Розділ 17. ЗБУДНИКИ РИКЕТСІОЗІВ
Рикетсіози - гострі трансмісивні інфекційні хвороби, які спричиняють рикетсії, й характеризуються ураженнями судин, центральної нервової системи і висипами на шкірі. Деякі з них належать до антропонозів (епідемічний висипний тиф, волинська гарячка) решта є ендемічними зоонозами. Збудники рикетсіозів - дрібні мікроорганізми кокоподібної й паличкоподібної форми, морфологічно близькі до грамнегативних бактерій. У них є нуклеоїд, цитоплазма з рибосомами, цитоплазматична мембрана й клітинна стінка. П.Ф. Здродовський виділив чотири морфологічні типи рикетсій: кокоподібні, паличкоподібні, бацилярні й ниткоподібні. Назва збудників (рикетсії) і хвороби (рикетсіоз) дана на честь американського мікробіолога Г. Рікетса, який вперше описав ці бактерії, заразився при їх дослідженні і загинув від висипного тифу. Тепер відомо понад 30 видів рикетсій, патогенних для людей, тварин і комах.
Збудник висипного тифу (Rickettsia prowazekii)
Рикетсії Провачека належать до роду Rickettsia родини Rickettsiaceaе. Їх вивчав чеський учений С. Провачек, на честь якого збудник висипного тифу названий його ім’ям.
Морфологія і фізіологія. R. prowazekii - дуже дрібні (0,2-0,3 х 0,5-1 мкм) грамнегативні нерухомі мікроорганізми, які не утворюють спор і капсул. Найчастіше мають гантелеподібну форму, хоч можуть нагадувати коки і короткі палички(рис. 17.1). Добре забарвлюються основним фуксином, за Романовським-Гімзою, серебрінням за методом Морозова. Їх морфологія подібна до будови грамнегативних бактерій. Розмножуються поперечним бінарним поділом, період генерації при оптимальних умовах - біля 12 год. Збудник епідемічного висипного тифу є типовим внутрішньоклітинним паразитом, розвивається в цитоплазмі клітин ((рис. 17.2) вкл.).
Рикетсії Провачека добре культивуються при 35 °С у жовтковому мішку курячого ембріона, на різноманітних культурах клітин, у легеневій тканині білих мишей при інтраназальному їх зараженні, у кишечнику вошей (метод Вейгля). На живильних середовищах не ростуть.
Антигени. Збудник висипного тифу містить два антигени. Один із них розчинний і локалізується у поверхневих структурах клітини, термостабільний, але не специфічний. Другий антиген термолабільний, міститься в рикетсіях більш глибоко і є видоспецифічним білково-полісахаридним комплексом.
Токсиноутворення. Рикетсії Провачека утворюють термолабільний білковий токсин, який міцно зв’язаний із мікроструктурою клітин. Він має гемолітичні властивості, зумовлює розвиток інтоксикації й стимулює утворення антитіл.
Екологія. Основний біотоп рикетсій Провачека - організм людини, а переносники - одежні й головні воші(рис. 17.3). Джерелом інфекцій є хвора на висипний тиф людина, кров якої стає заразною з передостаннього дня інкубаційного періоду і залишається такою ще протягом 20 днів хвороби. Сприйнятливість людини до висипного тифу дуже висока в усіх вікових групах. Механізм передачі інфекції контамінативний. Насмоктавшись крові хворого на висипний тиф, воша стає заразною для людини тільки через 5-6 днів. За цей час в епітелії кишечника вошей розмножується велика кількість рикетсій. При руйнуванні епітеліальних клітин збудник потрапляє у просвіт кишечника й виділяється з фекаліями на одяг і шкіру людини. Укуси вошей супроводжуються свербінням, людина чухається і втирає в розчіси або ранки від укусів їх екскременти разом із рикетсіями. Безпосередньо через укуси вошей збудник не передається, так як у слинні залози і смоктальний апарат рикетсії не проникають. Воша зберігає збудника все життя, але потомству не передає. Крім людини і вошей, до рикетсій чутливі мавпи, гвінейські свинки, білі миші.
В окремих людей після перенесення хвороби залишається довготривале носійство рикетсій із можливим наступним розвитком рецидиву, а, отже, повторного висипного тифу.
У зовнішньому середовищі при високій вологості рикетсії Провачека швидко гинуть, але довго зберігаються у висушеному стані. Нагрівання викликає їх швидку загибель, при кип’ятінні гинуть через 30 с. Чутливі до дії багатьох антибіотиків та дезинфікуючих розчинів, але дуже стійкі до сульфаніламідних препаратів. Останні навіть стимулюють їх ріст.
Захворювання людини. Інкубаційний період триває від 6 до 25 днів. Висипний тиф належить до кров’яних інфекцій. Ще в 1896 р. О.О. Мочутковський в героїчному досліді самозараження кров’ю хворого на висипний тиф довів, що це інфекційна хвороба, і збудник її циркулює в кров’яному руслі. Після проникнення в кров рикетсії розмножуються в ендотелії дрібних кровоносних судин, руйнують його, проникають в нові клітини. Найбільш виражені зміни спостерігаються в судинах шкіри й головного мозку. Ураження шкірних покривів супроводжується розеоло-петехіальним висипом. Хвороба характеризується високою температурою, інтоксикацією, ураженням нервової системи. Летальність становила 6-14 % і більше.
