перебігу захворювання - катетеризація слухових труб, а при підозрі ускладнень - тимпаностомія (введення у барабанну перетинку тонкої трубочки для забезпечення відтоку ексудату), при розвитку ускладнень - антромастоїдотомія.

При частих рецидивах катарального середнього отиту в дітей із збільшеним глотковим мигдаликом показана аденотомія, при викривленні перегородки носа – її рецекція, санація навколоносових пазух.

Гострий середній гнійний отит – запалення слизової оболонки порожнин середнього вуха: слухової труби, барабанної порожнини та соскоподібного відростка. Слизова оболонка різко, потовщується у 10-20 раз, ній спостерігається мукоїдний набряк, дрібноклітинна інфільтрація та артеріальна гіперемія. У барабанній порожнині накопичується ексудат, який може були серозним, геморагічним, гнійним чи змішаним. Оскільки функція слухової труби порушена і ексудат не може бути виведений через трубу в носоглотку, у барабанній порожнині підвищується тиск, що випинає барабанну перетинку назовні. У ній виникають мікротромбози, що веде до некрозу найтонших ділянок барабанної перетинки. У цьому місці виникає перфорація, через яку ексудат виділяється в зовнішній слуховий прохід. Поступово ексудація зменшується, виділення стають не такими рясними і набувають гнійного, а потім слизового характеру. Функція слухової труби поступово відновлюється, виділення знаходять природній шлях відтоку - в носоглотку, перфорація рубцюється, слухова функція відновлюється.

У більшості випадків гострий нежить, ГРВІ, травми.

Виділяють три стадії гострого гнійного середнього отиту.

І стадія – доперфоративна (триває 1-3 доби) – характеризується дифузним запальним процесом у середньому вусі без відмежування. Початок захворювання гострий, з появи вираженого стріляючого, рвучого, пульсуючого болю у вусі, який собою затьмарює інші вушні прояви: зниження слуху, шум, відчуття переливання рідини у вусі. Спостерігаються яскраво виражені симптоми загальної інтоксикації: висока температура тіла, озноб та загальне нездужання. Можуть бути вестибулярні прояви: запаморочення, нудота, ністагм, значне зниження слуху. В доперфоративній стадії за відсутності відмежування інфекція може поширитися на лабіринт і в порожнину черепа, спричиняючи ранні ускладнення з особливо тяжким перебігом.

Барабанна перетинка червона (спочатку впродовж держальця молоточка, а потім повністю), випнута, особливо в задніх квадрантах (за рахунок накопичення ексудату в барабанній порожнині), потовщена, інфільтрована; зникають пізнавальні пункти барабанної перетинки і лінія переходу слухового проходу в барабанну перетинку.

ІІ стадія – перфоративна (триває 4-7 діб) – характеризується виникненням спонтанної перфорації барабанної перетинки, яка найчастіше настає через 24-48 год. після початку захворювання. Після виникнення перфорації і відтоку ексудату із середнього вуха біль швидко вщухає, температура тіла знижується.

Зовнішній слуховий прохід заповнений виділеннями: спочатку хвороби геморагічними чи серозними, а згодом - слизовими чи гнійними, що вимагає його очищення. Поява виділень з неприємним запахом дає підставу запідозрити некроз кісткової тканини (некротичне запалення вуха), який частіше виникає при скарлатині, корі, агранулоцитозі тощо.

Барабанна перетика червона, потовщена та інфільтрована. Позитивний симптом „пульсуючої краплі” - крізь невеликий перфоративний отвір, розташований переважно у задньо-нижньому квадранті барабанної перетинки, в такт серцевим скороченням поштовхами виділяється ексудат, сферична поверхня якого відбиває світло, що потрапляє у зовнішній слуховий прохід від рефлектора.

ІІІ стадія – видужання (зворотного розвитку або репаративна, триває до кінця 3-го тижня). Кількість виділень зменшується, вони стають густішими, витікають без періодичних поштовхів. Слух покращується, шум зникає.

Барабанна перетинка незначно набрякла та гіперемована впродовж держальця молоточка, невеликі перфорації закриваються тонким рубцем, який можна і не помітити.

