Медицина

ТРИХІНЕЛЬОЗ

ТРИХІНЕЛЬОЗ

Трихінельоз (trichinellosis) — гостра гарячкова хвороба людини та ссавців, яка спричиняється нематодою Trichinella spiralis.

Етіологія. Збудник двостатевий. Самці завдовжки 1,2-1,6 мм, завширшки 0,04 мм. Розміри самки: довжина від 1,5-1,8 мм до 4,4 мм, ширина — 0,06 мм. Тіло їх кругле, ниткоподібне, дещо звужене в передній частині. На передньому кінці розміщений ротовий отвір, який веде в ротову капсулу, забезпечену стилетом.

Збудники паразитують у нижніх відділах тонкої кишки людини або тварини (кишкові трихінели). Розвиток кишкових трихінел відбувається в організмі господаря після вживання ним м'яса тварини, інвазованої личинками трихінел (м'ясові трихінели). Після перетравлення м'яса в шлунку і розчинення капсул, в яких містяться личинки, останні проникають у тонку кишку. Через добу вони перетворюються у самців і самиць.

Запліднені самиці за допомогою головного стилета прикріплюються до слизової оболонки кишки і за добу досягають статевої зрілості. Самиці живородні. Через 80-90 год після зараження трихінельозом людини чи тварини самиці народжують личинки, які потрапляють спочатку в лімфатичні, потім в кровоносні судини, якими розносяться по всьому організму. Вони проникають у різні органи, але подальший їх розвиток відбувається у поперечносмугастих м'язах.

Виділяючи гіалуронідазу, личинки проникають в сарколему м'язових волоконець. Через 18-20 діб перебування в м'язах вони підростають до 0,8-1 мм, закручуються спірально і стають інвазивними. Через 35-40 днів навколо м'язової трихінели утворюється капсула внаслідок реакції оточуючої тканини. Стінка капсули складається з тонкого сполучнотканинного та прозорого гіалінового шарів. Середня величина капсул у людини складає 0,6х0,2 мм. Через 14-18 міс починається звапнення капсул, яке триває до 2 років. В капсулах м'язові трихінели залишаються життєздатними протягом багатьох років. Кишкові трихінели живуть значно менше — від 10 до 56 діб у тварин і 45-56 діб у людини. За життя одна самиця в організмі різних тварин народжує від 200 до 2000 личинок, в організмі людини — в середньому 1500.

Спостерігається неоднакова ураженість личинками трихінел різних груп м'язів. У людини м'язові трихінели найчастіше уражають ніжки діафрагми, міжреберні, гортанні, жувальні та черевні м'язи, язик. При поїданні тваринами і людиною м'яса, ураженого личинками трихінел, останні звільнюються з капсул і прикріплюються до слизової оболонки тонкої кишки нового господаря, у якого відбувається зазначений біологічний цикл розвитку трихінел. Організм людини або тварини є одночасно кінцевим (розвиток статевозрілих особин в кишках) та проміжним господарем (розвиток личинкової стадії в м'язах).

В.А. Бритовим (1971) вперше встановлено існування різних видів трихінел. Крім Tr. spiralis Owen, ним виділені ще два види трихінел: Tr. nativa Britov et Boev (1972) та Tr. nelsoni Britov et Boev (1972). Tr. spiralis циркулює переважно в синантропних осередках і розповсюджена в усіх країнах, за винятком Австралії. Tr. nativa розповсюджена серед хижаків в Європі, Азії та Північній Америці. Tr. nelsoni

виділена в Південній Америці від гієни та виявлена у диких ссавців у Таджикистані, Туркменії, на півдні України. У 1972 р. Л.Б. Гаркаві виділив від єнота-полоскуна в Дагестані новий вид трихінел — Tr. pseudospiralis Garkavi. Личинки Tr. pseudospiralis не інкапсулюються в м'язах. Tr. spiralis, Tr. nativa і Tr. nelsoni не відрізняються за своїми розмірами, Tr. pseudospiralis значно менша від попередніх (Й.Б. Соколова, Б.Ш. Шайкелов, 1976). Всі види мають спільне походження. Вірогідно, їх вихідною формою є Tr. pseudospiralis. На всі чотири види трихінел виробляється перехресний імунітет.

