Медицина

Підрозділ 15

 

ХВОРОБИ ГОРТАНІ: ГОСТРИЙ ЛАРИНГОТРАХЕЇТ У ДІТЕЙ, ДИФТЕРІЯ ГОРТАНІ, ХРОНІЧНИЙ ЛАРИНГІТ, ПЕРЕДПУХЛИННІ ЗАХВОРЮВАННЯ ГОРТАНІ. ТРАХЕОСТОМІЯ

(Підрозділ №15)

ГОСТРИЙ ЛАРИНГОТРАХЕЇТ У ДІТЕЙ

 

Гострий ларинготрахеїт у дітей – гостре запалення слизової оболонки гортані і трахеї, яке буває одним із проявів ГРВІ. Нині виділяють подвійну природу гострого ларинготрахеїту: 1) як клінічний прояв самої вірусної інфекції; 2) як ускладнення ГРВІ, спричинено вторинною бактерійною мікробною флорою. Для позначення даної патології використовують різні терміни. Найпопулярнішим з них є підскладковий ларингіт, гострий ларинготрахеїт, обтуруючий стенозуючий ларинготрахеїт.

 

Причини

1.       Вірус грипу.

2.       Віруси пара грипу.

3.       Аденовіруси.

4.       Змішана вірусна інфекція.

5.       Активація бактерійної флори дихального дерева (стафілококи).

6.       Алергічна налаштованість у дітей.

 

Клініка

1.       Захворювання настає переважно раптово, вночі.

2.       Сухий гавкаючий кашель, який веде до спазму мязів гортані.

3.       Гіпоксія.

4.       Загальне збудження, діти стають неспокійними, погано сплять, відмовляються від їжі.

 

Пряма ларингоскопія

1.       Гіперемія та інфільтрація слизової оболонки гортані.

2.       Звуження просвіту гортані за рахунок набрякові-інфільтративних валиків яскраво-червоного кольору в підскладковому просторі.

3.       Наявність густого гнійного вмісту в трахеї.

 

Лікування

Проблему лікування хворих на гострий ларинготрахеїт, варто виділити п′ять напрямків [Мітін Ю.В., 1986]: 1) організація допомоги; 2) лікування хворих на гострий ларинготрахеїт, який супроводжується стенозом гортані в стадії компенсації та неповної компенсації; 3) інтенсивна терапія хворих на гострий ларинготрахеїт, який супроводжується стенозом гортані на стадії переходу від неповної компенсації до декомпенсації (проведення інгаляцій під тентом); 4) інтенсивна терапія хворих на гострий ларинготрахеїт у стадії декомпенсації (тривала інтубація і трахеостомія); 5) реабілітація дітей, які перенесли тривалу інкубацію чи трахеотомію. Лікування таких хворих проводиться в реанімаційному відділенні. В лікуванні беруть участь оториноларинголог, педіатр, реаніматолог.

1.       Застосування інтерферону і протигрипозного гама-глобуліну.

2.       Недоцільне призначення антибіотиків дитині, у якої захворювання починається раптово за відсутності інших симптомів ГРВІ. При раптовому початку на тлі ГРВІ призначають антибіотики з профілактичною метою у відповідній дозі. У разі поступового наростання симптомів вимагається інтенсивна антибактерійна терапія.

3.       При стенозі гортані у стадії неповної компенсації застосовують:

а) Внутрішньовенне уведення розчину преднізолону (2-3 мг на 1 кг маси тіла), 20 % розчину глюкози 10-20 мл, 10 % кальцію хлориду з розрахунку 1мл на рік життя, 5 % розчин аскорбінової кислоти з розрахунку 1 мл на рік життя, 2,4 % розчин еуфіліну з розрахунку 0,2 мл на 1 кг маси тіла.

б) Внутрішньом′язове уведення 1 % розчину димедролу 1 мл (або іншого антигістамінного препарату).

в) Відволікаючі препарати (гарячі ніжні ванни, гірчичники на грудну клітку) та інгаляції, у склад яких уводять антигістамінні, спазмолітичні препарати та протеолітичні ферменти.

