Медицина

ФІЗІОЛОГІЯ ЕНДОКРИННОЇ СИСТЕМИ

 

ФІЗІОЛОГІЯ ЕНДОКРИННОЇ СИСТЕМИ

 

 Залозами внутрішньої секреції, або ендокринними, називаються такі залози, які не мають вивідних проток і секрет (інкрет, гормон) яких поступає безпосередньо у кров або лімфу.

Процес синтезу і виділення у внутрішнє  середовище фізіологічно активних речовин ендокринними залозами називають внутрішньою секрецією, а ці речовини – гормонами.

До ендокринних залоз відносяться: гіпофіз, епіфіз, прищитоподібні, щитоподібна, загрудинна, надниркові залози. Підшлункова та статеві залози є змішаними, в них виробляються і гормони, і продукти зовнішньої секреції.

Крім ендокринних залоз, існують паракринні залози і клітини, які розміщені в органах (шлунок, сечівник, нирки) серед інших тканин і секретують тканинні гормони.

Найбільш розповсюдженою класифікацією залоз внутрішньої секреції вважається класифікація за Альошиним, згідно якій всі ендокринні залози діляться на чотири групи: 1) аденогіпофіз і залежні від нього ендокринні залози (щитоподібна, яєчко, яєчники, кірковий шар наднирників); 2) незалежні від аденогіпофіза (паращитоподібні, загрудинна, клубочкова зона кори наднирників, панкреатичні острівці підшлункової залози); 3) ,,нервового походження” (гіпоталамус, кишкові та шлункові клітини); 4) нейрогліального походження (епіфіз, нейрогіпофіз).

 

За хімічною структурою розрізняють стероїдні гормони (кортикостероїди, андрогени, естрогени), білкові (інсулін і глюкагон), похідні тирозину (тироксин, норадреналін), похідні жирних кислот (простагландини).

Механізм дії гормонів. Гормони опосередковують свої дії через рецептори органів-мішеней. Розрізняють два типи гормональної рецепції: внутрішньоклітинний і поверхневий мембранний. В першому випадку гормони легко проникають у клітину через мембрану і зв’язуються з рецептором у цитоплазмі, а далі комплекс гормон-рецептор транспортується у ядро і вступає у взаємодію з хроматином. При цьому активується синтез РНК, моделюються процеси транскрипції ДНК і РНК, проходить довготривала перебудова клітинного метаболізму.

Другий шлях рецепції – це зв’язок гормонів з рецепторами на поверхні клітини. При цьому відбувається утворення із АТФ гормонального посередника – циклічного 3,5-аденозинмонофосфату. Останній діє на  ферменти клітини і таким чином змінює її метаболізм та проникливість.

Впливаючи на синтез білка в клітинах, гормони регулюють фізичний, статевий і розумовий розвиток, обмін речовин і енергії, сприяють підтриманню гомеостазу організму (рівня глюкози, електролітів, осмотичного тиску, артеріального тиску), забезпечують адаптацію активності фізіологічних систем. Вони  впливають на поведінку і психіку людини. Під дією гормонів проходять зміни не тільки фізіологічних процесів, а і морфологічних.

 

 Функціональне значення щитоподібної залози. Вона продукує йодовані гормони (тироксин і трийодтиронін) і кальцитонін. Утворення тироксину і трийодтироніну проходить за умови, що в організм надходить достатня кількість йоду. (Мал 222)

Йодовані гормони стимулюють ріст і розвиток організму, статеве дозрівання, а також підвищують рівень всіх обмінних процесів в організмі: обмін білків, жирів, вуглеводів, вітамінів, водно-електролітний обмін, основний обмін, теплопродукцію. Під впливом цих гормонів зменшуються запаси глікогену у печінці і внаслідок цього збільшується цукор у крові. Вони стимулюють розпад білків і як наслідок – збільшується кількість азоту, який виводиться нирками.

Важливим показником діяльності щитоподібної залози є рівень основного обміну, оскільки йодвмісні гормони підвищують основний обмін.

Гормони щитоподібної залози необхідні  для розвитку мозку, діяльності  центральної і вегетативної нервової системи. Вони підвищують активність  симпатичної нервової системи, що проявляється в наростанні збудливості, емоційності, прискорення серцевих скорочень, частоти дихання, потовиділення, а також зменшенні секреції і моторики шлунково-кишкового тракту.