Епідеміологія. Відомо біля 60 видів ссавців, хижаків, всеїдних, гризунів, комахоїдних, ластоногих, китоподібних, які є господарями трихінел. Серед диких тварин трихінельоз розповсюджений в усіх країнах світу, за винятком Австралії. Передача трихінел від зараженої тварини до здорової відбувається при поїданні м'яса, інвазованого трихінелами. Найбільш поширений трихінельоз серед великих хижаків (лев, тигр, вовк, лисиця та ін.) внаслідок поїдання ними слабших тварин. Як відомо, падлом харчуються м'ясоїдні та всеїдні тварини, а також деякі види гризунів і комахоїдних тварин. Виявлена висока ураженість трихінельозом тварин в Арктиці — білих ведмедів, песців, а також морських ссавців

(тюлені, моржі, нерпи та ін.).

На території СНД найбільш поширене носійство трихінел серед вовків (51 %), шакалів (36,5%), диких котів (36,2 %), єнотоподібних собак (23,7 %), лисиць (18,4 %). Серед людей трихінельоз розповсюджений переважно в тих місцевостях, де спостерігається висока інвазованість трихінелами свиней. Найбільша захворюваність трихінельозом реєструється в країнах Північної і Південної Америки (США, Аргентина, Мексика),, в Європі (Іспанія, Польща, СНД). В країнах Азії та Африки зустрічаються

поодинокі випадки цієї хвороби у людей. В межах колишнього СРСР трихінельоз має переважно осередковий характер. Неблагополучними по трихінельозу серед свиней та людей є Білорусь; Вінницька, Хмельницька, Одеська області України; Краснодарський край, Рязанська, Брянська області Росії, деякі райони Литви. В інших регіонах СНД реєструються окремі випадки трихінельозу у свиней та населення. Людина заражається при споживанні м'яса свиней, в якому знаходяться інцистовані живі личинки трихінел; сала та продуктів, виготовлених з свинини (бекон, корейка, грудинка, ковбаса тощо), а також м'яса диких тварин (ведмедів, кабанів тощо).

Захворювання на трихінельоз у людей частіше має груповий характер. Це трапляється внаслідок споживання недостатньо обробленого м'яса свиней, забитих вдома без ветеринарно-санітарної експертизи. Виникненню спалахів трихінельозу сприяє розповсюджений в сільських місцевостях звичай запрошувати родичів, сусідів, знайомих на “свіжину” — обід, на якому вживають м'ясо забитої свині.

В останні роки в країнах СНД частіше спостерігаються спалахи трихінельозу, зв'язані з використанням в їжу м'яса диких тварин, переважно ведмедів і кабанів. В Росії захворюваність трихінельозом людей в 1975 p. порівняно з 1971 p. збільшилась в 16 разів. В 95 % випадків джерелом захворювання було м'ясо диких тварин. Різке збільшення частоти трихінельозу у людей в Росії пов'язано з освоєнням східних регіонів. Цьому сприяє розвиток мисливського промислу.

Кругообіг трихінел серед тварин здійснюється внаслідок хижацтва і поїдання трупів загиблих тварин. В неблагополучних населених пунктах він підтримується між домашніми (свині, коти, собаки) та синантропними (щури, миші) тваринами шляхом поїдання свинями трупів щурів, мишей, котів, а останніми — відходів забою свиней. Висока поширеність трихінельозу у свиней, домашніх і синантропних тварин спостерігається в населених пунктах, в яких здійснюється випас свиней, а відходи забою свиней не хоронять. В цих місцевостях свині поїдають трупи домашніх, синантропних, а також диких тварин (лисиць, куниць, тхорів); домашні і синантропні тварини споживають ще й відходи забою свиней. Внаслідок цього формуються стійкі (стаціонарні) синантропні осередки трихінельозу, в яких систематично виникають випадки трихінельозу серед свиней та спалахи серед населення.

В тих населених пунктах, де свині знаходяться на стійловому утриманні, створюються несприятливі умови для їх зараження трихінелами. Трихінельоз свиней спостерігається у вигляді поодиноких випадків на протязі тривалого часу з перервами в декілька років (тимчасові синантропні осередки трихінельозу). В тимчасових осередках кругообіг трихінел підтримується внаслідок їх занесення із дикої природи. Мисливці приносять у населений пункт трупи диких тварин і після зняття з них шкури залишають їх тут. Ці трупи поїдають домашні (коти, собаки) і синантропні тварини (щури, миші).

