Медицина

РОЗДІЛ 9

Розділ 9. Економіка, планування, фінансування установ охорони здоров’я в Україні

Достатнього теоретичного обгрунтування проблеми економіки охорони здоров'я ще не мають. При визначенні цих проблем в радянських умовах за основу брались постулати соціалістичної економіки. Багатолітній досвід створення цієї економіки показав її неефективність і закінчився повним крахом. Водночас досвід країн з ринковою системою свідчить про великий вплив національних особливостей на економічні процеси в цих країнах. Особливо це стосується такої специфічної галузі, як охорона здоров'я. Практично кожна країна ринкової системи, спираючись на загальні економічні закони, має свою національну і по суті неповторну систему здоровоохорони. Все це має враховуватись і в наших українських умовах в період, коли відбувається болючий процес переходу економіки нашої держави із т.з. соціалістичних на ринкові засади.

Економіка охорони здоров'я вивчає дію законів ринку в системі медичної допомоги та вплив охорони здоров'я на основний фактор виробництва — робочу силу.

Охорона здоров'я як система державних, громадських та індивідуальних заходів та засобів не має чітко окреслених контурів, єдиного управління тощо. На одному полюсі цієї системи - закони, які приймає держава на охорону здоров'я своїх громадян, на іншому - поведінка самих громадян, від чого в не меншій мірі залежить їхнє здоров'я. Дослідити цю систему з позицій ринкових законів поки що важко; ця проблема не лише економічна, а й політична, соціально-психологічна, тощо.

Інша справа - система медичної допомоги як складова частина охорони здоров'я. Це окрема галузь народного господарства, має чітко окреслені контури, зовнішні і внутрішні зв'язки, структурно-функціональні характеристики, об'єкт і суб'єкт управління. Саме тому у визначенні економіки охорони здоров'я, як науки, вивчення дії законів ринку слід обмежити системою медичної допомоги. Що стосується впливу на здоров'я та відтворення робочої сили, як основного фактора виробництва, то тут мова повинна йти про охорону здоров'я загалом, оскільки цей вплив є комплексний, тут усі складові системи охорони здоров'я діють у нерозривному і постійному зв'язку.

Єдиного визначення поняття ринку немає. Дослідники ринкової системи не бачать потреби у встановленні фізичної сутності поняття ринку. Визначається, що суть поняття ринку передбачає будь-який характер діяльності, де наявні процеси купівлі і продажу і де вступають в силу закони ринкової економіки.

Поняття ринкової економіки охоплює економічну систему, за якої процес прийняття рішень щодо виробництва і розподілу ресурсів грунтується на основі цін, створених шляхом добровільного обміну між виробниками, покупцями, робітниками і власниками інших чинників виробництва. Прийняття рішень в умовах економічних стосунків такого характеру провадиться децентралізовано. Ринкова система передбачає також рівноправне існування різних форм власності — приватної, громадської, державної.

Основні закономірності ринкової системи зводяться до кількох найважливіших аспектів:

- по-перше, визначення основних принципів функціонування окремо взятих ринків та їхнього взаємозв'язку;

- по-друге, встановлення динамічного розвитку основних елементів ринкової системи - об'єктів і обсягів виробництва, засобів виробництва, суб'єктів споживання результатів виробництва;

-         по-третє, визначення регулюючої ролі держави;

-         четвертий аспект передбачає досягнення найвищого рівня національного добробуту.

Ринкова система розглядає як рівноцінні поняття «товар» і «послуга». Вартість товару як і вартість споживання послуг в рівній мірі є складовими валового національного продукту (ВНП) або валового національного доходу (ВНД).

Експраполюючи закони обігу продукції та доходів в умовах ринку на систему медичної допомоги, можна спрощено уявити їх таким чином (граф. 9.1).

 

Графік 9.1. Функціонування системи медичної допомоги в умовах ринку.