Хвороба Брілла - різновидність висипного тифу. Це віддалений рецидив інфекції, яка довгий час перебувала в латентному стані. Нове екзогенне зараження при цьому не настає.
Імунітет. Після перенесеної хвороби виникає стійкий і тривалий імунітет, який зумовлений як клітинними, так і гуморальними факторами. У сироватці крові знаходять аглютинуючі, комплементзв’язуючі й нейтралізуючі антитіла. Повторні випадки захворювання - не що інше, як хвороба Брілла. Після первинного захворювання виробляються IgM, після хвороби Брілла - IgG, що дає змогу диференціювати їх.
Лабораторна діагностика. Виділення рикетсій Провачека з діагностичною метою не проводять. У практичних лабораторіях діагностику висипного тифу здійснюють за допомогою серологічних реакцій аглютинації, зв’язування комплементу, непрямої гемаглютинації, імунофлуоресценції.
Високочутлива реакція аглютинації рикетсій Провачека (реакція Вейгля) ставиться, починаючи з 5-7 дня хвороби. Діагностичне значення мають розведення сироватки 1:40 - 1:160(рис. 17.4) і вище. Вона випадає позитивною майже в 100 % випадків. Найбільш достовірна реакція аглютинації при наростанні титру антитіл (метод парних сироваток). Ще чутливішою серологічною реакцією є РНГА. Гемаглютиніни виявляють в сироватці крові, починаючи з 3-4 дня хвороби в розведенні 1:1000 й вище.
Реакція зв’язування комплементу стає позитивною з 5-7 дня. Діагностичний титр її 1:160 і вище. В осіб, які перехворіли висипним тифом, низький титр РЗК (1:100) може зберігатися роками. Для експрес-діагностики використовують реакцію імунофлуоресценції.
Профілактика і лікування. Важливе значення в попередженні захворювання мають рання діагностика, госпіталізація хворого, проведення дезинфекції та дезинсекції, а також виявлення й ліквідація вошивості серед населення, особливо в організованих колективах (дитячі садки, школи, військові колективи тощо).
Специфічну профілактику в разі загрози епідемічного поширення хвороби проводять сухою висипнотифозною вакциною, виготовленою з поверхневих антигенів рикетсій Провачека.
Для лікування використовують антибіотики тетрациклінової групи (тетрациклін, окситетрациклін, хлортетрациклін), які є найефективнішими. Сульфаніламідні препарати не рекомендують, так як вони стимулюють ріст рикетсій.Збудник ендемічного висипного тифу (R.typhi)
Збудник ендемічного (блошиного) висипного тифу за своїми морфологічними, біологічними та антигенними властивостями подібний до рикетсій Провачека. Уперше його відкрив Х. Музер у 1928 р. Культивується в курячих ембріонах і культурах клітин. До нього чутливі гвінейські свинки, в яких при внутрішньоочеревинному зараженні виникає характерний скротальний феномен (ураження яєчок). Дуже чутливі щури й білі миші.
Екзотоксину рикетсії Музера не утворюють, мають ендотоксин, містять два типи антигенів, один із них споріднений із антигеном рикетсій Провачека, другий специфічний.
Резервуаром інфекції в природі є чорні та сірі пацюки, миші, кліщі. Гризуни заражаються один від одного через укуси бліх та кліщів або при поїданні продуктів, забруднених виділеннями хворих тварин.
Людина заражається при втиранні фекалій бліх у розчіси на шкірі або аерогенним та аліментарним шляхом при забрудненні харчових продуктів сечею гризунів. Перебіг і клінічна картина захворювання та імунітет мають спільні риси з епідемічним висипним тифом. Для диференціації цих хвороб використовують лабораторні дослідження: реакцію аглютинації, зв’язування комплементу, непрямої гемаглютинації, особливо доказовим є метод парних сироваток.
Профілактика полягає в знищенні гризунів і перенощиків, захисті харчових продуктів від забруднення випорожненнями гризунів. У разі епідемічного поширення хвороби проводять імунізацію населення вбитою вакциною з рикетсій Музера.
Для етіотропного лікування використовують антибіотики тетрациклінового ряду.Збудник Ку-гарячки (Coxiella burneti)
Ку-гарячка (query - неясний, невизначений) - гостре зоонозне захворювання, яке викликає рикетсія Бернета, характеризується гарячкою, різноманітною клінічною картиною, частим розвитком пневмонії. Властивості збудника вивчив Ф. Бернет у 1939 р.
Морфологія і фізіологія. C. burneti належить до роду Coxiella родини Rickettsiaceae. Це дрібні, кокоподібні, паличкоподібні біполярні бактерії, мають тришарову оболонку, нуклеоїд, цитоплазму з рибосомами(рис. 17.5). Не мають спор, джгутиків і капсул, грамнегативні.