Інфікування свиней відбувається в тих випадках, коли мисливці годують їх м'ясом забитих диких тварин або коли свиня з'їдає трупи щурів, мишей, уражених трихінельозом. Основним резервуаром трихінельозу в природі б дикі хижаки і всеїдні тварини, серед яких трихінельоз поширений повсюдно. Найбільш інтенсивно кругообіг трихінел здійснюється серед хижаків. Синантропні осередки трихінельозу формуються внаслідок кругообігу їх серед домашніх тварин (свині, коти, собаки) і мишоподібних гризунів (щури, миші).

Патогенез і патоморфологія. В патогенезі трихінельозу головну роль відіграють алергічні реакції організму, сенсибілізованого продуктами обміну і розпаду личинок й статевозрілих трихінел.

Перша фаза специфічної сенсибілізації організму характеризується виникненням загальних алергічних проявів: гарячки, набряків, міалгії, висипки на шкірі, катаральних явищ, загальних неврологічних розладів.

Друга фаза розвивається при інтенсивному зараженні і характеризується проявами алергічних системних васкулітів і органних пошкоджень. Останні можуть супроводжуватися високою гарячкою, сильним м'язовим болем, висипкою. В міокарді, мозку, печінці та інших органах виникають неспецифічні системні васкуліти з периваскулярними інфільтратами, тромбозами.

Клініка. Інкубаційний період складає в середньому 10-25 діб. В окремих випадках тривалість його 5-8, в інших — до 35-45 діб. При дуже тяжкому перебігу хвороби інкубаційний період може скорочуватись навіть до 1 доби. У випадку зараження природними штамами трихінел (наприклад, від ведмедів) інкубаційний період затягується до 40-45 діб.

Найхарактернішими клінічними проявами трихінельозу є гарячка, переважно ремітуючого типу, набряки повік і обличчя, м'язовий біль і еозинофілія.

Захворювання починається з головного болю. Температура тіла підвищується до 38-39,5 °С (залежно від тяжкості перебігу хвороби). Тривалість гарячкового періоду — в середньому 2-3 тиж, іноді до 3 міс. Набряки повік з'являються у перші дні хвороби, пізніше приєднуються одутлість обличчя і кон'юнктивіт. У деяких хворих спостерігаються набряки ніг, рук, попереку, які тримаються 5-8 діб, іноді до 2-3 тиж. Біль у м'язах у більшості хворих з'являється через 1-3 дні від початку хвороби і пізніше. Вона виникає в очних, жувальних, литкових м'язах, а також в м'язах попереку і плечового пояса. У частини хворих при пальпації двоголового м'яза плеча можна виявити дрібні болючі ущільнення (вузлики), які, очевидно, утворюються внаслідок запальної реакції м'язової тканини і судин на проникнення личинок (М. А. Андрейчин, 1983). Біль у животі, нудота, блювання зустрічаються у 20-25 % хворих.

Еозинофілія з'являється в перші дні хвороби і досягає максимального рівня на 2-3-му тижні. Спостерігається пряма залежність між еозинофілією та вираженістю клінічних проявів хвороби. Виражені форми захворювання супроводжуються збільшенням кількості еозинофілів в крові до 50-60 % на фоні лейкоцитозу (10-30 Г/л.). При дуже тяжких формах захворювання відмічається різке зниження кількості еозинофільних гранулоцитів. На шкірі з'являються висипання макуло-папульозного або геморагічного характеру, які тривають декілька днів.

При інтенсивному зараженні трихінелами клінічний перебіг хвороби ускладнюється появою системних алергічних васкулітів і органних порушень. Найтяжчими з них є міокардит, пневмонія, менінгоенцефаліт, які з'являються на 3

-5-му тижні. Зрідка після видужання через 2-3 дні- 2-3 тиж виникають рецидиви хвороби, які перебігають в легкій формі.