 

Медичні заклади та медпрацівники, що займаються громадською або приватною практикою, надають медичні послуги, оплачуються вони посередницькими організаціями у вигляді страхових фірм (яким держава, підприємства або громадяни передають ці кошти шляхом медичного страхування) або безпосередньо державою та громадянами. Держава отримує доходи у вигляді податків, які вона збирає від підприємств та окремих громадян (сімей). В свою чергу, доходи громадян (сімей) складаються із заробітної платні, що її платять підприємства, яким вони продають свою робочу силу, та інших джерел (дивіденди, дотації, пенсії, тощо). Громадяни (сім'ї) отримують медичні послуги безпосередньо від медичних закладів (медпрацівників) або через посередницькі організації. Держава та підприємства постачають медичним закладам фактори медичної допомоги, передовсім працівників, обладнання та медикаменти через відповідний ринок, де визначається їхня вартість.

Економічні аспекти функціонування медичної допомоги в умовах ринку умовно можна розділити на два рівні: макро- (державний та регіональний), та мікро- (пацієнт, медпрацівник, медичний заклад, об'єднані медичні заклади).

На макрорівні визначається обсяг асигнувань, які держава має виділити на медичну допомогу, та їхня частка, що йде на мікрорівень; створення пільг та заохочень для залучення додаткових коштів з боку промислових підприємств та окремих громадян; надання інвестицій у розвиток факторів медичної допомоги; розробка методології та методики ціноутворення в системі медичної допомоги; встановлення співвідношення факторів медичної допомоги, оцінка з економічних позицій організаційних систем медичної допомоги.

На мікрорівні досліджуються процеси функціонування ринку медичних послуг, певні економічні пропорції в межах медичного закладу, зокрема співвідношення факторів медичних послуг, співвідношення заробітної платні та інших видатків на медичну допомогу, ціноутворення, зміни рівня попиту людності на медичні послуги, тощо. Основною метою на цьому рівні є задоволення оптимальної потреби людей в медичній допомозі залежно від суспільних можливостей і власних духовних потреб і цінностей.

Охорона здоров’я має соціальну, медичну й економічну ефективність.

Соціальна ефективність охорони здоров’я полягає у тій ролі, яку вона відіграє у досягненні основної цілі, якої прагне людина – довголітті, активній життєдіяльності, високій якості життя. Якщо людина здорова, її шанси на реалізацію її потенційних можливостей є найвищими, вона може досягти усього бажаного. Звісно, що здорові члени суспільства найбільшою мірою можуть сприяти його соціально-економічному прогресу, що благотворно позначається на перспективах розвитку цього суспільства. Критеріями соціальної ефективності охорони здоров’я є смертність і пересічна тривалість очікуваного життя. Чим нижчою є смертність і вищою тривалість життя людей, тим ефективніша соціальна функція охорони здоров’я.

Медична ефективність охорони здоров’я полягає у применшенні захворюваності людей та наслідків хвороб. Вона обумовлюється позитивною дією спеціальних медичних заходів, спрямованих на досягнення цієї мети. Отже зниження захворюваності людей та рецидивів і ускладнень хвороб є показником медичної ефективності охорони здоров’я.

Економічна ефективність охорони здоров’я полягає у досягненні економічного ефекту та додатковому виробництві національного продукту через відтворення і зміцнення здоров’я основного фактору виробництва – робочої сили.

Припустимо через здійснення відповідних оздоровчих та лікувальних заходів досягнуто зменшення смертності працівників, знижено їхню захворюваність, попереджено значну частину ускладнень хвороб. Це матиме такі економічні наслідки:

-         вироблення додаткового продукту за той час, на який подовжено життя людей та применшено їхні хвороби;

-         зменшення витрат на соціальне страхування та соціальне забезпечення через зниження тимчасової та стійкої втрати працездатності;

-         досягнення економії витрат на медичне обслуговування за рахунок зменшення потреби в ньому.

Отже, зниження смертності і захворюваності людей приносить не лише соціальний і медичний, а й економічний ефект. Він вимірюється різницею між збитками, які наносять смертність і захворюваність до проведення профілактичних і лікувальних заходів і після  їхнього проведення.

