СЕРЦЕВО-ЛЕГЕНЕВО-МОЗКОВА РЕАНІМАЦІЯ.


   Життя - безперервний процес обміну, перетворення речовин та енергії. Різноманітні патологічні чинники можуть порушити цей процес, що супроводжується розладами діяльності органів та систем організму, розвивається хвороба. Якщо в цих випадках компенсаторні реакції організму виснажуються або не встигають спрацювати, виникає загроза його життєдіяльності (термінальний стан).
   З допомогою інтенсивної терапії та застосування реанімаційних заходів у багатьох випадках можна попередити та ліквідувати енергетичний та структурний дефіцит, що розвивається в організмі, врятувати його від загибелі.
   Інтенсивна терапія - комплекс методів тимчасового штучного заміщення життєво-важливих функцій організму, направлених на попередження виснаження адаптаційних механізмів та настання термінального стану.
   Реаніматологія - наука про оживлення організму; вона вивчає патогенез, профілактику та лікування термінальних станів ( за В.А. Неговським ).


Розділ 1. СЕРЦЕВО-ЛЕГЕНЕВО-МОЗКОВА РЕАНІМАЦІЯ.


  Зупинка життєдіяльності (смерть) може виникнути раптово (при нещасних випадках) чи поступово, як закономірний наслідок невиліковної хвороби.
   При тривалому процесі вмирання відмічаються наступні етапи. Передагонія. Фізіологічні механізми життєдіяльності організму знаходяться в стані декомпенсації: центральна нервова система пригнічена, можливий коматозний стан; діяльність серця ослаблена, пульс нитковидний, артеріальний тиск нижчий критичного (70 мм.рт.ст.); функції зовнішнього дихання та паренхіматозних органів порушені. Передагонія триває від кількох годин до декількох днів. За цей час стан хворого ще більш погіршується й закінчується термінальною паузою. Хворий втрачає свідомість, артеріальний тиск та серцебиття не визначаються; зупиняється дихання, рефлекси відсутні. Термінальна пауза триває до хвилини. Наступним етапом є агонія (боротьба). Внаслідок виснаження центрів життєдіяльності вищого порядку виходять з-під контролю (активізуються) бульбарні центри та ретикулярна формація. У хворого відновлюється м'язовий тонус та рефлекси, з'являється зовнішнє дихання (безладне, з участю допоміжної мускулатури). Над магістральними артеріями визначається пульс, може відновлюватись тонус судин - систолічний артеріальний тиск зростає до 50-70 мм.рт.ст. Однак в цей час метаболічні порушення у клітинах організму стають незворотніми. Швидко згоряють останні запаси енергії, акумульовані в макроергічних зв'язках, і через 20-40 секунд настає клінічна смерть.
   Основні ознаки клінічної смерті: відсутність пульсації над магістральними артеріями (сонною та стегновою), стійке розширення зіниць з відсутністю фотореакції, відсутність самостійного дихання.    Допоміжні ознаки: зміна забарвлення шкіри (блідо-сіра чи синюшна), відсутність притомності, відсутність рефлексів та втрата м'язового тонусу.    При раптовій зупинці серця клінічна смерть в умовах нормотермії триває до 5 хвилин, при тривалому періоді вмирання - значно скорочується. Біологічна смерть виникає тоді, коли внаслідок незворотніх змін в організмі,  насамперед в ЦНС, повернення до життя неможливе.    Комплекс невідкладних заходів, який здійснюється хворим в стані клінічної смерті та направлений на відновлення життєдіяльності організму і попередження незворотніх порушень його органів та систем, називається реанімацією.    Повернути хворого до повноцінного життя можна лише при кваліфікованому та послідовному проведенні комплексу реанімаційних заходів.