4. При переході стенозу гортані зі стадії неповної компенсації в стадію компенсації дитину кладуть під тент із поліетиленової плівки або в кисневий намет, який перетворюється в головний тент. Принцип цього методу лікування полягає у створенні в обмеженому просторі повітря, що вдихається, мікроклімату з високою вологістю, підвищеною концентрацією кисню та різних лікарських речовин. Проводиться також корекція основних параметрів гомеостазу – інфузійна терапія, кортикостероїдні гормони, боротьба з ацидозом, усунення дефіциту калію, уведення нейролептичних і седативних препаратів, протеолітичних засобів і серцевих глікозидів.

5. При декомпенсованому стенозі гортані проводиться подовжена інтубація  або трахеотомія.

 

Профілактика

1.       Раціональне лікування ГРВІ, грипу.

2.       Лікування алергічних захворювань.

3.       загартування організму.

 

ПІДСКЛАДКОВИЙ ЛАРИНГІТ (НЕСПРАВЖНІЙ КРУП)

Підскладковий ларингіт (несправжній круп) – це така форма гострого запалення гортані, коли запальний процес локалізується в підскладковому відділі й характеризується набряком пухкої клітковини, яка розташована у підслизовому шарі підскладкового простору. Дане захворювання спостерігається переважно у дітей до 7-річного віку, оскільки у дорослих така клітковина атрофується.

Причини

·         Інфекційні захворювання (ГРВІ, грип, кір, скарлатина).

·         Переохолодження.

Клініка

1. Утруднене дихання, яке виникає раптово, частіше – серед ночі.

2. Сухий гавкаючий, дзвінкий кашель.

3. Діти неспокійні, плачуть, погано сплять, відмовляються від пиття та їжі.

4. Голос залишається чистим.

Підскладковий ларингіт має нападоподібний перебіг. Протягом дня дитина може мати лише незначний нежить, вона весела, грається, а вночі раптово просинається від ядухи, пітніє, стає неспокій­на, ловить ротом повітря, голосно дихає, синіє. Через деякий час дитина заспокоюється та засинає. Такий напад може повторюватись декілька разів за ніч, в цю або наступну добу.

Ларингоскопія

• Під голосовими складками і паралельно до них видно рожеві валики запаленої слизової оболонки.

• Густий в’язкий слиз в підскладковому просторі гортані.

Лікування

1. Регулярне провітрювання приміщення, де перебуває дитина, та його зволоження (розвішування простирадл, зволожених водою).

2. Для лікування нападу ядухи слід притиснути шпателем корінь язика, щоб викликати блювотний рефлекс, або полоскотати ватою в носі, щоб викликати чхальний рефлекс, що зменшить прояви стенозу.

3. Призначають тепле пиття (молоко, “Боржомі”), теплі ніжні ванни, гірчичники на спину.

4. Застосовують інгаляції протинабрякової суміші (що містить кортикостероїди, антигістамінні, ферменти, адреноміметики тощо).

5. Закапування в ніс судинозвужувальних крапель.

6. Якщо ці засоби не дають належного ефекту, внутрішньом’язово або внутрішньовенно вводять глюкокортикоїди, антигістамінні засоби, бронхолітики.

Профілактика

Покращання умов побуту, заходи щодо загартовування організму.

Уникнення переохолодження.

 

ДИФТЕРІЯ ГОРТАНІ (СПРАВЖНІЙ КРУП)

Дифтерія – гостре інфекційне захворювання, яке викликається паличкою Лефлера. Захворювання настає внаслідок контакту з хворими на дифтерію або з бацилоносієм. Збудник дифтерії – паличка Лефлера.

Причини

• Захворювання може виникнути, якщо не було вжито відповідних профілактичних заходів (протидифтерійні щеплення).

• Сприяють зараженню дифтерією катари верхніх дихальних шляхів, кір, коклюш, грип.

Клініка

1. Порушення загального стану (дитина бліда, пасивна, відмовляється від їжі, погано спить тощо).

2. Явища наростаючої інтоксикації.