· Неможливість продути слухові труби за методом Вальсальви.

· Негативний або слабо позитивний дослід Політцера.

· Загальний аналіз крові: лейкоцитоз, зсув вліво, прискорена ШОЕ;

· Рентгенографія соскоподібних паростків – вуалізація порожнин середнього вуха.

1. Найчастіше захворювання завершується повним одужанням, критеріями якого є нормалізація загального стану хворого, нормальна отоскопічна картина барабанної перетинки і повне відновлення слуху.

2. Стійке погіршення слуху внаслідок утворення злук у барабанній порожнині (без перфорації).

3. Виникнення стійкої перфорації барабанної перетинки (перехід у хронічний середній отит).

Якщо видужання не настає до кінця 3-го тижня, то виникає небезпека появи ускладнень, ознаками яких є: погіршання загального стану, повторне підвищення температури тіла, посилення болю у вусі, який вже починав вщухати, збільшення кількості виділень, відсутність поліпшення слуху або подальше його зниження, поява болю в ділянці соскоподібного відростка, зростання показників лейкоцитозу і ШОЕ.

· сенсоневральна приглухуватість (кохлеїт),

При тяжкому перебігу гострого гнійного середнього отиту хворому призначають ліжковий режим, вводять антибіотики, передусім широкого спектра дії (пеніцилінового чи цефалоспоринового ряду) та сульфаніламідні препарати. Застосовують також болезаспокійливі засоби, зігрівальний компрес на вухо, краплі до вуха, судинозвужувальні краплі в ніс. Лікування треба проводити протягом 1 тижня навіть у тому разі, коли прояви отиту зникають раніше цього терміну. Обов’язково проводять одночасне лікування супровідних захворювань носа для покращання функції слухової труби (судинозвужуючи краплі до носа).

НАКЛАДАННЯ ЗІГРІВАЛЬНОГО КОМПРЕСА НА ДІЛЯНКУ ВУХА

2. Напівспиртовий розчин (спирт:вода = 1:1; горілка), розчин оцту (одна чайна ложка на 0,5 л води) або кип’ячена вода.

3. Непромокаючий матеріал (компресний, вощаний папір чи целофанова плівка).

Складають широкий бинт чи марлю у 4-8 шарів так, щоб утворилась серветка розміром приблизно 10*12 см. У її центрі виконують розріз довжиною 5-7 см (по величині вушної раковини). Зволожують цю серветку теплим напівспиртовим розчином (водою або розчином оцту) та “одягають” на вушну раковину так, щоб провести її у створений розріз. Зверху серветку вкривають шматком компресного паперу (целофанова плівка), у якому також попередньо виконують розріз для проведення вушної раковини. Розміри компресного паперу повинні на 1-2 см перевищувати розміри марлевої серветки, щоб папір повністю перекривав її, перешкоджаючи випаровуванню рідини (рис. 4.21). На папір накладають шар вати товщиною 2-3 см та забинтовують, одягають шапочку чи хустинку.

Правильно накладений компрес зменшує тепловіддачу зі шкіри навколовушної ділянки, оскільки між шкірою і першим шаром утворюється водяна пара, яка підтримує температуру тіла та сприяє тривалому розширенню судин шкіри та тканин, що лежать значно глибше шкіри. Цим зумовлюються посилення обміну в ділянці вуха, створення знеболювального ефекту, розсмоктування запального інфільтрату або обмеження гнійного вогнища.

Слід обов’язково зробити отвір в тканинах першого та другого шарів компреса, через який провести вушну раковину,

бо, коли вона потрапить під дію компреса, можливий опік шкіри раковини.

Тільки третім шаром накривають всю ділянку компреса, включаючи і вушну раковину. Тривалість дії компреса – до 12 год. Горілчані, а особливо напівспиртові, компреси доводиться міняти частіше (через 4-8 год), оскільки спирт випаровується інтенсивніше, ніж вода.

