РОЗДІЛ 4

РОЗДІЛ 4.0 ДЕМОГРАФІЯ ЯК ПОКАЗНИК ЗДОРОВ'Я ЛЮДНОСТІ

В цьому розділі подаються такі основні визначення.

Демографія — наука про людність в її суспільному розвитку.

Показники народжуваності:

Загальна народжуваність — частка від ділення числа народ­жених живими на протязі року на пересічну чисельність люднос­ті за рік; цей показник прийнято обчислювати на 1000 мешканців (‰, промілле).

Вікова народжуваність — частка від ділення числа народ­жених живими у матерів певної вікової групи за рік на пересічну чисельність жінок даної вікової групи за той же рік; показник прийнято обчислювати в промілле.

Загальна дітородність - частка від ділення числа дітей, народжених живими у жінок т.з. дітородного віку (15-49 років) на їх загальну пересічну чисельність (за рік, за дітородний вік).

Брутто-коефіцієнт народжуваності — пересічне число дівчаток, яке народжує жінка за дітородний період (15-49 років).

Нетто-коефіціснт народжуваності — пересічне число

дівчаток, яке народжує жінка за дітородний період (15-49років), за виключенням тих, які не доживають до початку дітородного віку.

Показники смертності:

Загальна смертність — частка відділення числа померлих на пересічну чисельність людності, за рік; цей показник прий­нято обчислювати на 1000 мешканців (‰).

Вікова смертність - частка від ділення числа померлих у певному віці за рік на пересічну чисельність мешканців тої ж вікової групи за той же рік (‰).

Серед вікових показників смертності найчастіше вжи­ваються:

Смертність немовлят - частка від ділення числа дітей, що народились живими і померли на першому році життя, на загальне число дітей, що народились живими за рік (‰).

Мертвонароджуваність - частка від ділення числа дітей, що народились мертвими у віці старше 22 тижнів протягом року на загальне число дітей старше 22 тижнів, що народились живими і мертвими за рік (‰).

Рання иеонатальна смертність — частка відділення числа дітей, що народились живими і померли на першому тижні життя (0-6 днів) на загальне число дітей, що народились живими (за рік, ‰).

Перинатальна смертність — частка від ділення числа дітей, що народились мертвими у віці старше 22 тижнів, і тих, що народились живими і померли на першому тижні життя (0-6 днів) на загальне число дітей, що народились мертвими і живими (за рік, ‰).

Неонатальна смертність — частка від ділення числа дітей, що народились живими і померли на першому місяці життя (0-28 днів) на загальне число дітей, що народились живими (за рік,

Постнеонатальна смертність — частка від ділення числа дітей, що народились живими і померли на другому-дванадцятому місяцях Життя, на загальне число дітей, що народились живими (за рік, ‰).

Природній приріст — різниця між показниками народжува­ності і смертності.

Пересічна тривалість ймовірного життя: число років, яке ймовірно проживає покоління даного року народження за умови незмінних (як в даному році) вікових показників смерт­ності.

Демографічні показники обчислюються для певного простору (село, район, місто, держава, тощо) і часу. Вони мо­жуть охоплювати всю людність або її окремі прошарки — про­фесійні, соціальні, тощо. Вони можуть також стосуватись усіх або окремих причин смерті. Тоді в чисельнику і в знаменнику наводяться відповідні числа.

Чисельний склад людності, її статева та вікова структури, механічний та природний рух є побічними показниками здоров'я.

Тепер на планеті проживає 6.5 млрд. людей. Досі людство невпинно зростало. В 1800 р. на планеті проживало 0.9 млрд. людей і через століття ця цифра подвоїлась -1.8 млрд. Для чер­гового подвоєння вистачило вже 65 років (1965 р.— 3.6 млрд.).

Перша половина і особливо середина XX сторіччя відріз­нялись небаченими темпами зростання людності. Вони ввійшли в історію як період «демографічного вибуху». Річ у тім, що на цей час прийшлося різке зниження смертності в глобальному масштабі (через успіхи в попередженні та лікуванні епідемічних хвороб та туберкульозу) та збереження високих рівнів народ­жуваності, які значно важче піддаються зовнішнім впливам. В цей період людство на планеті щорічно зростало на 2-3 %, що близько до фізіологічного максимуму.