3. Утруднення дихання, що прогресивно наростає (ядуха).

4. Охриплість голосу аж до повної його відсутності (афонії).

5. Кашель, на початку захворювання голосний, потім – беззвучний.

6. Збільшені лімфатичні вузли (пакети) на шиї.

7. Набряк підшкірної клітковини шиї.

Ларингоскопія

• Плівки (від білуватого кольору до сіро-брудного із зеленим відтінком), які щільно прикріплені до підлеглої слизової оболонки. На початку захворювання нальоти мають острівцевий характер, а потім зливаються, утворюючи зліпок гортані.

• При відокремленні плівок буває кровотеча. Виразки на слизовій оболонці мають поверхневий характер.

За тяжкістю перебігу дифтерію поділяють на легку і тяжку (токсичну) форми. При підозрі на дифтерію проводять бактеріологічне дослідження.

Лікування

1.       Протидифтерійна сироватка, яку вводять за Безредько в дозах 10 000-50 000 од, залежно від стану хворого, з повторенням дози на другий і навіть третій день.

2.        При токсичній формі дифтерії тривалий постільний режим.

3.       Антибактеріальні препарати, переважно антибіотики (для боротьби з вторинною інфекцією)

4.       Суворий контроль за станом серцево-судинної системи. Серцеві засоби при необхідності.

5.       Для усунення спазму м’язів гортані внутрішньовенно призначають 2,4 % розчин еуфіліну з розрахунку 0,2 мл на 1 кг маси тіла дитини.

6.       Лужні інгаляції.

7.       При неефективності консервативного лікування – інтубація трахеї або трахеотомія.

Профілактика

1.       Профілактика зараження (заходи, скеровані на виявлення і ізоляцію джерел дифтерії, тобто хворих та бацилоносіїв)

2.       Профілактика захворювання –створення імунітету у населення шляхом активної імунізації.

 

Організаційні заходи в разі підозри на дифтерію

1. Хворий з підозрою на дифтерію потребує негайної ізоляції (госпіталізації).

2. У дітей і дорослих, які були в контакті з дифтерійним хворим, досліджують слиз із носа й зіва на дифтерійну паличку; при відсутності клінічних проявів хвороби і негативних даних бак­теріологічного дослідження їх через 7-10 днів допускають у колективи.

3. Після виявлення і госпіталізації дифтерійного хворого у його приміщенні має бути проведена дезінфекція.

4. Ліквідація бацилоносійства: підвищення реактивності організму; лікування запальних процесів носа, глотки і мигдаликів: місцеве – розпилення в носі й носоглотці пеніциліну і стрептоміцину, а також прийом антибіотиків усередину: левоміцетину, еритроміцину протягом 5-6 діб.

5. Повторна імунізація анатоксином.

6. Дітей-бацилоносіїв не допускають у школу чи дитячі дошкільні заклади.

7. Вільною від бацилоносійства можна вважати особу лише після трьохразового одержання негативного результату дослідження мазків із зіва та носа на дифтерійну паличку, проведеного з проміжками в декілька днів.

8. Санітарна освіта населення, обізнаність із заходами боротьби проти дифтерії (особи, які доглядають за хворим, повинні користуватися масками і щоразу після контакту з ним мити руки; не допускати до хворого відвідувачів, не виносити назовні речі, якими користувався хворий тощо).

 

ХРОНІЧНИЙ ЛАРИНГІТ

Хронічний ларингіт частіше є наслідком гострого ларингіту, особливо при супровідних сприяючих чинниках.

Причини(сприяючі фактори)

• Часті гострі ларингіти.

• Куріння.

• Шкідливі професійні фактори (вдихання пилу, агресивних хіміч­них речовин, часті голосові перевантаження тощо).

• Вживання алкоголю.

• Порушення місцевої і загальної реактивності організму.

• Порушення носового дихання.

• Захворювання серцево-судинної системи.

Клініка

1. Сухість в горлі.

2. Відчуття стороннього тіла в горлі.

3. Кашель.

4. Охриплість голосу.