   Перша стадія реанімації - надання першої медичної допомоги (елементарна підтримка життєдіяльності). Вона проводиться реаніматором: підготовленою людиною, не обов'язково медичним працівником. Після констатації клінічної смерті (на що слід затрачати не більше 7-8 секунд) негайно проводять підготовчі заходи: потерпілого вкладають горілиць на тверду основу, бажано з опущеною верхньою частиною тулуба. Не задіяний у реанімації рятівник підіймає ноги потерпілого на 50-60 см доверху для відтоку від них крові та збільшенння кровонаповнення серця.
   Перший етап реанімації - забезпечення прохідності дихальних шляхів. Реаніматор здійснює потрійний захід (за Сафаром):     а)відкриває рот потерпілому та пальцем, огорнутим хустинкою (марлевою серветкою на затискачі) звільняє його від наявних стороніх тіл та рідин (блювотних мас, харкотиння, водоростей, вставних щелеп, згустків крові тощо)(мал. 1.1);     б)відхиляє голову максимально дозаду, підклавши під шию імпровізований валик (наприклад, власне передпліччя). При цьому в більшості потерпілих язик перестає закривати вхід у верхні дихльні шляхи(мал. 1.2);     в) виводить нижню щелепу допереду. Прохідність верхніх дихальних шляхів відновлюється у решти хворих(мал. 1.3.).
   Другий етап реанімації(мал.1.4.) - проведення штучної вентиляції легень рот до рота. Накривши потерпілому рот бинтом (носовою хустинкою), реаніматор щільно охоплює губами його рот та здійснює форсований видих. Обов'язкова умова - відхилена дозаду голова потерпілого, його ніздрі затиснуті великим та вказівним пальцями (щоб повітря не верталось назад), об'єм видиху для дорослих повинен становити 800-1000 мл. Під час вдування повітря реаніматор краєм ока слідкує за рухами грудної клітки потерпілого. При правильному проведенні вентиляції відбувається її безшумна екскурсія. Здійснивши 3-5 вдихів, рятівник проводить наступний етап реанімації.Проведення штучної вентиляції легеньПроведення штучної вентиляції легень
   Третій етап реанімації - закритий масаж серця (мал.1.5.). Знаходячись збоку від потерпілого, реаніматор кладе кисть однієї руки на нижню третину грудини строго посередині, так, щоб пальці були підняті вверх та розміщувались паралельно до ребер. Зверху він накладає кисть другої руки і, ритмічно натискуючи, зміщує грудину в сагітальному напрямку на глибину 3-5 см. Частота натискувань - 60 у хвилину (частота скорочень здорового серця). Обов'язкова умова: при натискуванні пальці китиці слід підняти вверх для попередження перелому ребер, руки випрямити у ліктьових суглобах. Масаж серця, таким чином, здійснюється масою тулуба реаніматора. В подальшому він проводить почергово вдування повітря та масаж серця у співвідношенні 1 : 4.Проведення закритого масажу серцяПроведення закритого масажу серця
   Ознаки правильного проведення реанімаційних заходів: звуження зіниць, нормалізація забарвлення шкіри, відчуття під пальцями артеріальної пульсації, синхронної з масажем; іноді навіть визначається артеріальний тиск. У деяких випадках може відновитись самостійна серцева діяльність.    Ці міроприємства слід проводити до прибуття спеціалізованої лікарської бригади.