Пошуки засобів регулювання приросту людності стали однією з визначальних глобальних проблем. На її вирішення були спрямовані зусилля державних та громадських інститутів, що працювали під егідою ООН та її численних спеціалізованих організацій, передусім ВООЗ. Була обгрунтована концепція пла­нування сім'ї, яка вирішувалась на національному та між­народному рівнях.

Зусилля принесли плоди. З кінця 70-х років темпи зростання людності на планеті почали зменшуватись і, за прогнозами демографів, ця тенденція набула незворотного характеру. Передбачається, що чисельність людності стабілізується на пла­неті до 2070 року, зокрема в Європі - орієнтовно в 2005 році, в Північній Америці — в 2010, Південній Америці — 2020, Азії — 2030, Африці - 2070.

Людство на планеті розміщено нерівномірно. Найбільш за­селеною є Європа — 65 чол. на 1 км², далі — Азія (62), Африка (16), Америка (15), Австралія (3).

Найбільшою за чисельністю країною світу є Китай — 1.5 млрд. жителів, за ним йде Індія - 1 млрд. Україна, маючи на 1.01.2006 р. 46.7 млн. людей, входить до четвертого десятку найчисельніших держав світу.

Людство перебуває в постійному русі - механічному та природному. Перший характеризують постійні переміщення людей в силу різних причин, головне соціально-економічного характеру, другий - природній приріст.

Механічний рух, як результат постійних пошуків людиною нових засобів для існування, інколи набував глобальних масштабів.

Прикладом можуть слугувати переміщення цілих народів в древні часи та в епоху середньовіччя, хрестові походи, заселення американського континенту, тощо. Як правило, ці переміщення супроводжувались великими війнами, в результаті яких інколи цілі етноси взагалі щезали з лиця Землі.

В наш час основними причинами переміщення людей є економічні. В пошуках заробітку люди мігрують із континенту на континент, із держави - в державу, із однієї частини держави - в іншу, нарешті від місця проживання до місця роботи і назад (т. з. маятникові мігранти). В країнах Західної Європи, об'єд­наних в Європейське економічне співтовариство, уже тепер проживає більше 15 млн. іммігрантів і це число невпинно зростає. В США щорічно кожен п'ятий американець змінює місце проживання в пошуках кращої долі.

Впродовж історії України механічний рух людності, окрім загальних, мав свої специфічні риси. На початку XVII сторіччя в Україні нараховувалось 6-7 млн. людей.

В цей час Україна зазнає тяжких людських втрат через постійні набіги кримських татар та походи турецьких завойовників. За даними Я.Дашкевича, ці втрати протягом XV - першої половини XVII сторіччя склали 2-2.5 млн. Найбільш дієздатної частини людності, цвіту нації.

Після т.з. возз'єднання з Московією (1654 р.) українська люд­ність використовувалась як знаряддя для здійснення імперських завойовницьких планів.

На будівництві нової столиці імперії С.-Петербурга, що був «заложен на зло надменному соседу», загинуло 40 тис. козаків та селян.

Опісля почалось і тривало протягом століть масове пересе­лення українців до Сибіру, де з їхньою допомогою освоювались велетенські завойовані простори.

Після скасування Запорізької Січі (1775 р.) основна частина українського запорізького козацтва була переселена на Кубань, натомість на запорізькі землі переселялись московіти, серби, німці, болгари.

У 1764-1774 рр. людність України перевищила 8 млн. осіб, в 1870 р. -18.7 млн., 1897 р. - 28.4 млн., 1913 р. - 35.2 млн. осіб. Аграрне перенаселення наприкінці XIX сторіччя призвело до масової міграції за межі України - в основному до Сибіру та Далекого Сходу. За період 1896-1914 рр. туди переселилось 1.6 млн. українців. Водночас із Західної України до Америки за цей період переселилось 413 тис. осіб. В 1915 р. під час відступу російської армії з Галичини звідти було насильницьким чином депортовано більше 1 млн. людей. Нечуваних масштабів набув механічний рух української людності в роки більшовицької сваволі.

