Медицина

ДИЗЕНТЕРІЯ

ДИЗЕНТЕРІЯ (ШИГЕЛЬОЗ, DYSENTERIA)

Дизентерія — інфекційна хвороба людини із запаленням дистального відділу товстої кишки, яка супроводжується явищами інтоксикації та проносом. Збудниками є шигели: 1) Sh. dysenteriae (Григор'єва-Шига, Штуцера-Шмітца, Ларджа-Сакса); 2) Sh. flexneri; 3) Sh. boydii; 4) Sh. sonnei.

Епідеміологія. Джерелом інфекції є хворий на дизентерію або бактеріоносій. Механізм передачі — фекально-оральний. Збудник може потрапити в організм із зараженими харчовими продуктами (молоко, салат, компот, фрукти, хлібо-булкові вироби), водою, рідше контактно-побутовим шляхом (через забруднені руки, іграшки, білизну). Поширенню шигел можуть сприяти мухи. У поширенні дизентерії Зонне провідну роль відіграє харчовий фактор, дизентерії Флекснера — вода, дизентерії Григор'єва-Шига — побутові речі.

До дизентерії сприйнятливі всі люди, але найчастіше вона вражає дітей у віці 2-4 років. Інфекція має повсюдне поширення, реєструється більше у літні місяці. Імунітет після перенесеного захворювання короткочасний, видоспецифічний.

Клініка. Інкубаційний період триває від 12 год до 7 діб (у середньому 2-3 доби).

У більшості випадків дизентерія починається гостро. Лише у деяких хворих протягом кількох годин можуть спостерігатись продромальні явища у вигляді мерзлякуватості, нездужання, головного болю, до яких незабаром приєднуються типові ознаки періоду розпалу. Частіше захворювання починається з болю в животі та проносу. В розпалі захворювання на фоні загальної інтоксикації з підвищенням температури тіла домінують

ознаки ураження травного каналу — колітний, ентеритний і, рідше, гастритний синдроми, наявність яких визначає той чи інший клінічний варіант.

Згідно з сучасною класифікацією, прийнято розрізняти гостру і хронічну дизентерію, а також шигельозне бактеріовиділення. Гостра дизентерія триває від декількох днів до 3 міс. Виділяють її колітну і гастроентероколітну форми, які можуть мати стертий, легкий, середньої важкості, важкий і дуже важкий перебіг.

Колітна форма гострої дизентерії супроводжується інтоксикацією різного ступеня і дисфункцією кишок. Температура тіла може бути субфебрильною або підвищуватись до 38—39 °С. Шкіра бліда. Язик вологий, вкритий білим нальотом. Живіт запалий. Біль різної інтенсивності, частіше переймоподібний, більше в ділянці сигмоподібної і прямої кишок, посилюється при дефекації (тенезми), може поєднуватись із несправжніми покликами. Сигма пальпується у вигляді болючого, щільного, потовщеного тяжа.

Дефекація від 6-7 до 20 разів за добу і більше. Випорожнення поступово втрачають каловий характер, з'являються домішки слизу і крові. Інколи випорожнення мізерні і складаються лише з густого слизу з домішками крові або гною (“ректальний плювок”). Дефекація не приносить хворому полегшення.

У більшості хворих виражені ознаки ушкодження нервової (слабкість, розбитість, головний біль, пригнічений настрій) і серцево-судинної (лабільність пульсу, приглушеність тонів серця, гіпотензія, у важких випадках — розвиток колапсу) систем.

Гастроентероколітна форма гострої дизентерії характеризується коротким інкубаційним періодом (у межах доби) і бурхливим перебігом, що обумовлено надходженням з їжею масивної дози збудника. Спочатку домінують явища гастроентериту (блювота, біль в епігастрії), потім — колітний синдром і зневоднення організму. Якщо явища коліту

не розвиваються, то формується гастроентеритний варіант хвороби.

При стертому перебігу дизентерії клінічна симптоматика досить бідна. Тільки цілеспрямоване обстеження допомагає виявити слабке нездужання, дисфункцію кишок (дефекація 1—2 рази, кал напіврідкий), спазмовану сигмовидну кишку. Такі особи вважають себе практично здоровими.

Важка форма дизентерії супроводжується вираженою загальною інтоксикацією і високою температурою (до 39-40 °С і вище). Хворий загальмований, апатичний. Шкіра бліда, з ціанозом. Частота випорожнень досягає З0-50 разів за добу. Дефекація супроводжується нестерпними тенезмами. Анус зіяє. Кал слизисто-кров'янистий. Ексикозу, як правило, не буває; навіть при багаторазовій дефекації об'єм випорожнень не перевищує 0,5—1 л. У дітей та при дизентерії, викликаній бактеріями Григор'єваШига, можливе зневоднення. Можливі загальні корчі. Може виникнути інфекційно-токсичний шок: пульс дуже частий, стає ниткоподібним, падає артеріальний тиск крові, різко збільшується ціаноз, знижується температура тіла до субнормальної, припиняється діурез.