Діагностика. Діагноз трихінельозу грунтується на найбільш характерних клінічних ознаках хвороби (набряк повік, одутлість обличчя, біль у м'язах, еозинофілія), епідеміологічному анамнезі (груповий характер захворювання, споживання недостатньо термічно обробленої свинини, сала, м'яса кабанів

, ведмедів, борсуків та інших хижаків), позитивних результатах дослідження м'яса цих тварин на наявність трихінел. Серологічні реакції стають позитивними тільки на 3-4-му тижні захворювання. Застосовують реакції латекс-аглютинації, кільцемікропреципітації та імунодифузії в гелі, РЗК. В окремих випадках для підтвердження діагнозу на 9-11-й день хвороби беруть біоптат з трапецієподібного, дельтоподібного та литкового м'язів (розмір біоптату 3х1,5 см).

Лікування. Специфічне лікування хворих з легкими формами не проводиться. Призначають симптоматичні засоби: жарознижуючі, анальгетики, антигістамінові, вітамінні препарати.

З специфічних препаратів найбільш ефективний вермокс (мебендазол), застосовується також мінтезол (тіабендзол). Показаннями до призначення їх є висока гарячка, набряки, сильний м'язовий біль, інтенсивне зараження хворого (знаходження у спожитому м'ясі великої кількості життєздатних трихінел), короткий інкубаційний період (до 7—10 діб).

Вермокс призначають в добовій дозі 300 мг на 3 прийоми після їди протягом 7-10 днів в залежності від тяжкості перебігу хвороби. Найбільш ефективне лікування в перші 2-3 тиж після зараження, коли в кишках містяться самиці трихінел. Застосування в цей період вермоксу або тіабендазолу викликає загибель кишкових трихінел і попереджує потрапляння юних трихінел в м'язи та інші тканини хворого.

Специфічне лікування викликає руйнування кишкових і м'язових трихінел, що супроводжується посиленням клінічних проявів хвороби (підвищення температури, збільшення набряків, міалгій, ураження внутрішніх органів). У зв'язку з цим при тяжкому перебігу трихінельозу одночасно з вермоксом призначають глюкокортикоїди — преднізолон в дозі 30-40 мг, при дуже тяжкому перебігу — до 60-80 мг на добу всередину, дексаметазон — до 6-10 мг. Указані дози глюкокортикоїдів призначають протягом тижня, потім швидко знижують залежно від реакції хворого на їх застосування. Глюкокортикоїди попереджують розвиток трихінельозного міокардиту, пневмонії, менінгоенцефаліту.

Призначають препарати калію (калію оротат по 0,5 г 3 рази на день або 3-5 % розчин калію хлориду по 30 мл 3-4 рази на день), аскорбінову кислоту, рутин. З антигістамінних препаратів показані димедрол, піпольфен, супрастин.

При відсутності вермоксу можна призначити тіабендазол (мінтезол) в добовій дозі 25 мг на 1 кг маси тіла протягом 5-10 днів. На м'язові личинки тіабендазол діє менш активно, ніж вермокс.

Рецидиви можуть пройти самостійно або під впливом десенсибілізуючих середників.

Особи, які перехворіли трихінельозом, знаходяться під диспансерним наглядом протягом 1 року.

Профілактика. Важливим заходом є обов'язкове знищення мисливцями трупів хижаків на місці їх відстрілу шляхом спалювання або закопування в землю на глибину не менше 1 м після попередньої обробки нафтою. Обов'язкове стійлове утримання свиней, забороняється їх вільне пересування на території населеного пункту, в лісі. В населених пунктах необхідно обладнати забійні пункти і біотермічні ями для утилізації відходів забою сільськогосподарських тварин і їх трупів; треба організувати відлов і знищення бродячих собак і котів, дератизацію в місцях забою і утримання свиней, на харчових підприємствах, складах тваринної сировини, ринках. При забої свиней необхідно обов'язково проводити трихінелоскопію свинячих туш і знищувати інвазовані (при знаходженні в м'ясі навіть однієї трихінели). При відстрілі диких кабанів, ведмедів, борсуків та інших хижаків, м'ясо яких споживається населенням в їжу, необхідно також проводити трихінелоскопію. Проводиться санітарно-освітня робота серед мисливців і груп населення, які харчуються м'ясом, що недостатньо термічно оброблене.