Після «великого перелому» (1929 р.) сотні тисяч україн­ських родин під приводом колективізації були вислані до Сибіру та Крайньої Півночі, де переважна більшість їх загинула.

В 1932-33 рр. на Україні був організований штучний голодомор, а потім мільйони українців були репресовані. З 1939 р. почалась масова депортація українців із щойно окупованих червоною армією західно-українських земель, яка тривала аж до 1953 року.

На закритому засіданні XX з'їзду КПРС (1956) тодішній Перший Секретар ЦК КПРС М.Хрущов оприлюднив дані, згід­но яких планувалось після Другої світової війни тотальне пересе­лення українців до Сибіру, як це трапилось з кримськими тата­рами та багатьма іншими, меншими за чисельністю, народами.

Як обчислити втрати, яких зазнав український народ внаслі­док практики московсько-більшовицького геноциду.

Перепис 1926 р. вперше дав точні дані про чисельність меш­канців тодішньої УРСР. На території, що тоді обіймала респуб­ліка (як кажемо тепер, Східній Україні, без Кримської області) було зареєстровано 28.4 млн. мешканців, з них 22.9 млн. україн­ців (80.5 %), 2.5 млн. росіян (8.9 %), 1.5 млн. євреїв (5.4 %), 1.4 млн. (5.2 %) представників інших національностей. Українська демографічна та соціально-гігієнічна наука, що переживала тоді короткий період розквіту, піддала дані перепису ґрунтовному аналізу. Було розроблено прогноз стосовно динаміки народона­селення до 1950 року.

Виходячи із тенденцій природного приросту, орієнтовна чи­сельність людності України на 1.01.1950 р. була визначена в 40.2 млн. чоловік. Розрахунки природного приросту, зроблені ук­раїнськими демографами, наприкінці прогнозованого періоду (1950) підтвердились (в 1950 році згідно прогнозу природній при­ріст людності України мав складати 12.6 чол. на 1000 мешканців, згідно офіційних статистичних даних дорівнював 14.3, отже про­гноз давав дещо занижені цифри). Продовживши розрахунки до 1959 р., коли було здійснено перший повоєнний перепис, має­мо всі підстави стверджувати, що в цьому році чисельність жителів Східної України мала скласти 45.2 млн., в тому числі не менше 36.4 млн. українців (згідно перепису було 32,720,438 жителів, в тому числі 25,067,884 українців).

Отже, депортації, голодомор 1932-ЗЗрр., репресії, війна 1941-45 рр., колоніальна демографічна політика призвели до того, що республіка на своїх східних землях недорахувалась за період з 1927 до 1959 р. 11.3 млн. українців.

Що стосується сучасних західних областей України, то згідно даних за 1939 р. тут проживало 8.8 млн. чоловік. Якщо зробити аналогічні розрахунки і співставити їх з даними перепису 1959 р., то на західній своїй території в результаті репресій та депор­тацій 1939-53 рр., війни 1941-45 рр. та тієї ж колоніальної демографічної політики Україна недорахувалась 4.5 млн. своїх громадян. За якихось 2.5 десятиліття Україна перенесла демо­графічні потрясіння, яких не знала за всю свою тисячолітню історію.

В останні десятиліття механічний рух людності України під­давався більш витонченим негативним впливам.

Під облудними гаслами злиття націй та формування нової історичної спільноти — радянського народу — велась цілеспрямо­вана політика штучного перенаселення в сільській місцевості, що зламала хребет нації - українське село (його покинула найбільш дієздатна вікова група мешканців): натомість всіляко заохочувалась міграція на Україну зайшлого населення шляхом планових наборів на т.з. новобудови комунізму, надання пільг військовослужбовцям після закінчення служби, планового розподілу молодих спеціалістів, а потім масового переселення цілими селищами з північних і далекосхідних країв.

Дані переписів засвідчили трагічні для українського народу наслідки такої демографічної політики (табл. 4.1).

Можна зробити такі висновки із таблиці.

Євреї і поляки, дві великі етнічні групи, що століттями про­живали на українській землі, в останні десятиліття її покидали, чисельність українців суттєво не змінилась, росіян різко зростала −з 16,9 % в 1959 р. до 22,0 % у 1989 р. Отак на ділі в радянських умовах здійснювались права націй в Україні, отакою була їхня справжня, а не замас­кована солодкими словами суть.