5. Швидка втома голосу.

6. Виділення харкотиння.

Розрізняють три фор­ми хронічного ларингіту: катаральну, гіпертрофічну і атрофічну.

Ларингоскопія

При катаральному ларингіті:

• Гіперемія голосових складок.

• Розширення судин слизової оболонки гортані.

• Слиз в гортані.

При атрофічному ларингіті:

• Слизова оболонка гортані стоншена, суха та блискуча.

• В’язкий слиз в гортані.

• Темнозелені кірки в гортані.

При гіперпластичному ларингіті:

• Потовщення голосових складок.

• Потовщення вестибулярних складок.

• Випадіння слизової оболонки шлуночків гортані.

• Потовщення слизової оболонки міжчерпакуватого простору.

Лікування

Хронічний ларингіт важко піддається лікуванню. Усунення зовнішніх шкідливих факторів побутового і виробничого характеру та обмеження голосового навантаження (голосовий режим), іноді навіть без спеціального лікування, сприяють одужанню хворого. Місцеве лікування залежить від форми хронічного ларингіту.

При катаральному ларингіті воно включає

1. Інгаляції 2% олійного розчину цитралю, антибіотиків і гідрокортизону.

2. Вливання в гортань медикаментозних засобів (0,5-1% розчину ментолово-евкаліптової олії, 2% розчину протарголу або коларголу тощо).

Фізичні методи (УВЧ, КВЧ, УФ, гарячі, парафін).

Кліматотерапія.

 

При вливанні в гортань слід уважно стежити, щоб не ввести інші (шкідливі) ліки.

При атрофічному ларингіті

1.       Інгаляції фізрозчину з 1-2 краплями настойки йоду.

2.       Лужно-масляні інгаляції.

3.       Вливання в гортань 1-2% розчину ментолу.

4.       Фізіотерапевтичні процедури (діатермія, УВЧ, солюкс тощо).

5.       Змащування гортань йодгліцерином. 30% розчин йодиду калію всередину.

6.       Біостимулятори (алоє,ФіБС, скловидне тіло підшкірно).

При гіпертрофічному ларингіті

1. Змащування ділянок гіпертрофії 1-2% розчином ляпісу, 3% роз­чином протарголу чи коларголу.

2. Інгаляції 2% цитралю або лужно-олійного розчину, 0,5% розчину сульфату цинку тощо.

3. Кріодеструкція ділянок гіпертрофії.

4. Видалення ділянок гіпертрофії за допомогою інструментів, в тому числі під контролем операційного мікроскопа.

Видалені тканини завжди слід направляти на гістологічне дослідження для виявлення можливого злоякісного переродження.

Профілактика

1.       Своєчасне і раціональне лікування інфекційних захворювань (дифтерії, скарлатини).

2.       Голосовий режим (не перенапружувати голосу).

3.       Усунення професійних факторів (шкідливих умов на виробництві).

4.       Усунення шкідливих звичок (куріння, алкоголь).

5.       Раціональне лікування гострого ларингіту.

6.       Відновлення носового дихання при його порушенні.

7.       Лікування хвороб серцево-судинної системи, легеневої системи.

8.       Інгаляції на промислових підприємствах.

9.       Загартування організму.

 


 

ТРАХЕОТОМІЯ

Необхідні засоби

1. Скальпель.

2. Два тупих гачки.

3. Два гострих тризубчастих гачки.

4. Розширювач трахеї (Труссо або носове дзеркало Кілліана).

5. Гострий однозубчастий гачок.

6. Зонд Кохера.

7. 2-5 затискачів для зупинки кровотечі.

8. 2-3 анатомічні й хірургічні пінцети.

9. Голкотримач і 2-3 ріжучі голки різних розмірів.

10. 5-10-грамовий шприц з голкою для анестезії.

11. Анестезуючий розчин.

12. Набір трахеотомічних трубок.

13. Стерильний перев’язувальний та шовний матеріал.

У кожній лікарні в ЛОР і хірургічних відділеннях набір інстру­ментів для трахеотомії завжди повинен бути напоготові в стерильному стані.