Кальцитонін регулює обмін кальцію: знижує рівень кальцію у крові і активує функцію остеобластів, які сприяють утворенню кісткової тканини з одночасним пригніченням діяльності остеокластів, що руйнують кісткову тканину.

Регуляція діяльності щитоподібної залози опосередковується гіпоталамо-гіпофізарною системою. Нейросекреторні клітини гіпоталамуса виділяють тироліберин, під впливом якого у аденогіпофізі секретується тиреотропний гормон. Він виділяється у кров і стимулює синтез та інкрецію гормонів щитоподібної залози.

 

 Фізіологічна роль прищитоподібних залоз. Вони виробляють паратгормон, який є антагоністом кальцитоніну щитоподібної залози. Вони регулюють обмін кальцію в організмі. Паратгормон сприяє вивільненню кальцію із кісткової тканини і зворотному всмоктуванню його із дистальних канальців нефрона нирок. Це сприяє підвищенню рівня кальцію у плазмі крові. Кальцій відіграє важливу роль у функції збудливих структур. У нормі вміст кальцію у крові дорівнює 2,25-2,75 ммоль/л. Концентрація паратгормону, в свою чергу, залежить від рівня кальцію в крові: при його зниженні продукція паратгормона збільшується, а при підвищенні – зменшується. Секреція паратгормону стимулюється симпатичною нервовою системою. (Мал 223)

 

 Ендокринна функція підшлункової залози. Бета-клітини (70 %) острівців Лангерганса підшлункової залози синтезують гормон інсулін; альфа-клітини (20 %) – глюкагон; дельта-клітини (10 %) – соматостатин.(мал 224)

Інсулін регулює вуглеводний, білковий, жировий обміни. Підвищуючи проникливість клітинних мембран (крім клітин головного мозку) для глюкози, він знижує рівень глюкози у крові. Інсулін також стимулює синтез глікогену у печінці та м’язах і знижує утворення глюкози із амінокислот.

В регуляції білкового обміну інсулін виступає як анаболічний гормон: стимулює синтез білка з амінокислот і транспорт їх з крові у клітину. Регулюючи обмін жиру, інсулін підсилює  утворення жирних кислот із продуктів вуглеводного обміну і накопичення резервів жиру.

Глюкагон є антагоністом інсуліну, він підвищує рівень глюкози у крові. Регуляція виділення гормонів підшлункової залози залежить від рівня глюкози у крові. При її підвищенні (гіперглікемія) збільшується секреція інсуліну, при зниженні  концентрації глюкози (гіпоглікемія) – знижується виділення інсуліну у кров. Рівень глюкози в крові  залежить від її взаємодії з глюкозорецепторами, які розміщені у судинах, підшлунковій залозі та гіпоталамусі. При подразненні парасимпатичних нервів збільшується  секреція інсуліну і може виникнути гіпоглікемія. Збудження  симпатичної нервової системи призводить до гіперглікемії.

Нормальна концентрація глюкози у крові становить 3,33-5,55 ммоль/л. При такій концентрації глюкоза не фільтрується нирками і у сечі цукор відсутній.

При інсуліновій  недостатності острівцевого апарата підшлункової залози виникає важке захворювання – цукровий діабет.

 

Фізіологічні ефекти гормонів кори надниркових залоз. З кори надниркових залоз виділено понад 40 кортистероїдів. Фізіологічно активними є лише 8 із них. Кортистероїди ділять на три групи: 1) глюкокортикоїди (гідрокортизон, кортизон, кортикостерон); 2) мінералокортикоїди (альдостерон, дезоксикортикостерон); статеві гормони (андрогени, естрогени, прогестерон). (Мал 225)

Фізіологічні ефекти глюкокортикоїдів дуже різноманітні. Вони регулюють обмін білків, жирів і вуглеводів в організмі, а саме: сприяють розпаду білків, мобілізують жири із жирової тканини і активують утворення глікогену у печінці, проявляючи антагоністичну дію щодо інсуліну.

Вони є адаптивними гормонами, тому що, підтримуючи м’язову активність і працездатність головного мозку, сприяють пристосуванню організму до дії несприятливих подразників (емоційне напруження, різкі коливання температури, кисневе голодування тощо); мають імуносупресивну дію, яка полягає у пригніченні вироблення антитіл.

Мінералокортикоїди регулюють водно-електролітний обмін організму. Вони підсилюють зворотне всмоктування Na+, а значить і води в дистальних канальцях нефронів нирок і полегшують транспорт К+ і Н+ в протилежному напрямку.

