Медицина

ЕХІНОКОКОЗ

ЕХІНОКОКОЗ

Ехінококоз (echinococcosis) — тяжка хронічна хвороба людини, яка викликається паразитуванням личинок гельмінта Echinococcus granulosus.

Етіологія. Статевозріла форма ехінокока паразитує в тонкій кишці кінцевого хазяїна, яким можуть бути собаки, вовки, шакали, лисиці, куниці та інші. Паразит має довжину 2,2-5,4 мм, ширину — 0,25-0,8 мм; складається з грушоподібного сколекса і 3-4 члеників. Сколекс має 4 присоски і хоботок з подвійним рядом гачків (25-50). Останній членик заповнений маткою, яка має бокові випинання. В ній міститься до 400-800 яєць (0,036-0,032 мм). Яйце морфологічно не відрізняється від яєць теніїд, в ньому дозріває шестигачкова онкосфера, яка вкрита щільною оболонкою. Паразит прикріплюється до слизової оболонки кишки кінцевого хазяїна за допомогою присосок і гачків. Живлення глиста відбувається через поверхню його тіла вмістом кишки. Тривалість життя ехінокока в кишках собаки складає в середньому 5-6 міс, іноді близько року. Коли яйця дозрівають, останній членик відокремлюється від решти і разом з калом виноситься назовні.

Для дальшого розвитку яйця повинні потрапити в травний канал проміжного хазяїна. Зараз відомо 47 видів ссавців, які є проміжними хазяями ехінокока (люди, вівці, свині, велика рогата худоба, кози, олені, лосі, верблюди, мавпи та ін.). У травному каналі проміжного хазяїна оболонка яйця руйнується. Звільнений зародок паразита проникає в стінку тонкої кишки, а далі — в кровоносні капіляри і систему ворітної вени. В результаті цього значна частина онкосфер заноситься переважно в печінку. Тому печінка частіше від інших органів уражається ехінококозом

(мал. 1). Решта зародків проходять печінковий бар'єр і через нижню порожнисту вену та правий шлуночок серця попадає в легені, де частина онкосфер затримується в легеневих капілярах, а частина потрапляє у велике коло кровообігу і може занестися в різні органи і тканини хазяїна.

Мал. 1. Ехінококова кіста печінки на рентгенограмі.

Ехінококова кіста в організмі людини і тварин розвивається повільно до ларвоцисти. Остання складається із зовнішньої (кутикулярної) і внутрішньої (гермінативної) оболонок, виводкових капсул із сколексами та пухирної рідини, в якій можуть бути дочірні і внучаті пухирі

(мал. 2, 3). Гермінативна оболонка регулює обмін речовин, з неї виростають виводкові капсули, сколекси і дочірні пухирі. В результаті реактивних процесів в оточуючій паразита тканині утворюється фіброзна капсула, яка покриває зовні ехінококову кісту. З кутикулярною оболонкою фіброзна капсула зв'язана дуже міцно, але між ними є перипаразитарна щілина. Через неї відбувається обмін речовин між кистою і її носієм. Паразит бере з крові хазяїна все необхідне для свого живлення, росту і розмноження і виводить в його організм продукти обміну.

Мал. 2, 3. Дочірні і внучаті пухирі при ехінококозі.

Тривалість життя ехінококової кісти може обчислюватись десятиріччями. Вона може загинути в результаті порушення цілості оболонок, ненормального живлення паразита, проникнення всередину мікроорганізмів, токсичних сполук, при відшаруванні оболонки паразита від фіброзної капсули при травмі тощо.

Епідеміологія. Основну роль у зараженні ехінококозом людини відіграє її близьке побутове спілкування з інвазованою собакою. На луках, де пасуться отари овець, яких охороняють сторожові собаки, може відбутись значне забруднення онкосферами вовни цих тварин.

Людина може заразитись при догляді за вівцями, їх стрижці, а також при вживанні сирих овочів (редька, цибуля, полуниця тощо), забруднених фекаліями собак. Дозрілі членики ехінокока, які виділяються з кишок собак, поширюються на значну віддаль. Яйця при рухах члеників вивалюються назовні і прикріплюються до різних предметів, трав'яних стебел. Онкосфери, які знаходяться на поверхні грунту в тіні, не втрачають своєї інвазивності при температурі 10-26 °С протягом місяця. В сіні при температурі -2...-20 °С онкосфери залишаються життєздатними протягом 1-6 міс. Онкосфери, які знаходяться на поверхні грунту, на сонці

при температурі 18-50 °С знезаражуються протягом 1-2 діб. Ехінококоз людей реєструється в Південній Америці, степовій зоні США, на Африканському континенті, в Австралії, Новій Зеландії. Значне розповсюдження інвазія має в Азербайджані, Грузії, Вірменії, Туркменії, Узбекистані, Таджикистані, Киргизії. В Європі ехінококоз виявляється в різних країнах, зокрема в Україні та Молдові. В західних областях України, в Білорусі, Литві, Латвії, Естонії спостерігається значне ураження ехінококозом свиней при незначній інвазії овець, великої рогатої худоби і населення.