Тривалість періоду розпалу дизентерії коливається від 1-2 до 8-9 днів. Період реконвалесценції характеризується зменшенням і зникненням інтоксикації та симптомів коліту. Однак необхідно відмітити, що клінічне одужання значно випереджає повне відновлення функції і морфологічної структури кишок, яке настає лише через 1—З міс. У зв'язку з цим при грубому порушенні дієти, вживанні алкоголю, нераціональному лікуванні на післягоспітальному етапі можливі затяжний перебіг хвороби і рецидиви.

У 2-3 % випадків і рідше гостра дизентерія переходить у хронічну, її тривалість, як правило, перевищує З міс. При безперервній формі хронічної дизентерії на фоні клінічної картини, подібної до гострої форми, розвиваються глибокі порушення травлення, гіповітаміноз, анемія, виснаження, дисбактеріоз. Рецидивуюча форма зустрічається частіше, ніж безперервна, і характеризується зміною періодів ремісій новими спалахами хвороби.

Тривале виділення шигел з калом (бактеріоносійство) може спостерігатись безпосередньо після одужання (реконвалесцентне) або при субклінічному перебігу хвороби (при відсутності в попередні 3 міс дисфункції кишок, негативних результатах ректороманоскопічного і серологічного досліджень). Одноразове виділення шигел у осіб без будь-яких проявів хвороби прийнято вважати транзиторним носійством.

Діагностика. Крім названих уже клінічних та епідеміологічних ознак, важливе значення в розпізнаванні дизентерії має огляд калу, який повинен здійснювати лікар. За характером випорожнень можна визначити локалізацію і глибину запального процесу. При запаленні слизової оболонки тонкої кишки калових мас багато, вони смердять, пінисті. У випадку коліту випорожнень мало, часто кал втрачає типовий вигляд і запах, слиз і кров (при гемоколіті) видно зверху на калі.

Важливу інформацію про стан слизової оболонки дистального відділу товстої кишки можна отримати при ректороманоскопії. Слід звертати увагу на стан шкіри перианальної ділянки і міжсідничної складки. Почервоніння й ерозії тут є супутниками гострого запального процесу слизової оболонки прямої і сигмоподібної кишок. Ректороманоскопія дає змогу оглянути слизову оболонку товстої кишки протягом 30 см від анального отвору. Зміни її при гострій дизентерії свідчать про катаральний, катарально

-геморагічний, ерозивний або виразковий проктосигмоїдит і сфінктерит (мал. 1, 2). При хронічній дизентерії можна виявити субатрофічні або атрофічні зміни слизової оболонки. Морфологічні зміни слизової оболонки не завжди відповідають ступеню інтоксикації і не залежать від виду збудника. Через тубус ректороманоскопа можна забрати матеріал для лабораторного дослідження безпосередньо зі слизової оболонки.

 

Мал. 1,2.

Важливе значення має організація ректороманоскопічного дослідження. Традиційну підготовку — очисна клізма ввечері напередодні і ранком у день дослідження, дотримання дієти — доцільно замінити запропонованим нами методом. З метою очищення дистального відділу товстої кишки від калу роблять інсуфляцію 1—1,5 л газу (повітря, кисень), вводячи його за 30-35 хв до ректороманоскопії.

У загальному аналізі крові хворих на дизентерію тільки при вираженій інтоксикації можна виявити лейкоцитоз з нейтрофільним зсувом, зменшенням кількості еозинофілів і підвищену ШОЕ. Аналіз сечі може свідчити про токсичну альбумінурію і циліндрурію.

При копроцитоскопії часто можна виявити залишки неперетравленої їжі — м'язові волокна, сполучну тканину, краплі жиру, зерна крохмалю, рослинні клітини і продукти запалення слизової оболонки кишки — слиз, скупчення лейкоцитів з переважанням нейтрофілів (30 — 50 і більше в полі зору), багато еритроцитів та епітеліальних клітин.

Найдостовірнішим у діагностиці дизентерії є бактеріологічний метод дослідження випорожнень. При гастроентероколітній формі збудника інколи виділяють з блювотиння і промивних вод. Частота висіву шигел з калу не перевищує 50—70 %. Результат залежить від техніки, кратності, термінів забору і посіву матеріалу. Останній необхідно робити якомога раніше, обов'язково до початку антимікробного лікування, і терміново доставляти в лабораторію. Для посіву використовують середовища Плоскірева, бактоагар Ж, інші штучні поживні середовища.