Так, наприклад, економічні збитки у зв’язку із захворюваністю та травматизмом можна визначити за такою формулою:

Зз = Вчп + Вам + Отн + Вшд, де

Зз - економічні збитки від захворюваності і травматизму;

Вчп - вартість невиробленого у зв'язку із хворобою (травмою) чистого продукту;

Вст - вартість стаціонарного лікування;

Вам – вартість амбулаторного лікування;

Отн - оплата тимчасової непрацездатності;

Вшд - вартість швидкої допомоги;

Вчп = (3п + Пр) х Дтн х Кз , де

Зп - пересічна заробітна платня одного працівника за день;

Пр - пересічний прибуток одного працівника за день;

Дтн - пересічне число днів тимчасової непрацездатності, що припадає на одного хворого;

Кз - число хворих.

Чиста продукція, на відміну від валової, не враховує вартість сировини та комплектуючих матеріалів, тобто праці інших людей:

Вст = Всх х Ксз , де

Всх - пересічна вартість лікування одного стаціонарного хворого;

Ксз - число госпіталізованих хворих;

Вам = Вах х Кз, де

Вах - пересічна вартість лікування одного амбулаторного хворого;

Отн = Втн х Дтн х Кз, де

Втн - вартість відшкодування по тимчасовій непрацездатності пересічно на одного хворого за один день;

Вшд = Ввл х Вх х Кз, де

Ввл - вартість одного виклику швидкої допомоги;

Вх - пересічне число викликів швидкої допомоги на одного хворого.

 

Велике економічне значення має раціональне використання матеріальних ресурсів системи медичної допомоги, передовсім праці медичних працівників та використання ліжкового фонду. Медичні працівники є основним фактором виробництва медичних послуг як товару. Існують нормативи трудових затрат медичних працівників – число хворих, яке має прийняти лікар чи фельдшер на амбулаторному прийомі, число хворих, яким щодня має надаватись стаціонарна допомога, нормативи обстеження і лікування хворих. Ці нормативи розроблені на підставі спеціальних наукових досліджень та їхній апробації на практиці. Нормативи періодично переглядаються. Отже є змога співставляти фактичну роботу фельдшера чи лікаря з нормативною і визначати т.з. функцію медичного працівника.

Функція медичного працівника в амбулаторії

=

Число фактично прийнятих хворих

х 100(%)

Число нормативних хворих

 

Якщо функція не виконується (менше 100%), це призводить до прямих економічних втрат, адже витрати на заробітну платню медичних працівників, комунальні послуги, на обладнання та інвентар при цьому не зменшуються. Якщо функція значно перевиконується, це теж недоцільно, оскільки позначається на якості медичної допомоги і свідчить про необхідність перегляду нормативів. Отже слід прагнути до 100 %-ого виконання функції, яка призводить до найбільшого економічного і медичного ефекту.

Основні кошти (більше 70 %) йдуть на утримання стаціонарної допомоги. При цьому важливо, щоб ліжка в стаціонару і були постійно зайняті хворими, тобто виконували свою функцію. Функція ліжка або його середня зайнятість визначається так:

Функція ліжка

=

Число ліжко-днів проведених  хворими в стаціонарі за рік

Число ліжок в стаціонарі

 

Частка від ділення має складати 340 днів за рік. Це оптимальний показник. Різниця (365-340) у днях цебто 25 днів – це ті дні, коли ліжко обертається цебто одного хворого змінює інший. Якщо ліжко працює менше 340 днів, тобто не зайняте хворим, лікарня має прямі економічні втрати, оскільки усі кошти, окрім асигнувань на медикаментозне лікування і харчування хворим, все одно витрачаються. Якщо ліжко працює більше 340 днів за рік, це теж погано, бо є свідченням скупченості хворих і невідповідності їхнього наявного числа потребі. Це негативно позначається на якості обслуговування хворих. В такому випадку слід уточнити потребу населення в лікарняних ліжках.

Потреба в ліжках визначається за такою формулою:

Лс =

Лс - число необхідних ліжок;

Н – число населення, яке обслуговує лікарня;

П – відсоток населення, яке направляється на госпіталізацію;

С – середня тривалість перебування одного хворого на ліжку в стаціонарі.

Визначимо потребу в ліжках для адміністративного сільського району, що має 80 тис. жителів.