У зовнішній слуховий прохід вводять тонку ватну чи марлеву турунду, зволожену в осмотолі – суміші 70-90° спирту з гліцерином у співвідношенні 1:1. Ззовні слуховий прохід герметично закривають ваткою з вазеліновою олією, яка буде перешкоджати висиханню зволоженої осмотолом турунди. Компрес залишають у вусі на 24 год. Суміші, яку використовують, притаманна зігрівальна, знеболювальна та дегідратаційна дія.

За наявності виділень з вуха проводять регулярне очищення слухового проходу від гною. Критеріями сприятливого перебігу хвороби є покращання загального стану хворого, нормалізація картини крові, місцевих проявів ураження органа слуху.

Слід пам’ятати, що відсутність гноєтечі з вуха і гарячки не виключає можливих ускладнень. Тому, якщо лікування впродовж 3 днів не дає ефекту, призначають інший антибіотик з урахуванням даних чутливості висіяної з вуха чи носа мікрофлори. При цьому доцільно використати антибіотики, що проникають у кісткову тканину, оскільки ускладнення виникають через перехід запального процесу на кістку. При підозрі на виникнення ускладнень та якщо своєчасно не виникає спонтанна перфорація барабанної перетинки, показане хірургічне втручання - парацентез барабанної перетинки.

Виражений болевий синдром та важкий загальний стан хворого при різкому випинанні барабанної перетинки;
менінгізм у немовлят;
різка приглухуватість (розвиток кохлеїту);
вестибулярні розлади - запаморочення, нудота, блювання, розлади рівноваги .

Парацентез виконується після інфільтраційного знеболення зовнішнього слухового проходу введенням 1-3 мл 2 % р-ну лідокаїну з адреналіном у його стінки. Для проведення парацентезу використовують спеціальну довгу голку („спис”), з гострим вістрям та двома загостреними краями, якою виконують наскрізний розріз барабанної перетинки у задніх квадрантах довжиною 3-5 мм. Не можна глибоко проникати вістрям у барабанну порожнину, щоб не вивихнути стремінце (яке знаходиться у верхніх відділах барабанної порожнини) та не ушкодити вторинну барабанну перетинку (у нижніх відділах) з розвитком гнійного лабіринтиту.

Після розрізу видаляють ексудат з барабанної порожнини (відсмоктуванням), а саму порожнину промивають розчинами антибіотиків, глюкокортикоїдів чи ферментів. Поява смаку ліків у роті хворого вказує на відновлення прохідності слухової труби і є хорошим прогностичним знаком. З метою забезпечення тривалого відтоку ексудату з середнього вуха при млявому перерізі отиту в розріз барабанної перетинки іноді вводять тонку тимпаностомічну трубочку.

Якщо після парацентезу стан хворого не покращився виконують більш широке хірургічне втручання - антромастоїдотомію.

За наявності патології носа і носоглотки (викривлення перегородки носа, аденоїдних вегетацій, гіпертрофії носових раковин) їх треба усунути для відновлення носового дихання, але проводять операцію лише після повного вилікування отиту.

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ ГОСТРОГО СЕРЕДНЬОГО ОТИТУ У НЕМОВЛЯТ (ДО 1 РОКУ)

Особливості визначаються своєрідністю запальної реакції організму немовляти та особливостями будови зовнішнього та середнього вуха малюка:

1. Відсутність кісткового відділу зовнішнього слухового проходу (позитивний козликовий симптом при гострому середньому отиті) та необхідність при отоскопії відтягувати вушну раковину вниз, назад і назовні.

2. Коротка і широка слухова труба та переважно горизонтальне положення немовляти протягом доби (підвищена небезпека проникнення вмісту з носоглотки у барабанну порожнину при зригуванні).

3. Наявність у перший рік життя міксоїдної тканини у середньому вусі (є гарним поживним середовищем для мікроорганізмів).

4. Незарощення кісткового шва у верхній стінці барабанної порожнини (через яку токсини проникають у порожнину черепа, викликаючи подразнення мозкових оболонок - менінгізм).

5. Барабанна перетинка займає майже горизонтальне положення (важко провести отоскопію).

6. Недорозвиток пневматичної системи соскоподібного відростка.