Використання російського народу як інструменту колоні­заторської політики імперії не принесло йому щастя і про­цвітання.

Спланована більшовиками міграція людності заради досяг­нення інтернацистських цілей призвела до спустошення росій­ського Нечорнозем'я, з якого, власне, й почалася низка нездо­ланних економічних проблем імперії, а потім і її загибель.

За даними останнього перепису, проведеного на одинадцятому році незалежності України, в національному складі відбулись суттєві зміни. Чисельність росіян зменшилась з 22 % до 17,3 %, або на 26,3 % за рахунок міграції певної частини за межі України, а також немало зденаціоналізованих українців у своїх паспортах змінювали свою національність із „російської” на „українську”.

Природній рух - це народжуваність, смертність і природній приріст. Рівні народжуваності тепер поділяються за величиною на високі (більше 25 ‰), середні (15-25 ‰) та низькі (нижче 15 ‰).

Більшість розвинутих країн відрізняється низькими рівнями народжуваності. Це результат їхнього соціально-економічного розвитку, в якому гідне місце зайняла жінка. Перш ніж вступати до шлюбу, жінка здобуває освіту, торує чільне місце в житті, тому шлюби переносяться на більш пізній період, народження дітей відсувається на більш пізній вік. Висока народжуваність у минулому мала певний компенсаторний характер, адже не менше четвертої частини дітей вимирало на першому році життя, а до п'яти років доживала лише половина новонароджених. Тепер, завдяки успіхам в охороні здоров'я жінок та дітей, смертність немовлят значно зменшилась, а тому потреба продовження роду втратила колишню гостроту. Звісно, сучасна жінка, що зайняла рівноправне становище з чоловіком, не хоче обмежити кращу частину свого життя лише народженням дітей, вона прагне до гармонії свого духовного і тілесного життя. У зниженні народ­жуваності велику роль зіграло також застосування різнома­нітних ефективних і безпечних для здоров'я контрацептивних засобів.

Окрім цих загальних причин на динаміку народжуваності в світі діють багато інших чинників культурного, національного та релігійного характеру.

Однак, в Україні ці глобальні тенденції мають виражену не­гативну специфіку. Суть її така. Невпинно знижується частка жінок дітородного віку: так, в 1975 р. вона складала 56.6 % усіх жінок, в 1990 р. - 53.2 %. Падає загальна дітородність. Якщо в 1964 р. на кожну жінку за її дітородний період припадало двоє народжених дітей, то в 1991-95 рр. цей показник упав до 1.8-1.5 (один з найнижчих у світі). Це стало результатом не лише плану­вання сім'ї, а різкого порушення дітородної функції жінок. Жінки України фактично до 33-річного віку припиняють народ­жувати дітей. Причина - первинне і вторинне безпліддя. Первин­не є результатом непомірно високої зайнятості жінок на шкід­ливих та важких роботах. У міру того, як чоловіки з некваліфікованої праці переходять на механізовані дільниці, їх місця зай­мають жінки. Вторинне безпліддя є результатом абортів. До 30 років українська жінка пересічно встигає зробити 5-6 абортів. В Україні і сьогодні аборт є основним регулюючим засобом народжуваності. Щорічно офіційна статистика реєструє в країні більше 1 млн. абортів, що в 1.5-2 рази перевищує число народжень. На долю України припадає 6.7 % світового обсягу абортів, в той час як чисельність її людності складає лише 0.9 % загаль­ного числа людей на планеті. За даними численних досліджень, аборти є причиною вторинного безпліддя у 60-80 % випадків. Аборти у поєднанні зі збільшенням венеричних захворювань, впливом шкідливих умов праці, а також недостатнім харчуван­ням є також причиною зростання числа викиднів та народження розумово неповноцінних дітей.

На народжуваність суттєвий вплив мають шлюбні стосунки, зокрема частота розлучень. В 1995 р. на кожну 1000 мешканців України зареєстровано 8.4 шлюби і 3.8 розлучень. Щорічно в результаті розлучень понад 150 тис. дітей залишаються без одного з батьків. Зростає число позашлюбних дітей (самосіїв) або, за народною термінологією, байстрюків і ярчуків, їхня питома частка складає 13 % усіх народжених.