Показаннями до трахеотомії є ІІІ стадія стенозу гортані.

Положення хворого на операційному столі горизонтальне, на спині з підкладеним під плечі валиком. Коли стан пацієнта важкий і він не може дихати в горизонтальному положенні, трахеотомію роблять у напівсидячому положенні хворого. Операцію виконують переважно під місцевою анестезією 0,25-0,5% розчином новокаїну з адреналіном (1 крапля на 10 мл розчину новокаїну).

У практичній діяльності виконують три типи трахеотомії: верхню, середню і нижню. Верхня трахеотомія полягає в тому, що трахею розтинають під перснеподібним хрящем над перешийком щитовидної залози. Середня – кільця трахеї розтинають на рівні перешийка щитовидної залози (після попереднього його розтину та перев’язки). Нижня – кільця трахеї розтинають нижче від перешийка щитовидної залози. У трахеотомічний отвір вводять спеціальну трахеотомічну трубку, яку довгою тасьмою фіксують до шиї.

Існує два основних види розкриття трахеї: вертикальний, ко­ли розсікають два кільця трахеї (як правило, 2 і 3) у вертикально­му напрямку; та горизонтальний, коли горизонтально розтинають спо­­­лучнотканинні перетинки між кільцями трахеї (як правило, між 1-2 або 2-3).

Догляд за хворими після трахеотомії

Треба стежити за тим, щоб в трахеї та бронхах, а також у трахеотомічній трубці (яка складається з двох дугоподібних трубок, що входять одна в одну), не накопичувались слиз та кірки. Вони можуть перекривати просвіт дихальнийх шляхів та різко утруднювати дихання. З цією метою через кожні 2-3 год у трубку вливають по 2-3 крап­лі стерильного фізіологічного розчину.

У перші дні після операції внутрішню трахеотомічну трубку по необхідності (2-3 рази на день) виймають, очищують ватою, намотаною на гнучкий зонд з нарізками і протирають спиртом. Трубку висушують, змащують вазеліновою олією і вкладають у зовнішню трубку. Не­обхідно стежити за тим, щоб відкашлюване хворим харкотиння не мацерувало і не подразнювало шкіру шиї під трахеотомічною трубкою. Для цього шкіру навколо трубки змазують вазеліном або пастою Лассара. Не виймаючи трубки, під неї підводять неповністю розрізану серветку – “штанці”. У міру забруднення “штанці” змінюють.

Деканюляцію – ви­далення трахеотомічної трубки – проводять після ліквіда­ції явищ стенозу. Питання видалення трубки вирішують після проведення непрямої ларингоскопії і функ­ціональних проб: хворий добу перебуває із закритою трахеотомічною трубкою.

 

КОНІКОТОМІЯ

 

Виконують у стадії стенозу, коли у хворого вичерпались всі компенсаторні резерви, він втратив свідомість, і невдовзі настане зупинка дихання і серцебиття. Це може відбуватися в ситуаціях, коли немає ні умов, ні часу для виконання трахеотомії. Для коні­котомії необхідний скальпель або навіть звичайний ніж з гострим кінцем, яким за допомогою колючого руху можна пройти через передню стінку гортані. Під шию хворого підкладають імпровізо­ваний валик (наприклад, складене простирадло чи куртку). Пальцями знаходять заглибину (боріздку) між нижнім краєм щитовидного хряща і верхнім краєм дуги перснеподібного хряща. У це місце вколюють ніж, проникаючи через шкіру та м’які тканини в просвіт гортані. При цьому з’являється свист повітря, що проходить в утворену щілину при диханні хворого. Розріз тканин дещо подовжують, а ніж повертають на 90°, щоб розширити рану та створити кращі умови для проходження повітря. Конікотомія дозволяє на певний час зберегти дихання хворому, поки з’явиться можливість в стаціо­нарних умовах виконати трахеотомію.

 

 

ПЕРЕДПУХЛИННІ ЗАХВОРЮВАННЯ ГОРТАНІ.