Лс = 80 000 х 20 х 15 / 340 х 100 = 706  ліжок

П = 20 % - теперішній відсоток відбору людей на госпіталізацію, С = 15 днів - середня тривалість перебування одного хворого в стаціонарі.

Отже для оптимального забезпечення населення цього району в стаціонарній допомозі потрібно 706 ліжок.

Ринок – це спосіб розподілу праці. Для раціональної організації виробництва необхідне його планування. Це стосується і медичної допомоги. План – це передбачення майбутнього і обгрунтування шляхів його досягнення.

В умовах ринку медичні заклади набувають значно більшої самостійності, ніж за умов адміністративно-командної системи управління. Звідси планування опускається зверху донизу і основним стає вміння кожного медичного закладу скласти свій діловий план або т.з. бізнес-план.

Основні вимоги і розділи складання ділового плану медичного закладу такі. Діловий план є документом, який націлює керівництво закладу на досягнення конкретних стратегічних цілей щодо подальшого поліпшення медичної допомоги людям.

Спочатку пишеться вступ або короткий виклад плану. Він є коротким (не більше двох сторінок тексту), але надзвичайно насиченим, глибоким і цілеспрямованим. У вступі визначається зміст плану, основні завдання, шляхи їхнього здійснення, основна фінансова інформація і очікувані результати.

Далі описується історія закладу: умови виникнення, основні етапи пройденого шляху, пояснення, чому заклад став таким, яким є тепер.

Наступний розділ ділового плану – характеристика використання стаціонарних і амбулаторних медичних послуг. Він грунтується на існуючій системі отримання статистичних даних. Ретельно аналізується за декілька календарних років рух хворих у стаціонарі і амбулаторії (пункті), виконання функції медичних працівників і ліжок, встановлюються тенденції цебто спрямованість цих явищ. При цьому має бути проаналізовано достовірність статистичних даних щодо діяльності медичного закладу, виявлено вузькі місця і по можливості вказано шляхи їхнього усунення.

Далі дається аналіз району обслуговування медичного закладу, характеристика населення та інших закладів, розміщених в районі обслуговування. Тут дається детальний опис демографічній ситуації в районі обслуговування: числу населення, його статево-віковому складу, структурі сімей, захворюваності населення, їхній потребі в медичних послугах та розподілу цих послуг між даним закладом та іншими закладами, розміщеними на території обслуговування. Суттєву роль має детальна характеристика фінансових можливостей закладу, а саме очікуваних бюджетних асигнувань і поступлень коштів із інших джерел, передовсім шляхом страхування самого населення. Важливо в цьому розділі плану визначитись із ціною на медичні послуги, прагнучи досягти найвищих результатів за найнижчих можливих витрат.

Наступний розділ плану – міркування щодо реконструкції (оновлення) медичного закладу. Йдеться про можливі зміни в структурі медичного закладу: розгортання нових структурних підрозділів і згортання старих з метою поліпшення медичної допомоги пацієнтам. Реконструкція має бути фінансово обгрунтована.

Далі йде економічний аналіз: співставлення ціни на медичні послуги з можливими фінансовими витратами закладу.

Наступний розділ плану – стратегічні напрямки і маркетинг. Це дуже важливий розділ плану.

Досі йшлося здебільшого про сучасний стан закладу, тепер слід заглянути в його майбутнє, обгрунтувати можливі стратегічні напрямки розвитку. Цей розділ, в свою чергу, складається із таких підрозділів:

-         розвиток стратегічних спрямувань. Тут проводиться аналіз з метою встановлення пріоритетності різних цілей, визначаються можливості, передовсім фінансові, їхнього досягнення, визначаються сильні і слабкі сторони інших закладів в районі обслуговування, координується послідовність досягнення цілей, намічаються заходи щодо роботи із населенням;

-         план маркетингу. Тут йдеться про вибір послуг та окремих програм, можливість їхнього виконання з боку медичного персоналу, визначення цін на окремі медичні послуги та інші можливі зміни в процесі реалізації плану, реклама або широка розгорнута кампанія серед населення щодо необхідності користування сучасними медичними послугами;

-         виконання плану маркетингу. Він реалізується через окремі цілеспрямовані кампанії, наприклад, надання акушерської допомоги, швидкої допомоги, надання послуг хворим на цукровий діабет тощо. Має здійснюватись постійний патронаж за здійсненням цілеспрямованих кампаній.