Смертність розрізняється за рівнем як низька (до 9 ‰), се­редня (9-15 ) та висока (вище 15 ‰).

Для розвинутих країн характерна низька смертність. Це — резу­льтат низької народжуваності, практичної ліквідації таких причин смерті, як епідемічні хвороби та туберкульоз. Останнім часом до­сягнуто значного зниження смертності від хвороб системи кро­вообігу, зокрема гіпертонічної хвороби та судинних уражень мозку, ішемічної хвороби серця, хвороб органів травлення, травм, тощо.

Таблиця 2

Національний склад людності України в роки переписів

В країнах, що розвиваються, рівні народжуваності та смертності за величиною середні або ж високі. Паралельно з їхнім соціально-економічним розвитком показники народжува­ності та смертності знижуються.

Демографічна ситуація в Україні тепер є складною. Вона обумовлена багатьма чинниками, провідними серед яких слід вважати погіршення соціально-економічних умов. Негативні тенденції змін демографічних показників почали проявлятися ще у вісімдесятих роках минулого сторіччя, а економічна криза лише прискорила їхню динаміку.

Сучасна демографічна криза не є суто українським феноменом, її причини обумовлені й загальноцивілізаційними тенденціями зміни способу життя і відтворення населення, притаманними розвинутим країнам; що здійснили основні фази демографічної революції у XX столітті. Але суто українською особливістю є те, що демографічні процеси у нашій країні перебували під суттєвим негативним впливом економічної кризи початку 1990 років, що суттєво прискорило наростання негативної демографічної динаміки.

Україна за десять років втратила 4 млн. 700 тис. осіб (9,0%; на 01.01.2005 р. -46,7 млн. осіб).

Починаючи з 1991 року природний приріст в Україні є від'ємним і у 2003 році становив (-7,5 %_о). За останні З роки чисельність населення зменшилась на 1015,0 тисяч осіб, в тому числі міське населення зменшилось на 874,9 тисяч (2,7 %), сільське - на 140,6 тис. осіб (0,9 %).

Зменшення населення, як міського, так і сільського, у 2003 році відбулося у всіх регіонах України. В розрізі областей співвідношення між міським та сільським населенням коливається дуже різко. Так, в областях Південно-Східного регіону сільське населення займає найменшу питому вагу: у Донецькій області - 9,9 %, Луганській - 14,0 %, Дніпропетровській -17,1 %.

В той же час у Західному регіоні переважає сільське населення, яке становить 50-60 %.

Статева структура всього населення України також досить стабільна, в ній переважають жінки. На 01.01.2005 року жінки складали 53,7 %, чоловіки - 46,3 %. Серед дітей (0-14 років) переважають хлопчики - 51,3 %, а дівчаток -48,7 %, що пояснюється більш частим народженням хлопчиків. Перевага чоловічої статі спостерігається до 29 років включно, а далі переважають жінки, особливо у віці 65 років та старше (в 2-3 рази). Перевага жінок по відношенню до кількості чоловіків притаманна майже всім країнам світу.

У віковій структурі населення спостерігається подальше старіння населення за вищезазначений період. У 90-ті роки старіння населення України відбувалось переважно "знизу" - внаслідок падіння народжуваності. "Зверху" певною мірою стримувалось скороченням середньої тривалості життя. За рахунок цього збільшується питома вага населення старше пенсійного віку, особливо серед жінок. Старіння - найістотніша риса довготривалих змін у віковому складі населення України. Але кризовий стан настільки прискорив старіння, що це дає підстави кваліфікувати його як складову демографічної кризи.

В Україні осіб у віці 65 років і більше в загальній чисельності населення - 14,4 %, що за шкалою ООН відповідає населенню з високою мірою старості. А населення 60 років і старше в Україні складає 24,4 %, що за шкалою Россета розцінюється як "дуже високий рівень демографічної старості". В деяких розвинених країнах частка осіб 65 років і старше становить: Австрія - 15,5 %, Фінляндія - 15,1 %, Італія - 17,8 %, Люксембург- 14,0 %, Нідерланди - 15,4 %, Швеція - 17,3 %, Швейцарія - 15,3 %, Великобританія - 15,6 %. В цілому по країнах Європи - 13,9 %. А у країнах СНД - 11,3 % (дані за 2001 рік).