На території країн СНД циркулюють два штами Echinococcus granulosus: “овечий”, поширений в районах інтенсивного вівчарства, і “свинячий”, виявлений в західних районах (А. В. Зеньков, 1972; В. П. Гуменщиков, В. Я. Шубодеров, 1978; С. Д. Волощук, 1980). При зараженні овець “свинячим” штамом ехінококові пухирі у них не розвиваються або нежиттєздатні (звапнілі чи з нагноєнням), розміром не більше 7 мм. У “свинячого” штаму ехінокока членики нерухомі і не розлазяться з фекалій (С. Д. Волощук, 1980).

Наявність у свиней копрофагії сприяє зараженню їх ехінококом. Випас свиней на території садиби, населеного пункту, значна кількість неприв'язаних собак, забій свиней в індивідуальних господарствах без ветсанекспертизи створюють сприятливі умови для формування інтенсивних осередків ехінококозу, в яких кругообіг ехінокока проходить переважно за схемою “собаки — свині”.

У зв'язку з відсутністю активної рухової функції члеників “свинячого” ехінокока рідше відбувається забруднення яйцями ехінокока шерсті собак в порівнянні з зараженням “овечим” штамом. В результаті цього в районах поширення “свинячого” штаму ехінокока створюються менш сприятливі умови для зараження населення ехінококозом, ніж в місцях поширення “овечого” штаму.

Таким чином, на території країн СНД існують 2 типи осередків ехінококозу, зв'язаних з циркуляцією відповідно “овечого” і “свинячого” штамів паразита. Перший з них спостерігається в районах інтенсивного вівчарства і характеризується значним ураженням овець, великої рогатої худоби і населення. Другий виявляється в місцях інтенсивного свинарства. На його території часто виявляється ехінококоз свиней, але вівці, велика рогата худоба і населення уражаються відносно рідко.

Існують природні осередки ехінококозу, в яких збудник циркулює між дикими тваринами. Такі осередки виявлені, зокрема, на Таймирі і в Хабаровському краї. В першому з них передача інвазії здійснюється між вовками (кінцевий хазяїн) і дикими оленями (проміжний хазяїн), в другому — між вовками і лосями. Зараження вовків в цих осередках відбувається при поїданні ними уражених ехінококом оленів і лосів, а зараження проміжних хазяїв — через траву і воду природних водойм, забруднених фекаліями інвазованих ехінококом вовків.

Патогенез і клініка. На організм людини ехінокок чинить токсичний і механічний вплив. Інтоксикація відбувається за рахунок альбумінів, які знаходяться в ехінококовій рідині і можуть дифундувати через лімфатичні перикистозні простори. Всмоктування ехінококової рідини в організмі викликає алергічну реакцію, яка проявляється кропивницею, свербінням шкіри. Попадання у кров значної кількості вмісту ехінококового пухиря при механічній травмі, оперативному втручанні, прориві кісти може призвести до анафілактичного шоку. Механічна дія ехінококового пухиря веде до порушення функції ураженого органа.

Клінічні прояви ехінококозу залежать від локалізації, розмірів кісти, пошкодження оточуючих органів і тканин, загальної інтоксикації і ступеня алергізації організму.

Ехінокок у людини частіше локалізується в печінці (45-85 %) і легенях (10 %). При ехінококозі печінки хворий скаржиться на тиснення і біль в правому підребер'ї або надчеревній ділянці. Печінка збільшена і м'яка або тверда, в залежності від локалізації кісти і тривалості хвороби. Ехінокок печінки росте повільно. У зв'язку з цим

, клінічні прояви захворювання в більшості випадків виникають пізно, коли ехінококові пухирі досягають значних розмірів. Дуже небезпечні при ехінококозі ускладнення, зв'язані з розривом пухиря або його нагноєнням. Найчастіше пухир проривається у черевну порожнину. Розрив пухиря відбувається під дією травми, іноді незначної. Це веде до обсіменіння черевної порожнини і розвитку в ній множинних ехінококових пухирів та перитоніту. Ехінококова рідина, що вилилася, може призвести до анафілактичного шоку і смерті хворого.