Альдостерон регулює рівень артеріального тиску, опосередковуючи дію через збільшення тонусу судин чи збільшення об’єму рідини.

Статеві гормони сприяють в дитячому віці розвитку статевих органів і появі вторинних статевих ознак (розвиток молочних залоз, поява волосся в певних ділянках тіла, зміна його форми, психіки і поведінки).

Крім цього, естрогени мають сильний антисклеротичний ефект, а андрогени, стимулюючи синтез білка в організмі, сприяють збільшенню маси тіла і органів.

Синтез і виділення гормонів корою наднирників регулюється гіпоталамо-гіпофізарною системою шляхом секреції АКТГ (адренокортикотропний гормон).

 

 Гормони мозкового шару наднирників. Мозковий шар наднирників продукує катехоламіни – адреналін (80 %) і норадреналін (20 %). Дія адреналіну на організм подібна до дії симпатичної нервової системи, а саме: під впливом адреналіну збільшується частота і сила серцевих скорочень, зростає хвилинний об’єм крові, підвищується провідність і збудливість серцевого м’яза, звужуються кровоносні судини, за винятком судин серця, мозку, судин працюючих скелетних м’язів, які під дією адреналіну розширюються. Звуження артеріол призводить до підвищення артеріального тиску. Адреналін гальмує секрецію, моторику і всмоктування в шлунково-кишковому тракті, а також розслаблює бронхіальні м’язи, внаслідок чого бронхи розширюються. Він покращує працездатність скелетних м’язів, підсилюючи їх трофіку.

Адреналін викликає скорочення радіальних м’язів райдужки, і таким чином розширює зіниці. Адреналін впливає на обмін вуглеводів, жирів, білків. Він сприяє перетворенню глікогену печінки у глюкозу. При емоційному напруженні може виникнути адреналінова гіперглікемія – збільшення вмісту глюкози у крові.

Адреналін проявляє ліполітичну дію, внаслідок чого підвищується концентрація у крові жирних кислот, які використовуються як джерело  додаткової енергії в  процесі  утворення тепла в організмі. Основний обмін під впливом адреналіну може збільшитися на 30 %.

Адреналін і норадреналін опосередковують свою дію через a- і β-адренорецептори. Причому, ефекти взаємодії можуть бути протилежними. Наприклад, адреналін, зв’язуючись з a-адренорецепторами, спричинює звуження артерій. Норадреналін, діючи через b-адренорецептори судин, призводить до їх розширення.

Регуляція виділення гормонів мозковим шаром наднирників відбувається гіпоталамусом через симпатичні нерви.

 

 Фізіологічні ефекти статевих гормонів у чоловіків і жінок. Статеві залози належать до змішаних залоз із секреторною і інкреторною функцією. Секреція полягає в утворенні і виведенні назовні чоловічих статевих клітин – сперматозоїдів і жіночих – яйцеклітин. Інкреторна функція пов’язана із синтезом і викидом у кров статевих гормонів. Розрізняють чоловічі та жіночі статеві гормони. І ті, і інші виробляються як у жінок, так і у чоловіків, але в різних концентраціях: у чоловіків в основному чоловічі статеві гормони і в низькій концентрації – жіночі, а у жінок – навпаки.

До чоловічих статевих гормонів належать андрогени (основний представниктестостерон). До жіночих статевих гормонів належать естрогени (естрадіол, естрон) і прогестини (прогестерон).

Чоловічі статеві залози починають синтезувати андрогени ще на 3-му місяці ембріонального розвитку, внаслідок чого статеві органи набувають будови, характерної для чоловічої статі. Після народження хлопчика синтез андрогенів припиняється і відновлюється тільки під час статевого дозрівання (12-16 років).

У дівчаток інкреторна функція статевих залоз починається тільки в період статевого дозрівання. Під  впливом естрогенів у дівчаток і андрогенів у хлопчиків ростуть і дозрівають статеві органи, тобто проходить розвиток первинних статевих ознак. Крім того, ці гормони сприяють появі  вторинних статевих ознак – тих характерних особливостей статевозрілого організму, які відрізняють чоловіка від жінки (форма тіла, оволосіння, тембр голосу, психіка, поведінка).

Андрогени необхідні для нормального розвитку і рухливості сперматозоїдів. Вони регулюють певний емоційний стан, впливають на психіку. Добре відома анаболічна дія цих гормонів, яка полягає в активації синтезу білка, за рахунок чого інтенсивно ростуть м’язи, органи, зростає маса тіла.