Проблема раннього розпізнавання та лікування передпухлинних захворювань гортані займає важливе місце в запобіганні злоякісним новоутворенням. Серед хронічних захворювань гортані домінуюче місце займає папіломатоз, хронічний гіпертрофічний ларингіт та дискератози слизової оболонки гортані. Ці захворювання мають важливе значення в генезі раку гортані, тобто вони відносяться до передракових захворювань.

Морфологічні особливості передраку гортані.

1.       Проліферативні явища епітелія.

2.       Прискорений мітоз.

3.       Утворення проникаючих глибину тяжів епітелію.

4.       Реактивні явища зі сторони судинної системи.

 

Діагностика

1.       Цитологічна.

2.       Радіоізотопна.

3.       Оптична мікроскопія.

4.       Біохімічний.

5.       Мікроларингоскопія.

6.       Патологогістологія.

7.       Флюоресцентна мікроларингшоскопія.

 

Передракові захворювання гортані

Ознаки малігнізованих папілом гортані

1.       Більш-менш значна інфільтрація тканин навколо папілом.

2.       Порушення рухомості гортані.

3.       Папіломи виступають над поверхнею розростання слизової оболонки рожевого або білуватого кольору, які мають нерівномірну сосочко-подібну поверхню.

4.       Чоткоподібне здуття судин.

5.       Хаотичність розміщення судин та їх поліморфність. Характерні для раку, відсутні.

6.       Судинний малюнок зроговіючих папілом слабкий або зовсім непомітний.

7.       Симптом вибіркового депонування флюоресцеїна.

Ознаки малігнізації хронічного гіпертрофічного ларингіту.

1.       Матове стовщення епітелію через який не просвічуються капіляри.

2.       Виявляються на тлі гладенької гіперплазії ділянки папілярної гіперплазії, підвищеної лейкоплазії, ерозування епітелію і особливо атипові форми судин завжди є показником малігнізації.

 Дискератози слизової оболонки гортані

1, Пахідермії (контактні та міжчерпакуваті)

2.Лейкоплакії

 Лікування

1.           При малігнізованих папіломах – хірургічне втручання, променева та хіміотерапія.

2. При хронічному гіпертрофічному ларингіті - під контролем операційного мікроскопа видаляють гіперплазований епітелій.

Профілактика переродження в рак передракових захворювань гортані

1.       Диспансерне спостереження осіб з передраковими станами.

2.       Контроль за динамікою процесу з використанням сучасних методів діагностики.

3.       За показаннями –відповідне хірургічне лікування.

4.       Видалення гіперплазованого епітелію під контролем операційного мікроскопа при хронічному гіпертрофічному ларингіті є профілактикою раку гортані.

 

 

Практичні навички

 

ВВЕДЕННЯ НОСО-СТРАВОХІДНОГО ЗОНДА

Бувають ситуації, коли хворий після проведеної трахеотомії з приводу стенозу гортані не може самостійно харчуватись (зде­більшого при пухлинах гортані). У таких випадках його годують через спеціальну трубку – носо-стравохідний зонд. Останній вводять у верхню третину стравоходу на глибину 25 см від носо­вого отвору (рис. 3.12). Необхідно переконатись, чи зонд не потрапив у гортань. Для цього через лійку, введену в зонд, вливають 2-3 столові ложки стерильної рідини. Якщо не з’явиться кашель і рідина проходить вільно, то зонд введено правильно. Харчування через зонд не є фізіологічним, оскільки їжа потрапляє в шлунок, проминувши порожнину рота і глотки. Тому від правильного харчування таких хворих залежать ефективність лікування та тривалість післяопераційного періоду. Треба слідкувати, щоб їжа, яка вводить­ся через зонд, була добре подрібнена, підігріта до температури тіла, містила всі основні компоненти (білки, жири, вуглеводи та вітаміни). Харчування повинно бути регулярним (кожні 3-4 год) і в невеликій кількості (300-400 мл на прийом). Після харчування зав’язують зонд і закріплюють його на голові хворого бинтом.