Наступний розділ плану – фінансові прогнози. Тут дається детальний список фінансових передбачень і прогнозів стосовно використання послуг, можливі ризики, перепони і шляхи їхнього подолання.

Далі йде план дій закладу. Розписується детальний план конкретних заходів, які має здійснити медичний заклад, термін їхнього виконання і особи, відповідальні за це виконання. Цей розділ плану має щоквартально переглядатись, корегуватись і оновлюватись, враховуючи поточний хід виконання.

В кінці до ділового плану додаються додатки – конкретні розрахунки, пояснення, довідковий матеріал тощо.

Досі складання ділових планів на стало поширеною практикою в діяльності медичних закладів. Планування поки що обмежується складанням фінансового плану або бюджету, який грунтується на трьох документах: тарифікації, штатному розписі і кошторисі доходів і видатків.

Тарифікація – це документ, у якому зафіксовано штатні одиниці закладу і розписано їхні оклади, цебто ту зарплату, яку отримує кожен працівник згідно його кваліфікації, категорії, займаної посади, стану роботи тощо.

Штатний розпис – це документ, який відображає розподіл числа лікарів, середнього, молодшого і іншого персоналу у відповідності з чисельністю населення, яке проживає на території діяльності закладу.

Кошторис – це бюджет, розписаний по окремим статтям. Це основний плановий фінансовий документ. Спочатку складається його проект на підставі виконання плану попереднього року, змін у тарифікації та штатному розпису.

Кожен медичний заклад надсилає проект свого кошторису у четвертому кварталі поточного року в територіальний орган управління охороною здоров’я (в сільському районі – головному лікарю центральної районної лікарні, у місті – управлінню охорони здоров’я). Там складається загальний бюджет медичних закладів міста (району), який спрямовується в міське (районне) фінансове управління. Звідти зведений бюджет направляється в обласне фінансове управління, а зведений бюджет області – в Міністерство фінансів України. Останнє розглядає ці бюджети, складає державний бюджет і після його затвердження Верховною Радою спрямовує до областей контрольні цифри, які відповідно проходять увесь зворотній шлях аж до медичного закладу. Бюджети медичних закладів затверджують сесії районних (міських) рад народних депутатів.

Доходи бюджетів медичних закладів формуються із двох джерел: грошей, виділених міським (районним бюджетом, і спеціального фонду за рахунок додаткових коштів, які медичний заклад заробляє самостійно. Згідно “Закону України про місцеве самоврядування” кожен медичний заклад отримав змогу заробити додаткові кошти шляхом заснування на своїй базі кооперативів, малих підприємств, акціонерних товариств, ТзОВів, окремих підприємств тощо. Діяльність усіх цих підрозділів законодавчо обумовлена і заклад має діяти в межах чинного законодавства.

Доходи бюджету розписуються за такими рахунками кошторису:

1.      рахунок для заробітної плати. На нього переказуються кошти для виплачування плати працівникам і нарахування на заробітну плату:

а) збір на обов’язкове державне пенсійне страхування (забезпечення);

б) збір на обов’язкове соціальне страхування;

2.            поточний рахунок, який акумулює кошти для витрат на господарські, комунальні, медикаментні потреби та ін.

3.      рахунок для спеціальних коштів (орендна плата, платні послуги).

4.      суми за дорученнями (на цьому рахунку акумулюються спонсорські і благодійні внески). Витрачання коштів за цим рахунком проводиться на основі “Положення закладу”. “Положення” затверджується кожного року і являє собою документ, який визначає на які саме статті видатків використовуватимуться кошти з даного рахунку. Як правило, заклад має можливість використання цих грошей на всі статті (на зарплату, харчування, медикаменти, ремонт тощо).

5.      чорнобильський рахунок. Кошти на нього виділяються безпосередньо з державного бюджету для працівників закладу, які брали участь в ліквідації аварії на ЧАЕС.