Культивують рикетсії Бернета в жовтковому мішку курячого ембріона(рис. 17.6), в культурах фібробластів, де розмножуються переважно у вакуолях клітин. На живильних середовищах не ростуть.
Ферментативні властивості відсутні. Екзотоксину не виділяють, містять ендотоксин, який має властивості алергену й викликає сенсибілізацію організму.
Антигени. Рикетсії Бернета мають два антигени. Один розташовується поверхнево й має полісахаридну природу, другий розміщений у клітині більш глибоко, його хімічна природа ще не досліджена.
Екологія. Основним резервуаром збудника в природі служать понад 60 видів тварин, біля 50 видів птахів і більше 70 видів кліщів. Людина найчастіше заражається від великої і малої рогатої худоби, курей, гусей, індиків. Найбільш небезпечними є контакти людей з тваринами під час їх отелення й окоту, оскільки збудник інтенсивно виділяється з навколоплідними водами. Він також потрапляє в молоко, сечу і фекалії. Рідше джерелом інфекції може бути людина. Захворювання характеризується природною вогнищевістю, реєструється на всіх континентах.
Порівняно з іншими рикетсії Бернета в навколишньому середовищі більш стійкі. При зберіганні м’яса в рефрижераторах вони виживають до 30 днів, у молоці - до 4 міс., у сечі й фекаліях тварин - до 6 міс. В 1 % розчині фенолу не гинуть протягом доби, а в 0,5 % розчині хлораміну - до 4 діб. При кип’ятінні молока гинуть швидко.
Захворювання людини. Інкубаційний період триває від 3 до 40 днів. Після проникнення рикетсій через шкіру або слизові оболонки в лімфу і кров розвивається рикетсіємія. Збудник розмножується в клітинах тканин і органів лімфоїдно-макрофагальної системи. Поглинені фагоцитами рикетсії не перетравлюються, а розмножуються і спричиняють септицемію. Найбільш часто хворіють тваринники, працівники м’ясомолочної промисловості, бавовняно-прядильних фабрик. Найчастіше зараження спостерігається повітряно-краплинним, аліментарним і контактним шляхами. Трансмісивний шлях зустрічається рідко.
Температура підвищується до 38-40 °С, виникає озноб, сильний головний біль, безсоння, м’язові болі. Виділяють три основні клінічні форми хвороби: легеневу, грипозну і менінго-енцефалітичну. У 30 % хворих виникає висип на шкірі, який триває 5-7 днів. Прогноз сприятливий, летальні випадки трапляються рідко.
Імунітет. Після видужання виникає стійкий, напружений і довготривалий імунітет, який супроводжується розвитком алергії.
Лабораторна діагностика. Як і при інших рикетсіозах, Ку-гарячку діагностують за допомогою серологічних реакцій. Найчастіше використовують реакцію зв’язування комплементу, яку починають ставити з 7-10 дня хвороби. Діагностичним титром РЗК вважається 1:8 - 1:16. Через півроку після хвороби титр буває максимальним (1:256). Використовують також реакцію аглютинації зі специфічним рикетсіозним діагностикумом. Вона стає позитивною з 10-15 дня захворювання. Максимальні титри антитіл (1:256) накопичуються на третьому тижні хвороби. Надійним методом діагностики є реакція імунофлуоресценції.
Важливе діагностичне значення має алергічна проба з введенням внутрішньошкірно 0,1 мл алергену з рикетсій Бернета.
Профілактика і лікування. Запобіжні заходи мають на меті проведення систематичної дезинфекції приміщень для тварин. Молоко потрібно кип’ятити, оскільки після пастеризації рикетсії Бернета не гинуть. Виділення хворих тварин і людей знешкоджують.
З метою специфічної профілактики Ку-гарячки при загрозі її епідемічного поширення проводять імунізацію людей і тварин живою вакциною М-44.
Для лікування застосовують левоміцетин та антибіотики тетрациклінового ряду.
Крім описаних рикетсіозів, зустрічаються й інші захворювання, які для нас є екзотичними або реєструються дуже рідко. Так, R. quintana викликає волинську (п’ятиденну) гарячку; R. conori - марсельську або середньоморську гарячку; R. sibirica - північноазіатський кліщовий рикетсіоз; R. tsutsugamushi - гарячку цуцугамуші; R. australis - австралійський кліщовий рикетсіоз та ін.Питання для самоконтролю
1. Загальна характеристика рикетсій. Особливості їх морфології та біологічні властивості.
2. Екологія збудників. Основні захворювання, які вони викликають у людини.
3. Особливості лабораторної діагностики рикетсіозів.
4. Методи профілактики та лікування рикетсіозів.Ситуаційні задачі
До інфекційного відділення поступив хворий з підозрою на висипний тиф. Хворіє 7 днів. Який метод лабораторної діагностики можна запропонувати для підтвердження діагнозу?
Відповідь
Серологічний: постановка реакції аглютинації, РНГА, РЗК із рикетсіозним діагностикумом Провачека.
Медицина