Під впливом андрогенів збільшується кількість еритроцитів у крові, зростає основний обмін, зменшується вміст жиру в органах.

Естрогени також впливають на психічний, емоційний стан жінки і формують її статеву поведінку. Крім того, під їх дією періодично з’являється менструація. Ці гормони сприяють скороченню м’язів матки.

Прогестерон – це гормон вагітності, він утворюється у жовтому тілі і впливає на процеси, які пов’язані з появою і нормальним перебігом вагітності. Він  викликає  розростання слизової оболонки матки, що сприяє імплантації заплідненої яйцеклітини в матці. Діючи на м’язи стінок матки, прогестерон гальмує їх скорочення і зменшує їх чутливість до окситоцину. Прогестерон підсилює ріст  молочних залоз під час вагітності. Цей гормон перешкоджає дозріванню і овуляції  фолікулів, а значить і виходу яйцеклітини.

Регуляція утворення статевих гормонів відбувається через гіпоталамо-гіпофізарну систему гонадотропними гормонами – фолікулостимулюючим і лютеїнізуючим.

 

 Морфофункціональні особливості гіпоталамо–гіпофізарної системи. Інкреторні клітини ядер гіпоталамуса продукують антидіуретичний гормон і окситоцин. Ці гормони транспортуються по аксонах, що становлять гіпоталамо-гіпофізарний тракт, до задньої частки гіпофіза (нейрогіпофіза). Звідси ці гормони поступають у кров.

Антидіуретичний гормон сприяє підсиленому зворотному всмоктуванню води в дистальних канальцях нирок, у зв’язку з чим зменшується виділення сечі і вона стає більш концентрованою.

При збільшенні концентрації в крові антидіуретичний гормон має пресорну дію – звужує артеріоли, що призводить до  підвищення  артеріального тиску.

Окситоцин посилює скорочення матки і під час пологів забезпечує нормальний їх перебіг, а після пологів сприяє виділенню молока.

Епіфіз, або шишкоподібне тіло належить до проміжного мозку. Епіфіз гальмує вироблення гормонів практично у всіх ендокринних залозах. Це здійснюється через гіпоталамо-гіпофізарну систему, з якою шишкоподібна залоза контактує через ліквор III мозкового шлуночка. Вважають, що епіфіз, гіпофіз і гіпоталамус  входять в єдину  функціональну систему, яка регулює функцію статевих залоз і ріст організму.

Епіфіз виробляє мелатонін, аденогломерулотропін, серотонін.

Мелатонін є антагоністом меланоцитостимулюючого гормону аденогіпофіза і бере участь у регуляції пігментного обміну. Мелатонін гальмує розвиток статевих функцій у дитячому віці і дію гонадотропних гормонів – у дорослому. Він також гальмує вироблення гормону росту аденогіпофізом.

Діяльність епіфіза залежить від добового ритму. При збільшенні освітлення гальмується секреція мелатоніну, що при більшій тривалості світлового дня сприяє виділенню гонадотропних гормонів, зумовлює ріст статевих залоз, утворення статевих гормонів і стимулює статеву активність.

Через аденогломерулотропін опосередковується участь епіфіза в регуляції водно-електролітного обміну.

Епіфіз бере участь в адаптивно-пристосувальних реакціях організму в ролі "біологічного годинника".

 

 Регуляція функцій організму гіпоталамо-гіпофізарною системою та наднирковими залозами. Гормони аденогінофіза. В аденогіаофізі виявлено 7 гормональних речовин, які є переважно білковими або пептидними похідними. Їх прийнято ділити на дві групи. До першої групи належать гормони, які впливають на метаболічні процеси ф регуляюють ріст і розвиток організму. Це соматотропін, або гормон росту, ліпопротеїни й пролактин. Друга група включає тропні гормони. Їх основним призначенням є регуляція секреції периферичних ендокринних залоз. До них належать: адренокортикотропін, тиреотропін, гонадотропні (лютеїнізуючий і фолікулостимулюючий) гормони. (Мал 221)

Гормон росту (соматотропін) бере участь у регуляції росту. Це обумовлено його здатністю посилювати синтез білка в організмі. Найбільшою мірою гормон впливає  на кісткову і хрящову тканини. Під його ді відбувається ріст епіфізарних хрящів у довгих кістках кінцівок, унаслідок чого кістки ростуть у довжину. Максимальна секреція гормона росту припадає на нічний час (фаза глибокого сну).