6. Можливі симптоми подразнення мозкових оболонок (менінгізм): нудота, блювання, судоми, затьмарення свідомості, ригідність потиличних м’язів.

2. Парентеральне введення антибіотиків з урахуванням чутливості мікрофлори.

3. Проведення парацентезу при важкому перебігу процесу.

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ ГОСТРОГО СЕРЕДНЬОГО ОТИТУ ПРИ ІНФЕКЦІЙНИХ ЗАХВОРЮВАННЯХ

Характеризуються поширеними некротичними змінами структур барабанної порожнини – слухових кісточок та барабанної перетинки, коли виникає велика перфорація, яка спонтанно майже ніколи не загоюється. Крім того, токсини інтенсивно проникають у внутрішнє вухо, тому після середнього отиту інфекційного генезу виражено знижується слух. Ліквідація дефекту барабанної перетинки та слухових кісточок можливе лише оперативним шляхом – виконання тимпанопластики.

Мастоїдит – прогресуюче запалення кісткової тканини (остеїт) соскоподібного відростка, що найчастіше виникає як ускладнення гострого середнього отиту. Патоморфологічно мастоїдит відрізняється від гострого середнього отиту тим, що у запальний процес крім слизової оболонки втягується ще й кісткова тканина, що супроводжується її руйнуванням. Повітровмісні комірки соскоподібного відростка, і передусім антрум, заповнюються ексудатом, а тонкі кісткові перегородки між ними руйнуються. Таким чином, утворюється одна або декілька великих порожнин, заповнених гноєм, який через кісткову стінку проривається найчастіше під шкіру зовнішнього слухового проходу. Руйнуючи внутрішню стінку гній з соскоподібного відростка може проникати у підоболонковий простір черепа з розвитком важких внутрішньочерепних ускладнень. Іноді гній знаходить собі шлях на зовнішню поверхню черепа, де виникає субперіостальний абсцес. Зараз при широкому застосуванні антибіотиків тяжкий перебіг захворювання трапляється рідко.

• Несприятливі умови для виведення ексудату через слухову трубу у носоглотку, особливо при ураженні великих повітровмісних комірок, розташованих далеко від барабанної порожнини.

• Недостатнє лікування гострого середнього отиту.

Мастоїдит переважно виникає у третій стадії гострого гнійного середнього отиту, коли після помітного покращення знову посилюються болі у вусі та голові, знижується слух, посилюється шум, підвищується температури тіла, погіршується загальний стан організму.

• Набряк, гіперемія та болючість завушної ділянки;

• Опущення та інфільтрація задньо-верхньої стінки зовнішнього слухового проходу в кістковому відділі (прорив гною з антруму через задню кісткову стінку під шкіру зовнішнього слухового проходу з відшаруванням окістя).

• Набряк та почервоніння барабанної перетинки з перфорацією чи без неї.

Типова форма характеризується локалізацією запального процесу в комірках соскоподібного відростка і можливим проривом гною через кістку в завушну ділянку. Тут утворюється субперіостальний абсцес, що призводить до припухання м’яких тканин соскоподібного відростка та відтиснення вушної раковини вниз і вперед, можлива флуктуація та утворення нориці, з якої виділяється гній.

1. Зигоматицит – залучення в процес повітряних комірок виличної кістки, при цьому спостерігається набряк тканин спереду від козлика, обличчя та повік. Переважно хворіють діти старшого віку та дорослі.

2. Верхівково-шийний мастоїдит – утворення гнояка на внутрішній поверхні верхівки соскоподібного відростка, медіально від місця прикріплення грудино-ключично-соскоподібного (кивального) м’яза. При цьому з’являється кривошия - вимушене положення голови: нахил у бік ураження з легким поворотом у протилежний бік. Захворювання трапляється переважно у дорослих і у дітей старшого віку, оскільки пневматизація верхівки соскоподібного відростка відбувається після 10-12 років.

3. Петрозит – запалення піраміди скроневої кістки. За наявності гострого середнього отиту з’являються глибокий пульсуючий головний біль, парез окорухового та відвідного нервів, невралгія трійчастого нерва. При цій формі мають місце несприятливі умови для відведення ексудату з вогнища запалення, тому існує небезпека розвитку раннього менінгіту і тромбозу сигмоподібного синуса.

