ІНФЕКЦІЙНИЙ МОНОНУКЛЕОЗ

Це гостра інфекційна хвороба з групи інфекцій дихальних шляхів, що її спричиняє вірус герпесу людини типу 4 (вірус Епштейна-Барра). Характеризується гарячкою, явищами тонзиліту, генералізованою лімфадено-патією, збільшенням печінки і селезінки, появою атипових мононуклеарів у крові.

Епідеміологія. Джерело інфекції — хворий на інфекційний мононуклеоз і вірусоносій. Хвороба передається переважно повітряно-крапельним шляхом. Можливе зараження також через воду, харчові продукти, при контакті, переливанні крові. Хвороба малоконтагіозна, проте можливі сімейні і групові спалахи інфекції. Хворіють переважно діти та

Клініка. Інкубаційний період від декількох днів до 1-2 міс. Хвороба може мати як типовий, так і атиповий (стерта і безсимптомна форми) перебіг.

Починається хвороба звичайно гостро, з високої гарячки (38-40 °С). Хворі скаржаться на загальну слабкість, головний біль, біль у м'язах і суглобах. Гарячка неправильного типу, тривалість її 1-3 тиж, іноді довше.

З перших днів хворі скаржаться на біль при ковтанні, розвиваються симптоми тонзиліту — від катарального до некротично-виразкового з утворенням фібринових плівок. У зв'язку з ураженням піднебінних і носоглоткових мигдаликів відзначають закладення носа, утруднення носового дихання, сиплий голос.

Типовим є поліаденіт — збільшення всіх груп лімфовузлів, особливо задньошийних і підщелепних, вони при пальпації щільнуваті, еластичні, малоболючі, не спаяні між собою та з навколишньою клітковиною; розміри їх — від дрібної горошини до курячого яйця. У деяких хворих спостерігається картина гострого мезаденіту.

У кожного четвертого хворого спостерігають екзантему, характер якої і строки появи різні. Висипка може бути подібна на корову, скарлатинозну, уртикарну чи геморагічну, триває 1-3 дні. З 3-5-го дня хвороби збільшені печінка і селезінка; гепатоспленомегалія триває до 3-4

Дуже характерні зміни крові: лейкоцитоз з різким збільшенням числа одноядерних клітин (лімфоцити, моноцити, атипові мононуклеари), які можуть зберігатись 3-6 міс і довше. Кількість атипових мононуклеарів коливається від 15 % до 40-50 %. Нерідко відмічається зсув лейкоцитарної формули вліво за рахунок паличкоядерних нейтрофілів, ШОЕ помірно прискорена.

У перехворілих інші інфекційні захворювання часто супроводжуються мононуклеарною реакцією.

Ускладнення інфекційного мононуклеозу трапляються рідко, але можуть бути важкими. До найголовніших належать пневмонія, синуїт, отит, дуже рідко розрив селезінки, гостра гемолітична анемія, менінгоенцефаліт, полірадикулоневрити.

Діагностика грунтується на врахуванні провідних клінічних симптомів (гарячка, тонзиліт, поліаденіт, гепатоспленомегалія) та характерної гематологічної картини (збільшення числа лімфоцитів більш як на 15 % порівняно з віковою нормою, поява атипових мононуклеарів). Для лабораторного підтвердження можна використати серологічні реакції Пауля-Буннеля, Гоффа-Бауера, Ловріка-Лі-Давидсона (модифікації реакції гетеро-гемаглютинації з баранячими або конячими еритроцитами); діагностичним вважають зростання титрів антитіл у 4 рази і більше. Діагноз атипових форм можливий на підставі гематологічних і серологічних даних.

Диференціальний діагноз. На відміну від інфекційного мононуклеозу, при ангіні збільшені лише регіонарні (кутощелепні) лімфовузли, немає гепатоспленомегалії, атипових мононуклеарів у крові.

При дифтерії зіва нальоти на піднебінних мигдаликах щільні, поширюються за їхні межі. Токсична форма супроводжується набряком шийної клітковини; менше виражена гарячкова реакція; немає гепатолієнального синдрому, збільшення інших груп лімфовузлів (крім шийних), мононуклеарної реакції крові. Необхідне дослідження мазків із зіва і носа на наявність збудника.

При появі жовтяниці виникає необхідність диференціації з вірусними гепатитами, які починаються поступово або підгостро, мають переджовтяничний період, часто з диспепсичним синдромом, а жовтяниця перебігає на фоні нормальної температури тіла. Для вірусного гепатиту не є характерними тонзиліт, поліаденіт, зміни крові, що властиві інфекційному мононуклеозу. Необхідно враховувати відповідну епідеміологічну ситуацію (контакт з хворим, парентеральні маніпуляції), результати біохімічного дослідження сироватки крові — значне підвищення активності АлАТ та знаходження специфічних маркерів вірусу.

Від аденовірусної інфекції інфекційний мононуклеоз відрізняється мононуклеарною реакцією крові і відповідними серологічними даними, від інших ГРВІ — також наявністю тонзиліту, поліаденіту, гепатоспленомегалії.

Деформація в привушній і підщелепній ділянках при епідемічному паротиті може нагадувати інфекційний мононуклеоз, однак для першого характерне ураження слинних залоз, їх болючість, позитивний симптом Мурсона, але немає явищ тонзиліту, збільшення регіонарних лімфовузлів, гепатоспленомегалії, відповідних змін крові.

Коли інфекційний мононуклеоз супроводжується високими лейкоцитозом і лімфоцитозом, необхідно виключити гострий лімфолейкоз. В обох випадках спостерігаються виражена гарячка та гепатолієнальний синдром. Але у хворого на гострий лімфолейкоз тонзиліт приєднується у термінальний період хвороби, шкіра дуже бліда, часто виникає яскравий геморагічний синдром. Гемограма засвідчує зменшення кількості гемоглобіну, еритроцитів, тромбоцитів, появу нормобластів, дуже збільшену ШОЕ.

Значне збільшення шийних лімфатичних вузлів і тривала хвилеподібна гарячка можуть заставити думати про лімфогранулематоз. При цій хворобі, в крові виявляють нейтрофільний лейкоцитоз, еозинофілію, а в пунктаті з лімфатичного вузла — клітини Березовського

Лікування. У складних для діагностики випадках, при важкому перебігу і ускладненнях показана госпіталізація. В лікуванні використовують вітаміни і симптоматичні засоби, полоскання зіва антисептичними розчинами. При виражених некротичних змінах у зіві і нашаруванні вторинної бактеріальної інфекції призначають бензилпеніцилін, ампіцилін, оксацилін в середніх дозах (протипоказані левоміцетин і сульфаніламіди, які пригнічують кровотворення). В тяжких випадках хороший ефект дають глюкокортикоїди, імуноглобулін. Жовтяничні форми лікують як вірусний гепатит.

При наявності залишкових змін периферичної крові реконвалесценти підлягають диспансерному нагляду протягом 6-12 міс.

Профілактика та заходи в осередку. Хворих госпіталізують у інфекційне відділення або ізолюють вдома. Спеціальні профілактичні заходи не проводять. Медичне спостереження за контактними особами з епідемічного осередку здійснюють протягом 20 днів. Деякі епідеміологи радять робити заключну дезинфекцію в осередку, але ефективність її не доведено.