Пролактин, або лютеотропний гормон, сприяє утворенню молока в альвеолах молочної залози жінки. До настання лактації молочна залоза формується під впливом жіночих статевих гормонів і естрогени зумовлюють ріст протоків молочної залози, а прогестерон – розвиток її альвеол. Після пологів посилюється секреція гіпофізом пролактину і настає лактація – уттворення і виділення молока молочними залозами. Пролактин має також лютеотропну дію, тобто забезпечує функціонування жовтого тіла і утворення прогестерону. У чоловічому організмі він стимулює ріст і розвиток передміхурової залози та сім'яних міхурців.

Ліпропротеїни, виділені з передньої частки гіпофіза, мобілізують жир із жирових депо, зумовлюють ліполіз зі збільшенням вмісту вільних жирних кислот у крові. Вони є попередниками ендорфінів.

Тропні гормони аденогіпофіза аденогіпофіза. Адренокортикотропін (адренокортикотропний гормон – АКТГ) є стимулятором пучкової і сітчастої зон кори надниркових залоз. АКТГ спричинює розпад білка в організмі і гальмує синтез (щодо цього є антагоністом соматотропіну), знижує проникність стінки капілярів (цим пояснюється протизапальна дія гормона). Під впливом гормона зменшуються лімфатичні вузли, селезінка і особливо щитоподібна залоза, знижуються рівні лімфоцитів (лімфопенія) і еозинофілів у периферичній крові (еозинопенія). Секреція гормона залежить від добових коливань: увечері вміст його в гіпофізі вищий, ніж уранці.

Тиреотропін діє винятково на щитоподібну залозу, стимулюючи її функцію. Тиреотропін активізує протеолітичні ферменти (катепсини), під впливом яких відбуваються гідроліз тиреоглобуліну і вивільнення з нього гормонів щитоподібної залози – тиреотропіну та трийодтироніну. Тиреотропін стимулює також утворення білка тиреоглобуліну в клітинах фолікулів щитоподібної залози і надходження його в порожнину фолікул.

Гонадотропіни. До них належать фолікулостимулювальний (фолітотропін) і лютеїнізучий (лютропін) гормони. Вказаним гормонам не властива стаетва специфічність, вони є як у жінок, так і у чоловіків. Загалом у організмі практично всі етапи морфологічного розвитку і функціональної активності статевих залоз є наслідком синергічної дії фолітропіну і лютропіну.

Під впливом фолітропіну в яєчнику стимулюється ріст везикулярного фолікула і його оболонок, секреція фолікулярної рідини. Цей гормон впливає на утворення чоловічих статевих клітин – сперматозоонів. Лютропін потрібен для росту фолікула яєчника на стадіях, які передують овуляції, і власне овуляції, тобто  для розривання оболонки дозрілого фолікула і виходу з нього яйцеклітини, а також для утворення жіночих статевих гормонів андрогенів.

У середній частці аденогіпофіза утворюється гормон меланотропін, або інтермедін. Він впливає на пігментний обмін. Якщо, наприклад, у жаби зруйнувати гіпофіз, то через деякий час у неї стане світліший колір шкіри.

 

 Фізіологічні ефекти гормонів нейрогіпофізу. У клітинах нейрогіпофіза – пітуїцитах – накопичуються і набувають активної форми вазопрессин, або антидіуретичний гормон (АДГ), і окситоцин, які утворюються в нейронах супраоптичного і паравентрикулярного ядер гіпоталамуса і аксонами цих ядер, які складають гіпоталамо-гіпофізарний тракт, надходять у нейрогіпофіз і кров.

Вазопресин виконує в організмі дві функції: 1) стимулює вплив гормона на гладкі м'язи артеріол (через V1-рецептори), що призводить до підвищення їх тонусу і артеріального тиску; 2) посилює реабсорбцію (зворотнє всмоктування) води з дистальних відділів канальців нирок у кров, що супроводжується зменшенням продукції сечі в нирках (антидіуретична дія гормону – через V2-рецептори). Для пресорної дії потрібна велика концентрація гормона.

Отже, вазопресин зменшує сечовиділення і підвищує осмотичну концентрацію сечі. Ця дія гормона пов'язана головним чином із збільшенням проникності стінки ниркових канальців і збиральних трубочок для води.

Окситоцин вибірково діє на гладкі м'язи матки, посилюючи її скорочення, якщо вона була під впливом естроенів, котрі збільшують чутливість матки до окситоцину. Під час пологів окситоцин стимулює скорочення матки, забезпечуючи нормальний їх перебіг. Вважають, що окситоцин збільшує проникність мембран клітин м'язів матки для Nа+.