В зв'язку із зазначеною вище віковою структурою населення демографічне навантаження на осіб працездатного віку є несприятливим. Темпи збільшення "навантаження" людьми похилого віку в містах були вищими, ніж у селах. На початок 2005 року на кожну тисячу населення працездатного віку - 699, в тому числі у містах - 608, у селах - 917 (726 %_о – 2001 р.).

Особливості динаміки народжуваності в 90-х роках, яка характеризується її обвальним падінням, обумовлені специфікою дуже болючого перебігу подій суспільно-економічного життя в Україні. Наслідком дії зазначених вище чинників є систематичне падіння показників народжуваності та плідності, особливо у містах.

Загальний коефіцієнт народжуваності у 2004 році - 9,0 ‰ (місто - 8,9 ‰, село - 9,3 ‰). Найвищі показники народжуваності спостерігаються у Західному сільськогосподарському регіоні, у 2004 році народжуваність становила: Рівненська область - 12,5 ‰, Закарпатська - 12,4 ‰, Волинська - 11,9 ‰. Найнижчі показники народжуваності у Сумській - 7,2 ‰, Донецькій - 7,6 ‰, Луганській - 7,3 ‰ областях.

Народжуваність у країнах Європи: Австрія - 9,3 ‰, Німеччина - 9,3 ‰, Люксембург - 12,4 ‰, Нідерланди - 13,0 ‰, Швеція - 10,2 ‰, Швейцарія - 10,9 ‰, Великобританія - 11,4 ‰ (дані за 2001 рік).

Спеціальний показник народжуваності (показник плодючості) стабілізувався (2001 р. - 29,6 ‰, 2002 р. - 31,2 ‰, 2003 р. - 32,6 ‰). Нижче цей показник у містах - 29,6 ‰. У селах - 40,4 ‰. Найвищі спеціальні показники народжуваності серед сільського населення Західного регіону: у Рівненській - 59,8 ‰, у Волинській - 54,2 ‰, У Закарпатській - 45,8 ‰ областях.

Незважаючи на деяку стабілізацію народжуваності, сподіватися на поліпшення демографічної ситуації ще рано.

Ми маємо факт збільшення частки перших дітей (порівняно з 1999 роком більш ніж на 60 %) у жінок 15-29 років.

Стабілізувалися і показники відтворення населення в Україні. Так, у 2003 році вони дорівнювали: а) 1,18 дітей; б) брутто - 0,57; в) нетто - 0,56, що відповідає різко звуженому відтворенню населення. За рівнем цього показника області України поділились на 3 групи: східні з найнижчими показниками (0,98 дитини), західні - з відносно високими показниками (1,34 - 1,52 дитини) та інші області - з показниками від 1,1 до 1,3 дитини. До територій з катастрофічно низьким рівнем народжуваності відносяться Донецька, Луганська, Харківська та Сумська області. В цих регіонах не забезпечується навіть половина рівня дітородної активності, необхідного для простого відтворення населення. Тільки в сільській місцевості Рівненської області він становив 2,0 дитини.

У країнах Європи показники сумарного відтворення коливаються: 1,3 - Австрія, 1,56 - Бельгія, 1,7 - Фінляндія, 1,8 - Франція, 1,35 - Німеччина, 1,7 - Нідерланди, 1,78 - Норвегія, 1,6 - Швеція, 1,4 - Швейцарія (дитини), (дані за 2001 рік).