  Друга стадія серцево-легенево-мозкової реанімації - надання спеціалізованої медичної допомоги (подальша підтримка життєдіяльності). Проводиться із застосуванням контрольно-діагностичної, лікувальної апаратури та медикаментозних середників, лікарями-професіоналами. Реанімаційна бригада забезпечує вже більш ефективну штучну вентиляцію легень - ручним портативним чи стаціонарним апаратом ШВЛ через маску наркозного апарата, повітровід чи інтубаційну трубку повітряно-кисневою сумішшю(мал.1.6.). Під контролем ларингоскопа портативним чи електричним відсмоктувачем більш ефективно очищуються дихальні шляхи. При наявності спеціального масажера можна здійснювати закритий масаж серця апаратним способом.
   На цій стадії почергово проводяться такі етапи реанімації.
   Перший етап - оцінка виду зупинки кровообігу. Для адекватної медикаментозної терапії потрібно діагностувати функціональний стан серця потерпілого. Для цього хворому підключають електрокардіограф (кардіоскоп) у другому відведенні та реєструють криву.
   Існують такі види зупинки кровообігу: аситолія, фібриляція, "неефективне серце"(мал.1.7.). При асистолії на ЕКГ реєструється пряма лінія. Часте хаотичне скорочення окремих волокон міокарда (фібриляція) може бути високо-, середньо- та дрібнохвилевої амплітуди. Неефективне серце (наявність на ЕКГ шлуночкового комплекса з відсутністю насосної функції серця) без відповідної корекції швидко переходить у фібриляцію, яка із зниженням енергетичних субстратів міокарда закінчується асистолією.
   Другий етап - медикаментозна терапія. При всіх видах зупинки кровообігу застосовують розчини адреналіну гідрохлориду (по 0,5 мл 0,1% розчину), атропіну сульфату (по 0,5 мл 0,1% розчину), натрію гідрокарбанату (по 0,2 мл 4% розчину на 1 кг маси тіла за хвилину). При наявності високохвилевої фібриляції застосовують розчин лідокаїну (по 0,5 мг на 1 кг маси тіла на 1 введення). При неефективному серці для забезпечення його викиду струминно внутрішньовенно чи внутрішньоартеріально вливають гемодинамічні середники (поліглюкін, реополіглюкін), кристалоїди, глюкокортикоїди; при масивних крововтратах - консервовану кров та її компоненти.
   При зупинці серця, зумовленій гіперкаліємією чи гіпокальціємією (гостра та хронічна ниркова недостатність, гемоліз еритроцитів, масивне руйнування тканин, гіпопаратиреоз) слід внутрішньовенно застосовувати кальцію хлорид (по 5 - 10 мл 10% розчину).
   Медикаментозні середники вводять внутрішньовенно, внутрішньосерцево, в просвіт трахеї, через канюльовану артерію. Методика внутрішньосерцевого введення:ПУНКЦІЯ 
ПОРОЖНИНИ СЕРЦЯ тонкою, довгою (7-10 см) голкою, приєднаною до шприца, наповненого розчинами медикаментів, проколюють грудну клітку в 4-му міжребер'ї по верхньому краю ребра, на 1,5 см зліва від грудини. Просуваючи голку в сагітальному напрямку і дещо досередини, одночасно відтягують поршень шприца. На глибині 4-5 см відчуваеться утруднення при проходженні голки (стінка  шлуночка), після чого у шприц поступає цівка крові - ознака наявності кінчика голки у просвіті шлуночка. Сюди негайно вводять лікарські середники (внутрішньосерцево можна вводити лише розчини адреналіну, атропіну та лідокаїну) і продовжують проводити закритий масаж серця.Внутрішньосерцеве введення медикаментозних середників
  У зв'язку з великою кількістю ускладнень внутрішньосерцеве введення ліків застосовують дедалі рідше. Дає значно менше ускладнень, простіше технічно та досить ефективне внутрішньотрахеальне введення лікарських засобів. При цьому голкою для внутрішньом'язових ін'єкцій проколюють перснещитовидноу зв'язку чи проміжок між кільцями трахеї та впорскують розчини адреналіну, атропіну чи лідокаїну. Ці ліки можна вводити і через інтубаційну трубку. При проведенні вентиляції легень в цей час лікарські середники проникають крізь альвеоли, а через 30-40 секунд вони поступають у просвіт вінцевих судин, здійснюючи свій вплив на міокард.
   Заслуговує уваги і внутрішньоартеріальний шлях інфузій у хворих зі значною втратою об'єму циркулюючої крові (наприклад, при геморагічному шоці) та "неефективному серці". Струминне введення крові та інших середників у катетеризовану артерію (наприклад, променеву) часто є найефективнішим засобом відновлення гемодинаміки.
   Третій етап - електрична дефібриляція серця(мал.1.8). Проводиться тільки у хворих з фібриляцією шлуночків. Методика: хворого ізолюють від металевих частин ліжка, відключають контрольно-діагностичну апаратуру, заземлюють дефібрилятор. Біля нього залишається лише один реаніматор. Змастивши електроди дефібрилятора спеціальною пастою чи накривши їх серветками, змоченими фізіологічним розчином, прикладає їх до грудної клітки в ділянці другого міжребер'я справа та верхівки серця (інший варіант - під ліву лопатку та на верхівку серця). Його помічник по команді заряджає дефібрилятор (клавіша "заряд") до рівня 3-3,5 кВ. Реаніматор притискає електроди до грудної клітки пацієнта і командує: "дефібриляція". Помічник натискає відповідну клавішу, потім - клавішу "розряд" для зняття залишкового заряду. Негайно продовжують масажувати серце; підключивши кардіомонітор або апарат ЕКГ, оцінюють ефективність виконаної дефібриляції. В разі необхідності дефібриляцію повторюють, щоразу підвищуючи напругу на 0,5 кВ. Такі міроприємства можна здійснювати до 10 і більше разів, послідовно підвищуючи напругу та не припиняючи ШВЛ, закритого масажу серця та введення лікарських середників.Електрична дефібриляція серцяЕлектрична дефібриляція серця
   В умовах операційної іноді ефективніше проводити відкритий масаж серця(мал.1.9.). Показання: зупинка серця під час оперативного втручання на органах грудної клітки та верхнього поверху живота; тампонада серця; двобічний пневмоторакс; множинні вікончасті переломи ребер; вроджені та набуті деформації грудної клітки, які уневможливлюють проведення ефективного закритого масажу. Відкритий масаж здійснюють трансторакальним чи піддіафрагмальним доступом, без розкриття чи з розкриттям серцевої сорочки. Обов'язкова умова: пальці однієї чи обох рук при стисканні шлуночків розташовуються вздовж судинного пучка.