Окситоцин може стимулювати виділення молока з альвеол молочної залози. При цьому посилюється, власне, виділення молока, а не його утворення. Секреція контролюється пролактином аденогіпофіза. Окситоцин вибірково діє на міоепітеліальні клітини, що оточують альвеоли, зумовлюючи їхнє скорочення. Скорочуючись, клітини стискають альвеоли, виштовхуючи з них молоко.

При гіперфункції аденогіпофіза в дитячому віці спостерігається гігантизм, а при гіпофункції його – карликовість, або гіпофізарний нанізм. При надлишковому утворенні соматостатину у дорослої людини відзначається збільшення тих частин тіла, які ще здатні рости. Це пальці рук і ніг, кисті і стопи, ніс і нижня щелепа, язик, органи грудної і черевної порожнини. Таке захворювання називається акромегалією.

Зменшення утворення вазопресину в гіпоталамо-гіпофізарній системі є причиною розвитку нецукрового діабету.

Гіпофіз займає особливе місце серед залоз внутрішньої секреції, що пов’язане з функцією спеціальних тропних гормонів, які регулюють діяльність інших ендокринних залоз.

Аденогіпофіз продукує дві групи гормонів. До першої групи належать гормони, які впливають на процеси обміну, регулюють ріст та розвиток організму. Це соматотропін, або гормон росту, ліпопротеїни і пролактин. Друга група включає тропні гормони. Їх основна роль полягає у регуляції функції периферичних залоз. До них належать: адренокортикотропін, тиреотропін, гонадотропні (лютеїнізуючий і фолікулостимулюючий) гормони.

 

 Фізіологічні ефекти дії гормонів аденогіпофізу. Соматотропний гормон, чи гормон росту, сприяє синтезу білка і нуклеїнових кислот у клітині, обумовлюючи лінійний ріст, загальні розміри тіла, його масу, розміри окремих органів.

Пролактин стимулює ріст молочних залоз і секрецію молока. Після пологів посилюється секреція гіпофізом пролактину, внаслідок чого наступає лактація – утворення і виділення молока. У чоловіків також є пролактин. У них він стимулює ріст і розвиток передміхурової залози та сім’яних міхурців.

Ліпопротеїни стимулюють мобілізацію жиру із жирових депо.

Меланоцитостимулюючий гормон регулює пігментний обмін і сприяє перерозподілу пігменту меланіну у шкірі, сітківці ока, волоссі, райдужці.

Адренокортикотропний гормон (АКТГ) сприяє синтезу і секреції кортикостероїдів – гормонів наднирників.

Тиреотропний гормон стимулює синтез і виділення гормонів щитоподібної залози. При екстирпації гіпофіза у тварин настає атрофія щитоподібної залози, а при введенні тиреотропного гормону спостерігається розростання її тканин.

До гонадотропних гормонів відносяться фолікулостимулюючий і лютеїнізуючий. Ці гормони є і у чоловіків, і у жінок. У чоловіків фолікулостимулюючий гормон впливає на утворення чоловічих статевих клітин. У жінок цей гормон сприяє росту везикулярного фолікула і секреції фолікулярної рідини. Лютеотропний гормон стимулює синтез жіночих статевих гормонів естрогенів і чоловічих – андрогенів. Крім цього, у жінок завдяки цьому гормону яйцеклітини виходять з фолікула яєчника і утворюється жовте тіло на місці фолікула, що тріснув.

Таким чином, діяльність передньої частки гіпофіза тісно пов’язана з діяльністю інших залоз внутрішньої секреції і в свою чергу регулюється гіпоталамусом через рилізинг-гормони.

 

13. Вікові зміни ендокринних залоз. Гіпофіз формується на другому місяці ембріонального розвитку. У новонародженого маса гіпофіза становить 0,1-0,15 г, а до 10 років вона досягає 0,3 г. Значно збільшується маса гіпофіза в період статевого дозрівання (до 0,7 г). У дітей розвинута проміжна частка гіпофіза, у той час як у дорослих вона майже відсутня.

У старості гіпофіз атрофується, зменшується його маса і розміри.

Щодо вікових особливостей фізіологічних ефектів гормонів гіпофіза, то слід відзначити, що це проявляється стосовно гонадотропінів; соматотропіну і антидіуретичного гормону.