Сучасна реальність України прикметна й різким підвищенням смертності населення. У 2004 році вона становила 16,0 ‰. Причому серед сільського населення - 19,6 ‰, а міського - 14,4 ‰. Порівняно з 2001 роком смертність в цілому виросла на 5,3 %. Найвищі показники смертності, як і в минулі роки зареєстровані в сільськогосподарських областях, а саме: у Чернігівській — 20,4 ‰, Полтавській - 18,6 ‰, Сумській — 18,5 ‰, Кіровоградській - 18,2 ‰, Луганській - 17,7 ‰. Найнижчі рівні смертності були в областях Західного регіону: у Закарпатській - 11,9 ‰, Рівненській - 13,0 ‰, Івано-Франківській - 13,3 ‰, Львівській - 13,4 ‰ та у м. Києві - 10,7 ‰. В країнах Європи смертність становила: у Австрії - 9,2 ‰ , Фінляндії - 9,4 ‰, Німеччині – 10,3 ‰, Угорщині - 13,0 ‰, Італії - 9,9 ‰, Люксембургу - 8,3 ‰, Нідерландах - 8,8 ‰, Швеції - 8,7 ‰, Швейцарії - 8,7 ‰, Великобританії - 10,2 ‰. В цілому по Європі - 11,1 ‰ (дані за 2000-2001 роки).

Незважаючи на деякий ріст народжуваності, смертність продовжує зростати. Природний приріст у 2001-2002 роках був (-7,5 ‰, -7,6 ‰), а у 2004 − 7,0 ‰. У 2004 році природний приріст був негативним у всіх областях, крім Закарпатської (0 ‰), Рівненської (-1,1 ‰), Івано-Франківської (-2,2 ‰), а найбільший у Чернігівській (-13,2 ‰), Сумській (-11,5 ‰), Полтавській (-10,9 ‰) областях. Природний приріст в середньому по країнах Євросоюзу +0,7 ‰ (дані за 2000 рік).

Смертність населення в статево-віковому розрізі має характерні досить стабільні особливості. Чоловіки мають нижчу життєздатність, ніж жінки. Інтенсивність втрат чоловіків вища у всіх вікових групах. В Україні цей статевий дисбаланс набув особливо великих розмірів у працездатному віці з максимумом в інтервалі віку від 20 до 40 років, що пов'язано із захворюваннями цивілізації (нещасні випадки, травми, гіпертонія, серцево-судинні хвороби, хвороби органів дихання, рак) тому, що чоловіки традиційно більше вживають тютюну, алкоголю. Ще надсмертність чоловіків пояснюється біологічними та генетичними факторами, а також соціальними: шкідливі умови праці, нічні зміни, служба в армії, вони частіше, ніж жінки, займають високі посади.

Повікові показники смертності обумовлюють такий важливий інтегральний показник смертності, як очікувана середня тривалість життя, на який особливо впливає смертність серед дітей, молоді, осіб працездатного віку.  В 2001-2003 роках очікувана середня тривалість життя дещо стабілізувалась (67,8, 67,6, 67,6 р.). Різниця між показниками очікуваної середньої тривалості життя у чоловіків та жінок дорівнювала у 2003 році 10,5 років (2001 р. - 10,4 р.; 2002 р. - 10,7 р.). Найпомітніше скорочення середньої тривалості життя протягом 2000-2003 років спостерігалось у Миколаївській, Одеській, Донецькій, Житомирській,  Кіровоградській та Луганській областях. Найвищий рівень  життєздатності населення стабільно характерний для мешканців Західних областей. Цей показник - індикатор, що дозволяє порівняти рівень життя у різних країнах і по країнах Європи становить (дані за 2001 рік):

Таблиця 1

Середні показники очікуваної тривалості життя при народженні в країнах Євросоюзу (дані за 2001 р.)

Середні показники очікуваної тривалості життя при народженні в країнах Євросоюзу для жінок - 81,4 років, для чоловіків - 75,2, обидві статі - 78,4 років (різниця становить 6,2 роки).

На основі смертності у вікових групах населення формується ще один статистичний показник, який досить наочно віддзеркалює особливості смертності у різних групах населення, особливо по відношенню до статі - це показник доживання до запропонованих ВООЗ вікових рубежів: до 1 року, до 15 років, до 45 років, до 65 років.

В Україні ці показники за останні 3 роки стабілізувались, тільки вони дещо знизились у вікових групах у чоловіків до 45 та 65 років (на 0,4 % та 1,8 % відповідно).

Таблиця 2

Показники доживання в Україні (на 100 осіб відповідної статі) за період 2001-2003 років

Глибока демографічна криза, яку переживає Україна, проявляється у збереженні комбінованої структури причин смерті. Показово, що смертність від екзогенних причин за темпами зростання не поступалася смертності від ендогенної патології. Перше місце в структурі смертності займають хвороби системи кровообігу, друге - злоякісні новоутворення, а третє - нещасні випадки, отруєння та травми. Усі вказані причини смерті займають 84 %, інші причини смерті - 6,8 %.