· Проби Вальсальви та Політцера можуть бути позитивними або негативний.

· Загальний аналіз крові: лейкоцитоз, зсув вліво, прискорена ШОЕ;

· Рентгенографія соскоподібних паростків – утворення великої порожнини в ділянці антрума.

· Комп’ютерна томографія та магніто-ядерно резонансне дослідження - виявлення порожнин, заповнених гноєм у скроневій кістці, особливо доцільні при атипових формах мастоїдитів.

Усі форми мастоїдиту можуть спричинити летальні наслідки тому вимагають термінової госпіталізації у ЛОР-відділення з подальшим хірургічним лікуванням. Виконують мастоїдектомію або мастоїдотомію, які полягають у розкритті антрума та інших комірок соскоподібного відростка, з яких формують одну порожнину кісткову порожнину, а також забезпечення наступного її дренування та можливості промивання антисептичними розчинами у післяопераційному періоді. Масивна антибіотикотерапія препаратами, що проникають у кісткову тканину, довенне введення сульфаніламідних препаратів (метрагіл), антигістамінних, сечогінних, знеболюючих, при важкому перебігу глюкокортикоїдів тощо.

СУХИЙ СПОСІБ ОЧИЩЕННЯ ЗОВНІШНЬОГО ВУХА

1. Вушний зонд з гвинтовою нарізкою на його робочому кінці;

Сухий спосіб частіше застосовується на практиці, він безпечніший за вологий, оскільки виконується під контролем зору. Спочатку формують «ватник»: для цього у праву руку беруть зонд, у ліву - невеликий шматок вати, який «розстелюють» на вказівному пальці лівої руки. Робочий кінець зонда (з нарізкою) вкладають на вату, яку потім складають над зондом (так щоб зонд опинився в товщі вати). Обертаючи пальцями зонд навколо своєї осі накручують вату на робочий кінець зонда. Вати треба брати небагато, так щоб зонд не перекривав просвіту зовнішнього слухового проходу, але й так, щоб робочий кінець зонда повністю ховався у масиві вати (аби не пошкодити стінок слухового проходу чи барабанну перетинку). Шматок вати слід щільно намотувати на зонд, так щоб вата не «сповзла» з нього і не залишилась у зовнішньому слуховому проході.

Туалет зовнішнього слухового проходу проводять так: лівою рукою відтягують вушну раковину назад і вгору, а правою рукою беруть зонд, з накрученою на його робочому кінці ватою, як олівець (1-3 пальцями) і обережно вводять у зовнішній слуховий прохід. При цьому виділення, які знаходяться у вусі всмоктується ватою зонда, звільняючи просвіт слухового проходу і створюючи можливість подальшого просування зонда вглиб вуха. Після очищення входу у зовнішній слуховий прохід в нього вводять вушну лійку і подальші маніпуляції виконують через неї. Коли вата повністю просочиться виділеннями, зонд виймають та замінюють на ньому вату. Іноді треба декілька разів замінити вату на робочому кінці зонда і очищення вуха повторювати доти, поки вата перестане всмоктувати рідину і буде зовсім сухою, що дозволить оглянути глибокі відділи слухового проходу та барабанну перетинку.

Якщо стінки зовнішнього слухового проходу вкриті сухими кірками, то їх на деякий час змащують стерильною олією, щоб порушити прикріплення кірок до шкіри та полегшити їх видалення. Такі кірки, вільні лусочки чи пастоподібні сірчані маси легкими рухами знімають зондом та вигортають назовні. Іноді доводиться повторювати таку процедуру декілька разів, поки не з’явиться можливість безперешкодно оглянути всі деталі глибоких відділів слухового проходу та барабанної перетинки.