При введенні носостравохідного зонда треба слідкувати, щоб його кінець не спустився в шлунок, оскільки це може викликати печію, відрижку, нудоту тощо.

 


ВДУВАННЯ В ГОРТАНЬ ПОРОШКОПОДІБНИХ РЕЧОВИН

Необхідні засоби:

1. Спеціальний порошковдувач з довгим і зігнутим наконечником.

2. Медикаментозний засіб (порошок).

3. Гортанне дзеркало.

4. Марлева серветка.

У флакон порошковдувача набирають невелику кількість порошку (щоб не викликати ларингоспазм). Як і при вливанні в гортань лікувальних розчинів, вдування порошкоподібних речовин проводиться під контролем непрямої ларингоскопії. Заводять кінець наконечника за надгортанник, не торкаючись слизової оболонки, та натискають на гумовий балон так, щоб порошок потрапив у просвіт гортані.

 


ПУЛЬВЕРИЗАЦІЯ ГОРТАНІ ЛІКАРСЬКИМИ РЕЧОВИНАМИ

Необхідні засоби:

1. Пульверизатор.

2. Медикаментозний засіб (розчин – анестетик, протаргол тощо).

3. Сучасні лікарські засоби випускають у кишенькових інгаляторах (аерозолях), що значно полегшує користування ними.

У флакон пульверизатора набирають розчин, вводять наконечник у порожнину рота і пропонують хворому глибоко дихати. Натискують на гумовий балон пульверизатора та розпилюють у порожнині рота розчин, який потім з током повітря проникає в глотку, гортань, трахею та бронхи.


 

ІНГАЛЯЦІЇ ЛІКАРСЬКИХ РЕЧОВИН

Необхідні засоби:

1. Інгалятор.

2. Медикаментозний засіб (розчин).

Наливають у склянку призначений розчин, вмикають інгалятор у мережу струму та чекають, поки рідина у резервуарі інгалятора не закипить. Пара, що утворюється при кипінні, просуваючись трубкою пульверизатора, втягує до себе медикаментозну рідину. Хворого садять навпроти інгалятора, пропонують відкрити рот та глибоко дихати. Під час дихання медикаментозний засіб проникає у гортань, трахею та бронхи. Тривалість процедури залежить від лікарського засобу та складає переважно 5-7 хв.

 


 

НАКЛАДАННЯ ЗІГРІВАЮЧОГО КОМПРЕСА НА ДІЛЯНКУ ГОРТАНІ

Необхідні засоби:

1. Напівспиртовий розчин (спирт:вода = 1:1, або горілка), розчин оцту (одна чайна ложка на 0,5 л води) або кип’ячена вода.

2. Непромокальний матеріал (компресний, вощаний папір чи целофанова плівка).

3. Вата, шерсть або фланель.

4. Бинт для фіксації компреса.

Зігріваючий компрес на ділянку гортані застосовують як відволікаючий і розсмоктувальний засіб. Внаслідок місцевого та реф­лекторного впливу утвореного під пов’язкою тепла відбувається притік крові, підвищуються обмінні процеси, знижується поверхнева чутливість. Зігріваючий компрес призначають для того, щоб стимулювати процес розсмоктування при різноманітних місцевих запальних змінах, а також як болезаспокійливий засіб.

Протипоказанням до накладання компреса є порушення цілісності шкіри та її гнійні захворювання.

Компрес складається з трьох шарів. Перший шар утворюють із шматка тканини (марлі), згорнутого кілька разів, який зволожують у спиртовому розчині; другий шар складає вощаний папір, яким на­кривають перший шар. Третій шар утворює вата, якою накривають попередні два шари. Усі три шари фіксують до гортані кількома турами бинта навколо шиї настільки щільно, щоб утримати компрес на місці, але разом з тим не туго, щоб не стиснути судини (див. “Накладання зігрівального компреса на підщелепну ділянку чи шию”). Компрес накладають на 6-8 год.

Накладати зігріваючий компрес на шию при ІІІ-ІV стадіях стенозу гортані протипоказано, оскіль­ки це спричинить посилення стенозу.

Oddsei - What are the odds of anything.