   Третя стадія серцево-легенево-мозкової реанімації(лікування хворих в післяреанімаційному періоді). Проводиться у хворих з відновленою гемодинамікою, у спеціалізованих відділенях інтенсивної терапії(мал.1.10).
   Перший етап - оцінка стану хворого (ефективності проведення реанімаційних заходів). Проводять моніторизацію роботи серця(мал.1.11.) та дихання, вимірюють артеріальний та центральний венозний тиск, оцінюють стан центральної нервової системи, наявність рефлексів; забирають біологічні рідини для лабораторних досліджень. Всебічні обстеження дають змогу оцінити розлади гомеостазу хворого та скласти план його подальшої терапії.
   Другий етап - відновлення свідомості. Зусилля реаніматорів повинні бути направлені на захист головного мозку від гіпоксії та попередження незворотніх змін в ЦНС. З цією метою потрібно:

  • адекватно оксигенувати організм проведенням тривалої (12 - 24 год) штучної вентиляції легень в режимі помірної гіпервентиляції (130-140% від розрахункового хвилинного об'єму вентиляції);
  • відновити перфузію мозку шляхом проведення гемодилюції (розведенням крові, переливаючи кристалоїди до показника гематокриту 0,3-0,35 л/л); помірної гіпертензії (до підвищення артеріального тиску до 120-130% від норми); покращення реологічних властивостей крові, мікроциркуляції та гепаринізації. Застосовують реополіглюкін, кристалоїди, курантіл (0,5% - 2,0 в/в), компламін ( 15% - 2,0 в/в) гепарин ( по 5 тисяч од. кожних 4 години), перфторан ( по 3-5 мл/кг маси тіла довенно). Розчини глюкози вводять обмежено, слідкуючи, щоб рівень глікемії був не вищим 8 ммоль/л (небезпека гіперосмолярного пошкодження клітин мозку!);
  • знизити інтенсивність метаболізму ЦНС шляхом проведення краніо-церебральної гіпотермії, застосування барбітуратів (тіопенталу натрію - 1% розчину по 3-5 мг/кг ), атарактиків (діазепаму по 0,2 мг/кг ), нейролептиків (дроперідолу - 2,5% розчину по 2-3 мл кожних 4 години);
  • застосувати антигіпоксанти: оксибутират натрію (по 20-40 мг/кг кожних 4 год), цитохром С (по 0,5 мг/кг довенно);
  • проводити протинабрякову терапію: маннітол (по 1 г/кг), лазикс (по 10 мг в/в, тричі в добу), діакарб (по 250 мг двічі), дексаметазон (8 мг через 4 години),
  • антиоксидантна терапія: альфа-токоферол (500 мг довенно), вітаміни групи В, аскорбінова кислота (по 5 мл 5% розчину тричі в добу);
  • застосовувати антагоністи кальцію: верапаміл (ізоптін) по 2 мл тричі в добу, сульфат магнію (по 5-10 мл 25% розчину через 4 год внутрішньовенно, під контролем артеріального тиску та діурезу);
  • гіпербарична оксигенація. Проводять, починаючи з 5-10 доби післяреанімаційного періоду, по 1 сеансу через день, до 10 сеансів на лікування;
  • відновна терапія: застосування ноотропілу (пірацетаму), церебролізину і аміналону (гамалону) в терапевтичних дозах.
       Третій етап - корекція розладів гомеостазу. Проводять лікування з метою попередження пошкоджень паренхіматозних органів та відновлення їх функцій. Коригують порушення кислотно-основного стану та водно-солевого балансу, проводять парентеральне та ентеральне харчування, дезінтоксикаційну та антибактеріальну терапію, інтенсивну терапію ускладнень (респіраторного дистрес-синдрому, синдрому шокової нирки), кардіотропну та гепатопротекторну терапію, симптоматичне та фізіотерапевтичне лікування, загальний догляд за хворими з попередженням пролежнів.