Видаткова частина кошторису включає такі основні пункти:

1) поточні видатки:

а) оплата праці працівників бюджетних установ;

б) нарахування на заробітну плату;

в) придбання предметів постачання і матеріалів, утримання бюджетних установ;

г) оплата комунальних послуг, енергоносіїв та ін.;

2) капітальні видатки:

а) капітальне будівництво (придбання);

б) капітальний ремонт, реконструкція;

в) придбання обладнання і предметів довгострокового використання та ін.;

3) нерозподілені видатки;

4) кредитування з вирахуванням погашення;

5) платежі до бюджету:

а) податки та обов’язкові платежі (крім податку на прибуток та податку на додану вартість);

б) податок на прибуток;

в) податок на додану вартість.

Слід зазначити, що кошти, виділені на зарплату, витрачаються лише з даною метою. Керівник не має права розпоряджатись ними в інших цілях.

Тепер належне фінансування отримує фактично лише один пункт видаткової частини кошторису, а саме, поточні видатки, серед яких оплата праці працівників та оплата комунальних послуг та енергоносіїв. Гроші на інші видатки виділяються недостатньо, а на капітальні видатки (капітальне будівництво, ремонт, реконструкція, придбання обладнання) не виділяється взагалі. Тому це змушує керівника шукати додаткові кошти і збільшувати спеціальний фонд.

9.1 Обрахування вартості медичної допомоги

 

Принциповим є питання методичних підходів для визначення вартості медичної допомоги. Можна виділити два основні підходи: Визначення вартості окремої медичної послуги і визначення вартості допомоги конкретному пацієнту (випадку медичної допомоги).

Нам вбачається більш раціональною орієнтація на ціноутворення допомоги пацієнту. Це дає такі переваги: можливість визначення пересічної вартості медичної допомоги пацієнту на усіх рівнях, оцінку роботи кожного лікаря, що має виключне значення для поліпшення діяльності системи в цілому. Вихід на пацієнта (випадок), а не на послугу значно спрощує статистичні і бухгалтерські обрахунки.

Нами були використані такі економіко-математичні моделі для визначення вартості медичної допомоги (О.Голяченко, А.Голяченко, 1996 р.).

 

Амбулаторному пацієнту або випадку амбулаторної допомоги

 

Цапрхл´Тлрхс´Тсмтз+(Вобг´Тодзрхп´То)+(Віг´Тідзрхп´Ті)+

мхпзрхк´Тк+(Пні), де:

 

Цап       –ціна меддопомоги у даній амбулаторії.

Врхл   –пересічна вартість робочої хвилини лікаря пацієнту.

Тл        –кількість хвилин, витрачених лікарем на надання допомоги.

Врхс      –пересічна вартість робочої хвилини медсестри пацієнту.

Тс         –кількість хвилин витрачених медсестрою на надання допомоги.

Вмтз      –пересічне число матеріально-технічних затрат на одного        амбулаторного пацієнта (відвідування).

Воб       –вартість (амортизація) однієї хвилини обладнання, що використане для обстеження пацієнта.

Тг      –гарантійний термін обладнання.

То        –термін обстеження у хвилинах.

Вдз       –вартість допоміжних засобів, що використані під час обстеження, інструментального лікування.

Врхп      –вартість робочої хвилини працівника, що проводив обстеження, інструментальне лікування.

Ві         –вартість (амортизація) однієї хвилини апарату, що використаний для інструментального лікування.

Тг         –гарантійний термін дії апарата.

Ті         –термін інструментального лікування у хвилинах.

Вмх       –вартість медикаментозних засобів, використаних для хірургічного лікування.

Впз       –вартість перев’язочних засобів, використаних для хірургічного лікування.

Врхк      –вартість робочої хвилини лікаря-консультанта.

Тк        –термін консультації у хвилинах.

Пн        –прибуток.

Пі        –податок.

 

 

Модель не враховує лише постійних витрат на будівництво приміщень амбулаторно-поліклінічних закладів.

Приклад. Розрахуємо вартість лікування ускладненого карієсу (пульпіту).

Заробітна платня стоматолога 1-ої категорії за рік – 1908 грн.