При ехінококозі легень клінічні ознаки хвороби можуть довго не проявлятись, і діагноз іноді ставиться випадково при рентгенологічному дослідженні грудної клітки.

Першими симптомами захворювання є відчуття здавлювання в грудях, сухий і тривалий кашель, кровохаркання, задишка. Пізніше спостерігаються випинання відповідної половини грудної клітки, притуплення перкуторного звуку, зміщення сусідніх органів. Прорив ехінококового пухиря легень частіше стається в бронхи. При цьому спостерігаються блювання, надсадний кашель, кровохаркання. При прориві в плевру з'являється сильний біль у боці з явищами колапсу, потім розвивається плеврит.

Ехінококоз інших органів (селезінки, нирок, підшлункової залози) і тканин спостерігається рідко. Ехінококоз черевної порожнини трапляється переважно в результаті розриву ехінококового пухиря печінки, селезінки або якогось іншого органа.

Діагностика ехінокока печінки, легень та інших органів і тканин вимагає комплексного застосування різноманітних діагностичних прийомів. З імунологічних методів найефективнішими є РНГА і імуноферментна реакція, менш ефективна реакція латекс-аглютинації. З інструментальних методів діагностики важливе значення має рентгенологічне обстеження (рентгеноскопія

і рентгенографія легень і печінки, рентгеноконтрастні дослідження жовчовидільної системи і судин, аксилярна комп'ютерна рентгенівська томографія); радіоізотопне і ультразвукове дослідження печінки; лапароскопія. При ехінококозі легень рентгенологічне спостерігається куляста тінь від ехінокока, яка лежить у незміненій легеневій тканині з різко контурованими краями.

Лікування. Специфічна хіміотерапія не розроблена. В зв'язку з можливістю прориву ехінококової кісти в сусідні тканини і органи, що може призвести до важких ускладнень і смерті, єдиним радикальним способом є видалення ехінокока з організму оперативним шляхом. Хворі з ускладненими формами ехінококозу потребують комплексної патогенетичної терапії і дієти з врахуванням ураження певних органів. Призначають дезінтоксикаційні та десенсибілізуючі засоби, при нагноєннях — антибіотики. При відсутності протягом 3 років клініко-лабораторних і інструментальних показників рецидиву і стабільно від'ємних серологічних реакціях їх знімають з обліку.

Профілактика. Боротьба з ехінококозом повинна бути цілеспрямованою. В районах інтенсивного розвитку вівчарства особлива увага приділяється заходам, спрямованим на розрив кругообігу ехінокока за схемою: вівці — сторожові собаки — вівці. З цією метою необхідно строго контролювати, щоб кількість сторожових собак біля отари овець не перевищувала 2

-3, і систематично через кожні 30-45 днів проводити у них преімагінальну дегельмінтизацію. Для останньої використовують ареколін бромистоводневий або фенасал, дотримуючись при цьому правил, які запобігають розсіюванню паразита в довкіллі. Дегельмінтизацію проводять на цементних площадках, виділені після неї фекалії збирають у металевий посуд і кип'ятять у воді 10-15 хв або заливають на 3 год 10 % розчином хлорного вапна. Цим розчином також знезаражують площадку, а грунт обробляють З % розчином карбатіону (4 л на 1 м2).

В районах з інтенсивним розвитком свинарства особливу увагу необхідно звертати на заходи, спрямовані на розрив кругообігу ехінокока за схемою: свиня — собака — свиня. У селах необхідно зобов'язати хазяїв утримувати собак на прив'язі; слід знищувати бродячих собак. Свині повинні знаходитись на стійловому утриманні. Забій сільськогосподарських тварин проводиться тільки в спеціально відведених для цього місцях, захищених від собак. Уражені ехінококом відходи забою сільськогосподарських тварин знищують або скидають у біотермічну яму. Необхідно обладнати у відповідності до санітарних вимог забійні пункти і скотомогильники.

Для попередження зараження людини слід дотримуватись певних правил поводження з собаками: не давати їм органи забитих сільськогосподарських тварин, які не перевірені ветеринарною службою; мити руки після контакту з собаками, а також іншими тваринами; не допускати їх до їжі та посуду людини.