       Сприятливий перебіг післяреанімаційної хвороби супроводжується відновленням свідомості та інших функцій ЦНС. У випадку прижиттєвої загибелі мозку стан хворого визначається поняттям  соціальна смерть. Ознаки прижиттєвої смерті мозку: відсутність свідомості, спонтанного дихання, арефлексія, нестабільна гемодинаміка, що підтримується стимулюючою терапією, прогресивне пониження температури тіла, відсутність електричної активності на електроенцефалограмі (пряма лінія, зареєстрована протягом 30 хвилин двічі на добу), відсутність змін на ЕЕГ після внутрішньовенного введення розчину бемегриду, негативна холодова проба (відсутність ністагму при введенні в зовнішній слуховий прохід 5 мл охолодженого фізіологічного розчину), відсутність артеріо-венозної різниці за киснем у притікаючій та відтікаючій від мозку крові.
      
    ОСОБЛИВОСТІ ПРОВЕДЕННЯ РЕАНІМАЦІЙНИХ ЗАХОДІВ ТА ІНТЕНСИВНОЇ ТЕРАПІЇ ПРИ ДЕЯКИХ ПРИЧИНАХ ПЕРЕДЧАСНОЇ СМЕРТІ

      При різних причинах передчасної смерті найважливішими факторами танатогенезу виступають гіпоксія, гіперкапнія, порушення електролітного балансу та патологічні рефлекси. В 90% випадків серце зупиняється в діастолі, в 10% - у систолі. "Вхідними воротами" смерті є серце, дихальні шляхи та мозок.
       Клінічна смерть у стаціонарі.
       Найчастіші причини первинної зупинки серця:
       а)гостра серцева недостатність (ішемічна хвороба серця, інфаркт міокарда, порушення серцевого ритму, раптова кардіальна смерть);
        б) гостра обструкція магістральних судин (тромбемболія легеневої артерії);
      в)гострий значний дефіцит об'єму циркулюючої крові (синдром масивних крововтрат, виражена гіпогідратація);
        г)раптові падіння тонусу судин (гостра недостатність надниркових залоз, анафілактичний шок, соматогенний колапс, ортостатичний колапс).
       Найчастіші причини смерті при первинній дихальній недостатності:
       а) обструкція дихальних шляхів (коренем язика, блювотними масами, чужорідними тілами);
       б) пригнічення діяльності дихального центра (наркотичними анальгетиками, анестетиками);
       в) порушення біомеханіки дихання (судомні стани, міастенічний синдром, напружений пневмоторакс);
       г) рестриктивні розлади (масивні пневмонії, синдром шокових легень, гемо-, пневмоторакс).
       Найчастіші причини первинної мозкової смерті: гострі судинні ушкодження головного мозку (субарахноїдальні крововиливи, геморагічні, ішемічні інсульти), синдром вклинення мозку.
       В умовах стаціонару за хворими, в яких існує загроза раптової смерті, повинен здійснюватись постійний нагляд (моніторизація життєвих функцій). При зсуві параметрів життєдіяльності за межі компенсації хворим проводиться коригуюча інтенсивна терапія. Тому клінічна смерть як несподіване ускладнення в лікарні повинна бути рідкісним явищем. Медичний персонал завжди повинен бути в змозі надати негайну реанімаційну допомогу.
       Перелік необхідної апаратури, інструментів та медикаментів для реанімації: ручний портативний дихальний апарат, відсмоктувач з набором катетерів, електрокардіограф, роторозширювач, язикотримач, повітропровід, ларингоскоп з інтубаційними трубками, набір голок для пункції серця та конікотомії, розчини адреналіну, атропіну, гідрокарбонату натрію, лідокаїну, кортикостероїдів, гемодинамічних інфузійних середників, одноразові системи для вливань, шприци, внутрішньосудинні катетери, централізована подача кисню.  