Забір матеріалу для дослідження — промивні води, випорожнення — слід робити в посуд, знезаражений тільки фізичними методами, але не хімічними дезінфектантами, оскільки навіть їх незначні залишки можуть знизити частоту висіву збудника. Шлунок промивають кип'яченою водою, кал забирають після акту дефекації (самовільного або спровокованого ректальним введенням повітря); при відсутності випорожнень використовують ректальні тампони. Якщо для копрологічного аналізу кал забирають з різних ділянок, включаючи місця з патологічними домішками (кров, гній, слиз), то на посів бактерій — лише з ділянок, які не містять крові, бо бактерицидна дія останньої може завадити отримати копрокультуру.

Серологічні методи діагностики дизентерії мають значення при постановці їх у динаміці хвороби. Парні сироватки крові хворих (забрані в перші дні і через 10-14 днів) на наявність специфічних антитіл досліджують за допомогою РА та чутливішої і специфічнішої реакції РНГА з використанням стандартних еритроцитарних діагностикумів. Діагностичний титр РНГА — 1:100-1:200, при цьому дуже важливим є його наростання

в динаміці в 4 рази і більше.

З експрес-методів використовують дослідження чотиригодинних посівів випорожнень, оброблених люмінесцентною сироваткою, а також протишигельозними сироватками, адсорбованими на активованому вугіллі.

Диференціальний діагноз. При

харчових токсикоінфекціях, на відміну від дизентерії, захворювання починається бурхливо з нудоти і блювання, болю у верхній половині живота. Випорожнення водянисті, без домішок крові та слизу. Тенезмів немає. Після блювання і промивання шлунка хворий відчуває значне поліпшення самопочуття. Захворювання пов'язані з уживанням недоброякісних продуктів і нерідко мають груповий характер.

Холера починається з проносу, який виникає частіше вночі або ранком. Відсутні біль у животі, тенезми. Випорожнення водянисті, рясні. Часто згодом приєднується блювота без нудоти. Температура тіла залишається нормальною або субнормальною. Інфекція схильна до епідемічного поширення.

При гастроінтестинальній формі сальмонельозу виражені симптоми інтоксикації, температура тіла досягає високих цифр (39-40 °С), часто супроводжується мерзлякуватістю. Живіт помірно здутий, при пальпації болючий в епігастрії, навколо пупка і в ілеоцекальній ділянці (так званий сальмонельозний трикутник). Випорожнення рідкі, рясні, пінисті, інколи кольору баговиння, смердючі.

Кампілобактеріоз може перебігати за типом гострого гастроентероколіту, але основним проявам хвороби часто передують продромальні явища — загальне нездужання, мерзлякуватість, головний біль, міалгії. Далі приєднуються переймистий біль внизу живота, нудота, блювання. Кал рідкий, смердючий, іноді з домішками крові.

Деяку схожість з дизентерією може дати ротавірусний гастроентерит. До його відмінних ознак належать ентеритні випорожнення, біль у верхній половині живота, відсутність колітного синдрому, розвиток катару верхніх дихальних шляхів, у крові — лейкопенія, лімфоцитоз і еозинофілія.

Амебіаз супроводжується колітним синдромом, однак для нього характернішим є поступове наростання клінічних симптомів при незначній інтоксикації та хвилеподібний перебіг. Згодом випорожнення втрачають каловий вигляд, у них збільшується кількість скловидного слизу, до якого приєднується кров. Це надає випорожненням вигляду малинового желе. Спочатку уражаються сліпа кишка і висхідний відділ товстої кишки, лише при затяжному і хронічному перебігу запалення переходить на сигмоподібну і пряму кишки, деколи можна виявити характерні виразки з підритими краями. Захворювання зустрічається переважно в тропічних і субтропічних зонах. У калі знаходять вегетативні форми амеб з фагоцитованими еритроцитами.

При балантидіазі звертають увагу на довготривалий пронос, виснаження і малокрів'я. Відзначають метеоризм, бурчання, часті, нерідко водянисті, дуже смердючі випорожнення без домішок крові. Слід враховувати, що це професійна хвороба працівників свинарників. У свіжому калі при мікроскопії знаходять балантидії.

Для лямбліозу характерний розвиток помірного синдрому ентериту і симптомів дуоденіту. Вирішальне значення має знаходження в рідких випорожненнях або дуоденальному вмісті вегетативних форм лямблій.

При діагностиці хронічної дизентерії необхідно виключити неспецифічний виразковий коліт, туберкульоз кишок, поліпоз і рак прямої або сигмовидної кишки, їх розмежування доцільно здійснювати в умовах стаціонару із застосуванням інструментальних методів (ректороманоскопія, колоноскопія, рентгенографія кишок тощо). Ентероколіти туберкульозного походження відрізняються тривалим і монотонним перебігом. Для діагнозу має значення наявність вогнищ туберкульозу в легенях, позитивні туберкулінові проби.