Гонадотропіни мають особливе значення в період внутрішньоутробного розвитку, коли на 16 тижні наступає диференціація статевих органів. У ранньому дитячому віці вони виділяються в невеликих кількостях і фізіологічного значення не мають. Фізіологічна роль їх і секреція підвищується в період статевого дозрівання.

Соматотропін у період внутрішньоутробного життя і в перші два роки постнатального періоду ріст тіла не регулює. Його значення проявляється з двох років і до періоду статевого дозрівання. У цей час він стимулює ріст кісток у довжину. Після закінчення періоду статевого дозрівання, коли під впливом статевих гормонів відбулося окостеніння епіфізарних хрящів, гормон росту перестає впливати на ріст кісток у довжину; він здатний підсилювати лише периостальний ріст кістки і ріст не кісткових тканин.

У новонароджених виділяється недостатня кількість антидіуретичного гормону, тому сеча грудних дітей слабо концентрована. Недосконалість регуляції водного обміну дітей робить їх дуже чутливими до втрати рідини.

Надниркові залози. Розвиток нори надниркових залоз розпочинається на 4-му тижні внутрішньоутробного життя, а мозкова речовина утворюється на 5-7 тижні. У новонароджених кірковий шар переважає над мозковим. У дітей до 6-8 років кора наднирникових залоз секретує глюко- і мінералокортикоїди, а статеві гормони майже не продукуються.

Мозкова речовина надниркових залоз новонароджених секретує 30 % адреналіну від всієї продукції катехоламінів. З віком утворення адреналіну підвищується і в 2-х річної дитина він досягає 60 % катехоламінів.

Статеві залози. Чоловічі статеві залози набувають гормональної активності на 3 місяці ембріогенезу. У цей час органи статевої системі набувають характерної для чоловічої статі будови. Утворення андрогенів припиняється після завершення ембріонального розвитку плодів чоловічої статі. Жіночих статевих гормонів плід не продукує.

У період статевого дозрівання ендокринна активність гонад у хлопчиків відновляється, а в дівчаток їх внутрішня секреція виникає вперше.

Максимальна продукція андрогенів статевими залозами спостерігається а чоловіків у віці 25-35 років, після чого починається повільне зниження їх гормональної активності. Однак досить високий рівень тестостерону в плазмі крові в більшості чоловіків зберігається до 60-70 років, потім його вміст знижується більш круто. У віці 80 років спостерігається досить низький рівень тестостерону в крові.

У жінок, поки зберігається регулярний менструальний цикл, продукція статевих гормонів не піддається віковим змінам.

Виделкова залоза. Збільшення активності і розмірів залози спостерігається у віці 3-5 років. Найбільш інтенсивно залоза росте в 11-І5 років. Після З0 років починається вікова інволюція, обумовлена зменшенням лімфопоезу, збільшенням продукції глюкокортикоїдів, статевих гормонів. У дорослих людей тимус зберігається серед жирової тканини у вигляді окремих часточок з ендокринною функцією.

Виделкова залоза є основним органом імуногенезу дитячого і підросткового віку, забезпечуючи генетичну стабільність внутрішнього середовища, тобто видалення мутантних клітин, антигенів і контроль за продукуванням власних антитіл. Загрудинна залоза пригнічує активність ферментних систем синтезу ембріональних протеїнів, забезпечуючи формування характерних для дорослого ферментних систем.

Щитоподібна залоза. Маса залози новонародженої дитини приблизно 1 г, у 5-10 років – 10 г, до 12-15 років маса залози помітно збільшується, досягаючи в дорослого 25-35 г.

Секреція тиреоїдних гормонів у дітей вища ніж у дорослих. Особливо висока тиреоїдна активність, "фізіологічний гіпертиреоз", у новонароджених дітей, що триває близько тижня. Другий підйом активності спостерігається в 12-15 років.

 

14. Статеве дозрівання – це процес формування репродуктивної функції організму, що завершується статевою зрілістю. Статева зрілість наступає в осіб жіночої статі у віці 16-18 років, а чоловічої статі – 18-20 років. Статеве дозрівання включає ембріональний і постнатальний періоди розвитку.

У внутрішньоутробному періоді в хлопчиків андрогени блокують розвиток "циклічного" статевого центру гіпоталамуса, У дівчаток цього не відбувається і функціонування центру забезпечує існування менструального циклу.