     Особливості надання реанімаційної допомоги у стаціонарі. Як правило, в лікарні хворий помирає найчастіше в ліжку. Для забезпечення твердої поверхні (лише в цьому випадку масаж серця буде ефективним!) під спину хворого негайно підкладають спеціально заготовлений щит  (бильце від функціонального ліжка) або хворого зсувають на край ліжка, на раму чи стягують його на підлогу.
       Тривалість проведення першої стадії реанімації повинна бути мінімальною; уже через 5-7 хвилин необхідно надавати спеціалізовану медичну допомогу. Це значною міроювизначає ефективність реанімації.
       При первинній зупинці кровообігу (фібриляції серця), діагностованій протягом перших 20-30 секунд, доцільно здійснити "прекардіальний удар" - енергійно вдарити кулаком по середині грудини. В деяких випадках виконаний удар відновлює синусовий ритм і діяльність серця.
       При обструкції верхніх дихальних шляхів (тотальний ларингоспазм, ларингостеноз, попадання у голосову щілину стороннього тіла) для відновлення прохідності дихальних шляхів іноді необхідно здійснити конікотомію або трахеостомію.
       Прогноз реанімації найбільш сприятливий при первинній зупинці дихання, найнесприятливіший - при первинній мозковій смерті.

    Утоплення

       При утопленні можливі такі варіанти танатогенезу:
       А. Справжнє утоплення(мал.1.12.). У більшості потерпілих внаслідок енергійних дихальних рухів під водою вона безперешкодно проникає у легені. Прісна вода при цьому, будучи гіпоосмолярною по відношенню до плазми, легко дифундує через альвеоло-капілярну мембрану в кров'яне русло, збільшуючи об'єм циркулюючої крові. Поступлення 1500 - 2000 мл води на фоні гіпоксії приводить до зупинки кровообігу. Гемоліз еритроцитів, спричинений різким зниженням осмолярності плазми, та гіперкаліємія виступають додатковими факторами зупинки серця. При справжньому утопленні в морській воді, навпаки, внаслідок градієнту осмотичної концентрації рідка частина крові переміщується у бронхи та трахею, руйнуючи сурфактант, та викликає клініку набряку легень.
       Б. Асфіктичне утоплення(мал.1.13.). У 8-10% потерпілих внаслідок рефлекторного змикання голосової щілини та зупинки дихання вода не проникає в дихальні шляхи. Причиною зупинки серця виступає гіпоксія.
       В. Синкопальне утоплення(мал.1.14.) спостерігається у 5% випадків Внаслідок переляку, впливу холодної води, травмування рефлексогених зон при падінні у воду виникає первинна зупинка серця - синкопа. У таких потерпілих шкіра блідо-сіра, в дихальних шляхах вода відсутня.
       Особливості проведення реанімаційних заходів.
       1. При справжньому утопленні дуже важливо розпочати штучну вентиляцію легень якомога раніше, зразу ж після виведення голови потерпілого над поверхнею види. Очищають ротову порожнину та горло від водоростей, піску, блювотних мас. Недоцільно тратити час на перевертання хворого головою вниз та звільнення від води трахеї та бронхів!.
       2. У хворих із справжнім утопленням у прісній воді при другій стадії реанімації з метою боротьби з гіперкаліємією застосовують 10% розчин кальцію хлориду (по 5-10 мл довенно).
       3. Всіх потерпілих, що знаходились під водою, необхідно транспортувати у відділення інтенсивної терапії та активно спостерігати за ними декілька днів. З метою попередження розвитку так званого вторинного утоплення (блискавичного набряку легень, що швидко призводить до смерті), хворі протягом перших діб після перенесеної клінічної смерті повинні знаходитись на апаратному керованому диханні із режимом позитивного тиску в кінці видиху.
       4. Після утоплення в прісній воді у третій стадії реанімації застосовують діуретичні середники та розчин натрію гідрокарбонату для боротьби з гіперволемією та попередження ниркової недостатності внаслідок блокування ниркових канальців вільним гемоглобіном.
       5. При справжньому утопленні в морській воді у третій стадії реанімації хворим вливають гіпотонічні інфузійні середники для корекції гіпертонічної гіпогідратації.
       6. При асфіктичному та синкопальному типах утоплення прогноз для потерпілих більш сприятливий навіть при тривалішому періоді клінічної смерті. Значно продовжується тривалість клінічної смерті при утопленні в холодній воді (при нульовій температурі).