Таблиця 3

Основні причини смертності населення України

(на 100 тисяч відповідного населення)

Таблиця 4

Структура причин смертності

(у відсотках до загальної кількості померлих, 1997р.)

Як бачимо із цієї таблиці, Україна займає ніби проміжне місце між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються. За часткою інфекційних та паразитарних хвороб, перинатальною та материнською смертністю Україна близька до  високорозвинутих країн; за часткою онкологічних захворювань, захворювань дихальної системи – до країн, що розвиваються. Водночас питома частка серцево-судинних захворювань в Україні є найбільшою і займає майже дві третини усіх смертних випадків.

Смертність дітей до року називається смертністю немовлят. Вона визначається так:

Таблиця 5

Причини смертності немовлят в Україні (%)

Як бачимо із таблиці 5, більше половини померлих дітей на першому році життя вмирає від станів, що виникають навколо пологів, і вроджених аномалій. Звертає на себе увагу, що третє-четверте місця ділять хвороби органів дихання (які декілька десятиріч тому були на першому місці) і нещасні випадки, отруєння і травми – причини, що є ознакою новітнього часу і обумовлені виключно тими змінами, які відбуваються в умовах і способі життя немовлят. На першому році життя діти вмирають нерівномірно. Найбільш інтенсивно на першому тижні життя, потім на першому місяці. Із усіх дітей, що вмирають до року, не менше 50 % вмирають на першому тижні життя (рання неонатальна смертність) і 60 % на першому місяці життя (неонатальна смертність).

Структура і рівень смертності населення в працездатному віці мають свої особливості. Так, перше місце в структурі смертності населення працездатного віку займають нещасні випадки, отруєння та травми, хвороби системи кровообігу - на другому місці, на третьому - злоякісні новоутворення (див. таблицю 6, графік 2).

Таблиця 6

Основні причини смертності населення України працездатного віку (на 100 тисяч відповідного населення)

Материнська смертність продовжує зменшуватися і у 2003 році становила 17,4±4,12 на 100 тис. народжених живими (2001 р. - 23,9±5,04; 2002 р. - 21,8±4,72).

В цілому по Європі - 18,5%_ооо (дані за 2000-2001 роки).

Незважаючи на певні позитивні зрушення, демографічна ситуація в Україні залишається складною та несприятливою для майбутнього розвитку держави. Відсутні об'єктивні підстави для призупинення існуючої тенденції скорочення загальної чисельності населення. У цій ситуації напрями демографічної політики держави мають

- спрямуватися передусім на підвищення рівня та поліпшення якості життя населення. Акценти варто робити не на кількісних, а на якісних параметрах демографічного відтворення. Необхідно сконцентрувати зусилля на вирішення поточних і стратегічних завдань:

-   збереження і поліпшення здоров'я населення, підвищення тривалості здорового життя, покращення його якості як одного з найважливіших пріоритетів нації;

-   необхідно посилити "демографізацію" всіх напрямків соціально-економічної політики (політики заробітної плати, приватизації, соціального захисту, податкової політики);

-   треба вжити заходів для створення сприятливих умов жінкам для поєднання їх професійної зайнятості з материнством;

-   розробити і здійснити заходи щодо припинення руйнування системи дошкільних дитячих закладів;

-   необхідно посилити соціальний захист материнства і дитинства, запровадивши відповідні допомоги на рівні не нижче межі малозабезпеченості;

-   необхідна орієнтація більшості соціальних програм на підтримку молодої сім'ї та зменшення безробіття;

-   створення сприятливих умов для функціонування сімей, народження, розвитку та виховання дітей, забезпечити умови для поєднання батьками, батьківських обов'язків та професійних інтересів; надання всебічної медичної і соціальної допомоги жінкам і дітям;

-          удосконалення механізмів підтримки та матеріальної допомоги малозабезпеченим та неповним сім'ям, недієздатним членам суспільства, інвалідам.

-          збільшити видатки на охорону здоров'я до рівня розвинених країн (8-10 % від ВВП).