Виділяють три фази статевого дозрівання: препубертатну – до перших ознак статевого дозрівання (збільшення яєчок у хлопчиків, набухання молочних залоз у дівчаток), власне пубертатну – від перших ознак статевого дозрівання до перших полюцій в хлопчиків і першої менструації в дівчаток; і постпубертатну – від перших полюцій і менструацій до появи так званих юнацьких вугрів і початку оволосіння лиця в хлопчиків).

Зростаючий в період статевого дозрівання рівень статевих гормонів соматотропіну і гормонів щитоподібної залози різко активує розвиток дитини, його первинних, а згодом і вторинних статевих ознак (лобкове, пахвове, лицеве оволосіння, мутація голосу, формування специфічних пропорцій тіла та інші).

У різних підростків статеве дозрівання, як правило, протікає з не одинаковою інтенсивністю. Особливо яскраво індивідуальні відмінності статевого дозрівання проявляються в 12-13 років у дівчаток і в 13-14 років у хлопчиків.

Розрізняють відхилення статевого дозрівання. При відхиленнях дитина, як правило, здорова, але статеве дозрівання в цілому або розвиток якоїсь статевої ознаки починається раніше, або пізніше звичайного терміну у зв'язку з передчасним або запізнілим активуванням нейроендокринної системи або низькою чутливістю окремих частин тіла. до статевих гормонів. До відхилень статевого дозрівання відносять пубертатне ожиріння, надмірний розвиток молочних залоз, гінекомастія та інші. Всі ці явища, як правило, мають перехідний характер.

15. Клімактеричний період – це фізіологічний період переходу від статевої зрілості до періоду припинення генеративної функції.

Клімактеричний період у жінок охоплює проміжок часу від 45 до 60 років і характеризується поступовім припиненням менструальної функції, гормональної функції яєчників на фоні загальних вікових змін організму. Зниження функціональної активності яєчників є генетично запрограмованим фізіологічним процесом. Клімактеричний період нерозривно пов'язанний з процесом старіння як кіркових нервових центрів, так і гіпоталамічних структур, які здійснюють регуляцію діяльності гіпофіза і яєчників. Розрізняють дві фазі клімактерія.

Перша фаза клімактерія – це фаза клімактеричної дисфункції яєчників або пременопаузи. Вона наступає у віці біля 45 років. До передчасного розвитку клімактеричного періоду відносять її настання до 40-42 років, до пізнього – після 55 років. Типовою особливістю зміни менструального циклу в цей період є поступовий перехід від двофазності до однофазності,

Друга фаза клімактеричного періоду – постменопауза – характеризується повною відсутністю функціонування жовтого тіла яєчника, значним зниженням продукції естрогенів і припиненням менструальної функції.

Час настання фази клімактеричного періоду коливається в доволі широких межах, навіть у цілком здорових жінок (як правило, в 45-46 років).

У пременопаузі знижується рівень гормональної секреції в залишкових фолікулах яєчника, у плазмі знижується концентрація естрогенів, прогестерону. Цієї кількості естрогенів виявляється недостатньо для фізіологічного стимулювання ендометрію. Після зниження і наступного припинення виділення естрогенів у фолікулярному апараті яєчників зберігається в невеликій кількості екстрафолікулярна продукція стероїдних гормонів у жіночому організмі. Це є результатом ароматизації андрогенних попередників поза яєчниковою тканиною – у підшкірній клітковині і шлунково-кишково-печінковому комплексі. Продукція статевих стероїдів кірковим шаром надниркової залози у перехідному віці залишається незмінною.

Прогресуюче зниження утворення яєчникових гормонів у перехідному віці супроводжується зменшенням впливу останніх на гіпоталамо-гіпофізарну систему, посиленням продукції гіпоталамічних рилізінг-гормонів і гонадотропінів передньою часткою гіпофіза.

Клімактеричий період у чоловіків визначається віковими інволюційними процесами, які проходять у статевих залозах, і найчастіше наступають у віці від 50 до 60 років. Атрофічні зміни в яєчках чоловіків обумовлюють зменшення синтезу тестостерону і зниження рівня андрогенової насиченості організму. При цьому продукція гонадотропінів гіпофіза має тенденцію до підвищення. Зниження інкреторної функції яєчок є пусковим фактором у порушенні механізмів регуляції системи гіпоталамус – гіпофіз – гонади.

У результаті виникають складні нейроендокринні зміни, що включають порушення функції центральної нервової системи і визначають картину чоловічого клімаксу. У переважної більшості чоловіків вікове згасання функції статевих залоз не супроводжується клінічними проявами.