    Реанімація при механічних травмах
    (наїзді автотранспорту, падінні з висоти тощо).

  • Клінічна смерть може виникнути внаслідок пошкоджень, несумісних із життям, або в результаті рефлекторної зупинки серця. Реанімація буде ефективною лише в другому випадку. В перших 30 секунд рятувальні заходи рекомендовано розпочинати з нанесення прекардіального удару.
  • При ушкодженні шийного відділу хребта не можна закидати голову потерпілому дозаду (небезпека травмування спинного мозку!). Прохідність дихальних шляхів у цих випадках відновлюють, виводячи нижню щелепу.
  • При переломах щелеп, пошкодженнях губ шттучне дихання проводять способом "рот до носа". Транспортування таких хворих здійснюють у положенні на боці з опущеною верхньою частиною тулуба та прохідними дихальними шляхами.
  • У травмованих хворих необхідно якнайшвидше виявити ушкодження життєво важливих органів та систем, щоб попередити їх декомпенсацію.

    Ураження електричним струмом та блискавкою

       У потерпілих може виникнути первинна зупинка дихання (судомне скорочення дихальних м'язів, пораження дихального центра), фібриляція серця чи ураження ЦНС з мінімальними проявами життєдіяльності.  В останніх випадках пробудження хворих, заживо похованих у землі, можливо, й послужило забобонам, начебто для повернення до життя потерпілих, уражених блискавкою чи електричним струмом, потрібно закопувати в землю, щоб "позбавити їх струму".
       Для проведення реанімації слід пам'ятати:

  • потерпілого необхідно якнайшвидше ізолювати від джерела струму;
  • відновлення серцевої діяльності ефективне лише після проведення електричної дефібриляції,
  • збережена серцева діяльність після отриманої електротравми не повинна викликати заспокоєння. Існує небезпека раптової повторної зупинки кровообігу в першу добу після оживлення внаслідок порушення процесів збудливості та провідності серця!
  • хворі із збереженими вітальними (життєзабезпечуючими) функціями також підлягають госпіталізації в палати інтенсивної терапії та спостереженню протягом декількох діб.

      
    Механічна асфіксія

       Механічна асфіксія вимагає негайного звільнення дихальних шляхів (очищення порожнини рота, горла, голосової щілини) пальцем, затискачем та аспіратором під контролем ларингоскопа чи без нього, після чого проводиться штучна вентиляція легень. При неможливості ліквідації обструкції верхніх дихальних шляхів для порятунку хворого здійснюють екстренну операцію (конікотомію) чи, в умовах стаціонару, трахеостомію.