Після очищення шкірузовнішнього слухового проходу змащують антисептичними розчинами (саліцилової кислоти 3%, рифампіцину 1%, димексиду тощо). У зовнішній слуховий прохід на 2-4 години вводять турунди, просочені лікарськими середниками або мазями. Якщо отит має хронічний перебіг, то після туалету вуха у нього закапують 1 % спиртовий розчин хінозолу, хлорофіліпту або резорцину, після чого слуховий прохід заповнюють стерильною турундою, яка буде всмоктувати у себе ексудат і одночасно дозволить аерувати прохід. Якщо турунда промокне (переважно через 3-5 годин) її треба змінити.

ВЗЯТТЯ МАЗКА ІЗ ЗОВНІШНЬОГО СЛУХОВОГО ПРОХОДУ

Cтерильний ватний тампон, розміщений у стерильній пробірці.

Для взяття мазка з вуха слід користуватись тонким тампоном, на кінець стержня якого накручено незначну кількість вати таку, щоб можна було під контролем зору легко ввести в зовнішній слуховий прохід. У момент взяття мазка тампон виймають із стерильної пробірки і беруть в праву руку, лівою рукою відтягують вушну раковину обстежуваного назад і догори, а кінець тампона з накрученою на ньому ватою обережно заводять у зовнішній слуховий прохід приблизно на глибину 1-2 см

Якщо у вусі є рідкі виділення, вата на кінці стержня стає вологою, через вбирання частини вушних виділень. Якщо ж виділень немає, то обережним “витираючим” рухом беруть мазок зі стінок слухового проходу, намагаючись отримати шматочок засохлого на його шкірі секрету. Після цього тампон виймають з вуха і, не торкаючись його стерильною частиною ні до якого предмета, вводять у стерильну пробірку та оформляють “Направлення у бактеріологічну лабораторію”.

Пробірку з тампоном і“Направленням ” у короткий термін (до 2 год) доставляють у бактеріологічну лабораторію, де і буде виконано необхідне дослідження.

Закапування крапель у вухо є одним з найпоширеніших способів лікування вушних захворювань.

1. Індивідуальна піпетка з тупим кінцем (щоб не поранити шкіру слухового проходу).

2. Медикаментозний середник, призначений для лікування даного хворого.

3. Сучасні лікувальні середники, що промислово випускаються у спеціальних пляшечках з вмонтованим пристроєм для закапування їх вмісту у вухо (разом з піпеткою).

Усі краплі, що закапують у вухо хворому, треба обов’язково підігріти до температури тіла (37° С)! Як холодні, так і

гарячі краплі спричинять подразнення вестибулярного апарату: виникнення нудоти, блювання, запаморочення, падіння зі стільця тощо.

Хворий може знаходитись у лежачому чи сидячому положенні. В останньому випадку хворий повинен нахилити голову до протилежного плеча. Перед закапуванням крапель слід оглянути зовнішній слуховий прохід. Якщо в ньому є виділення чи нашарування сірки, які затримають проходження крапель, то перед закапуванням крапель прохід слід очистити (див. “Проведення туалету зовнішнього слухового проходу”).

Підігрівають їх, опускаючи пляшку з краплями у теплу воду. Набирають теплі краплі у піпетку, лівою рукою відтягують вушну раковину назад і догори, а правою – утримують піпетку, яку розміщують в 3-5 см над входом у слуховий прохід. Натискають на гумову частину піпетки, чим випускають рідину по краплинах так, щоб вони потрапляли у вухо (рис. 4.17). Кількість крапель, які закапують у вухо, і періодичність закапувань залежать від характеру призначених ліків. Зазвичай дітям слід закапувати по 3-5 крапель, дорослим по 6-8 крапель двічі чи тричі на день.

Треба для себе виробити правило: перед закапуванням крапель слід повторно пересвідчитись, що в піпетку набрано

саме той розчин, який призначений для введення!

Після закапування слід кілька разів натиснути на козлик, щоб сприяти проникненню рідини у глибокі відділи слухового проходу чи у барабанну порожнину (при перфорації барабанної перетинки). Після цього протягом 10-15 хвилин голову потрібно тримати в нахиленому положенні, щоб краплі залишились у вусі, а потім повернути голову у протилежний бік, аби розчин витік з вуха. Після закапування крапель вухо закривають невеликим шматком вати.