Кількість робочих хвилин за рік – 56095.

Пересічна вартість робочої хвилини стоматолога – 3.4 коп.

Кількість хвилин, витрачених стоматологом на надання допомоги – 60.

Кількість відвідувань до стоматолога – 2.

Матеріально-технічні затрати поліклініки за рік – 105000 грн.

Число відвідувань поліклініки – 12710.

Пересічна вартість матеріально-технічних затрат на одне відвідування – 8.26 грн.

Заробітна платня медсестри за рік – 1332 грн.

Пересічна вартість робочої хвилини медсестри – 2.4 коп.

Кількість хвилин, витрачених медсестрою на надання допомоги – 67.

Вартість R- апарату, що використовувався для обстеження – 1194 грн.

Термін експлуатації R- апарату – 10 років – 5256000 хв.

Термін рентгенівського обстеження – 6.5 хв.

Вартість робочої хвилини R-лаборанта – 3.1 коп.

Вартість R- плівки – 2 грн.

Вартість стоматологічного комплекту – 11000 грн.

Термін експлуатації –10 р. –5256000 хв.

Вартість інструментарію одноразового використання – 1.5 грн.

Вартість пломбовочного матеріалу – 7 грн.

 

Зробимо розрахунки:

Вартість лікування ускладненого карієсу дорівнює:

3.4(коп.)×60хв.+2.4(коп.)×67хв.+8.62грн.×2++2грн.+3.1коп.× ×6.5хв.+  + 7грн.+1.5грн. = 2.04грн.+1.61грн.+16.52 грн.+0.08 грн. + 2 грн.+20.15 коп. + 12коп.+ +7грн.+1.5грн.=30.99грн.

 

 Стаціонарному пацієнту

Економіко-математична модель для визначення ціни (вартості) медичної допомоги стаціонарному пацієнту виглядає так:

Цспзплдл´Тлдзплде´Тлдзплдм´Тлдмтзлд´Тлдхлд´Тлд+(Вобг´Тодз+

рхп´То)+Вм+(Віг´Тідзрхп´Ті)+Врхк´Ткмхпз+(Пн+П), де:

 

Цсп       –ціна меддопомоги стаціонарному пацієнту.

Взплдл   –пересічна заробітна плата лікаря із розрахунку на один ліжко-день.

Тлд       –число  ліжко-днів.

Взплде    –пересічна сумарна заробітна плата медсестер із розрахунку на один ліжко-день.

Взплдм   –пересічна сумарна заробітна плата молодших медпрацівників із розрахунку на один ліжко-день.

Вмтзлд   –вартість матеріально-технічних витрат на один ліжко-день.

Вхлд      –вартість харчування хворого за день.

Вобг´Тодзрхп´То –вартість допоміжних обстежень.

Віг´Тідзрхп´Ті –вартість інструментальних методів лікування, включно з хірургічним.

Тг         –гарантійний термін дії апарата.

То        –термін обстеження у хвилинах.

Ті         –термін інструментального лікування у хвилинах.

Вм        –витрати на медикаменти.

Впз       –вартість перев’язочних засобів, що використані під час хірургічного втручання і лікування.

Вмх       –вартість медикаментів, що використані під час хірургічного втручання.

Врхк      –вартість робочої хвилини консультанта.

Тк           –час консультації в хвилинах.

Пн     прибуток.

П         –податок.

Пн+П –додається лише під час підприємницької діяльності.

 

У цій моделі використано деякі нові складові, пов'язані із діяльністю стаціонарів. Заробітна платня основних працівників стаціонару визначається із розрахунку на 1 ліжко-день. Послідовність розрахунків така. Спочатку встановлюється нормативне число ліжко-днів. Посада лікаря стаціонару реєструється на певне число ліжок, здебільшого на 20; ліжко має працювати 340 днів в році. Нормативне число ліжко-днів за місяць дорівнює . Отже пересічна заробітна платня лікаря із розрахунку на 1 ліжко-день становитиме: грн., а з врахуванням нарахувань на заробітну платню (37 %) — 0.21грн. Аналогічно визначається заробітна платня із розрахунку на 1 ліжко-день середніх (0.14 грн.) і молодших медичних працівників (0.11 грн.). Ця зарплатня перемножена на коефіцієнт (4) співвідношення лікарів і середніх (молодших) медичних працівників, склала т.з. сумарну заробітну платню цих працівників із розрахунку на 1 ліжко-день.

Робота консультантів, а також допоміжних працівників у відділеннях хірургічного профілю оцінюється згідно з витраченим робочим часом. При цьому окремо визначається нормативний час для цих працівників. Пересічна заробітна платня операційних сестер і сестер-анестезисток за одну хвилину склала 0.013грн.

Обрахунки вартості допоміжних обстежень і інструментальних методів лікування, включно із обладнанням, що його застосовують в операційній практиці, проводяться так, як і для амбулаторних пацієнтів.

 

Приклад.

Жінку, 54 років, госпіталізовано із гострим порушенням мозкового кровообігу. Термін перебування — 21 день.

 

Вартість стаціонарного лікування:

1. Заробітна платня лікаря                        0.21 × 21 = 4.41грн.

2. Заробітна платня медичних сестер      0.13 × 4 × 21 = 10.92грн.

3. Заробітна платня молодших

    медпрацівників                                               0.11 × 4 × 21= 9.24грн.

4. Матеріально-технічні заграти               0.3×21= 6.3 грн.

5. Витрати на харчування                         1.1 × 21 = 23.1 грн.

6. Витрати на медикаменти:

1. реополіглюкін –  200.0 — 5 ін'єкцій = 35 грн.

2. гепарін — 5 тис. - 4 р. протягом 5 днів = 4.5 грн.

3. аспірин — 1 табл.- 2 р. протягом 21 дня = 1.05 грн.

4. актовегін — 0.5 % — 2.0 - 1 р. протягом 10 днів = 11.48 грн.

5. церебролізин – 1.0 - 1р. протягом 15 днів     = 27.0 грн.

6. пірацетам -20% -5.0 - 2р. протягом 10 днів = 3.6 грн.

7. пірацетам - 1 табл.-3р. протягом 10 днів       = 0.40 грн.

8. вітамін В6 - 1 мл.-1р. протягом 15 днів         = 0.98 грн.

Разом                                                                84.01 грн.

7. витрати на обстеження:

1. коагулограма – двічі                             0.70 грн.

2. визначення білків крові                                  0.27 грн.

3. визначення холестерину крові                       0.16 грн.

4. визначення електролітів крові                       0.24 грн.

5. визначення сечовини і креатиніну крові       0.48 грн.

6. визначення цукру крові                                 0.26 грн.

7. визначення протромбінового індексу 0.20 грн.

8. визначення гематокріту                                 0.15 грн.

9. реовазографія                                       0.77 грн.

10. загальний аналіз крові                                  0.31 грн.

11. електрокардіографія                                     0.16 грн.

12. загальний аналіз сечі                                    0.09 грн.

Разом                                                                3.79 грн.

8. Інструментальне та інше лікування:

1. електрофорез з калій-йодом - 10 процедур   6.15 грн.

2. електростимуляція - 10 сеансів             2.08 грн.

3. масаж - 10 сеансів                                          1.39 грн.

Разом                                                                 9.62 грн.

9. Витрати на консультацію окуліста                 0.23 грн.

Разом                           151.62 грн.                   (81.3 дол. США)

 

Зарплата медичних працівників наводиться станом на жовтень 1997 року.

 

 

Питання для самоконтролю:

1.     Що вивчає економіка охорони здоров’я?

2.     Що таке соціальна, медична й економічна ефективність охорони здоров’я?

3.     Як підрахувати збитки, які несуть захворюваність і травматизм?

4.     Як визначається функція медичного керівника?

5.     Як визначається функція ліжок?

6.     Як визначається потреба в ліжках?

7.     Назвіть основні розділи ділового плану медичного закладу.

8.     Назвіть основні статті доходної і видаткової частин кошторису медичного закладу.

9.     Як обрахувати вартість амбулаторно-поліклінічному пацієнту?

10. Як обрахувати вартість стаціонарному хворому?