При токсичних колітах на грунті уремії виявляють клінічні та біохімічні ознаки ниркової недостатності (анурія, підвищення рівня креатиніну, сечовини, залишкового азоту в плазмі), гіпертензію, сухий язик, кров'янистий пронос без тенезмів.

Отруєння солями важких металів (ртуті, міді, цинку, свинцю) характеризується розвитком нефриту і стоматиту. Супроводжується переймистим болем у животі, повторним блюванням, брадикардією, корчами, кров'янистими випорожненнями. Температура тіла не підвищується.

Болем у животі, блювотою і проносом часто супроводжуються гострі хірургічні захворювання органів черевної порожнини: гострий апендицит, інвагінація кишок, холецистопанкреатит, тромбоз мезентеріальних судин. Однак при цих захворюваннях біль у животі починається у вигляді приступу і далі носить постійний характер, досить інтенсивний, має типову локалізацію та іррадіацію для кожного захворювання, супроводжується ознаками подразнення очеревини. Блювання спочатку виникає рефлекторно і зв'язане з приступом болю, потім обумовлене парезом травного каналу. При жовчній кольці блювотиння забарвлене жовчю, при перитоніті воно темнобурого кольору, смердюче.

Лікування при дизентерії, залежно від клінічних і епідеміологічних показань, проводять вдома або в стаціонарі.

Клінічні показання до госпіталізації: 1) важкий і середньоважкий перебіг; 2) наявність обтяжливого супутнього захворювання; 3) затяжний перебіг і хронічні форми хвороби; 4) вік (до 3 років).

Епідеміологічні показання: 1) відсутність удома умов для дотримання протиепідемічного режиму; 2) сам хворий чи члени його сім'ї є працівниками харчового підприємства або особами, які до них прирівнюються; 3) проживання з дітьми, які відвідують дошкільні дитячі заклади; 4) проживання в гуртожитку.

Дорослих і дітей старшого віку, хворих на дизентерію з легким або середньоважким перебігом, можна лікувати в домашніх умовах з дозволу санепідстанції, якщо будуть забезпечені регулярне спостереження дільничного лікаря і протиепідемічний режим.

Хворому на гостру дизентерію призначають постільний або напівпостільний режим до повної ліквідації гострих проявів хвороби, подовжений фізіологічний сон.

Дієта має бути повноцінною, але механічно і хімічно щадною. Спочатку застосовують дієту 4а або 46, після нормалізації випорожнень — 4в з переводом у подальшому на дієту 2 або 15. У харчуванні основне місце посідають слизисті супи, протерті каші, м'ясні страви, що добре подрібнені і приготовлені на парі, білі сухарі. Оскільки у більшості хворих розвивається дисахаридазна недостатність тонкої кишки, доцільно виключити молоко.

З етіотропних засобів найкращий ефект дають препарати нітрофуранового ряду — фуразолідон або фурагін. Широко застосовують похідні 8-оксихіноліну: ентеросептол, інтестопан, мексаформ, мексазу . При важкій формі дизентерії—левоміцетин або тетрациклін . Курс лікування триває 5—7 днів. Препаратами вибору можуть бути аміноглікозиди (неоміцин, мономіцин, канаміцин, гентаміцин), ампіцилін, невіграмон, сульгін, фталазол. Але спостереження показують, що антибіотики часто затягують перебіг дизентерії, викликають дизбактеріоз кишок.

З метою дезинтоксикації і поповнення втраченої рідини доцільно орально застосовувати розчин глюкосолу, регідрону. Важливо починати з уведення розчину малими порціями.

З метою адсорбції бактерійних токсинів і метаболітів у просвіті кишок з подальшим виведенням їх з організму застосовують ентеродез, вугільні мікросферичні сорбенти, полісорб або ентеросгель по 1 столовій ложці тричі (курс лікування 3-5 днів). Дуже ефективним виявилося ректальне опилення полісорбом в дозі по 6 г (1-3 процедури).

Підвищення неспецифічної імунної реактивності та поліпшення тканинного обміну досягають за допомогою синтетичних препаратів піримідинових основ пентоксилу або метилурацилу. Курс лікування 10-14 днів. Доцільно застосовувати природний фактор неспецифічного захисту організму лізоцим у дозі 50-100 мг на добу перорально протягом 7-10 днів.

Патогенетична терапія хворих з тяжкою, а інколи й середньотяжкою формою дизентерії включає парентеральне введення розчинів, що його здійснюють в умовах стаціонару. Кількість рідини (трисоль, ацесоль, розчин РингераЛокка тощо) для введення визначають залежно від ступеня інтоксикації та ексикозу.

Для корекції вторинних розладів травлення (лактазна недостатність, порушення всмоктування білків, жирів) доцільно проводити замісну ферментотерапію. З урахуванням показників копроцитограми застосовують моно- або полікомпонентні ферментні препарати. При наявності в калі великої кількості крапель жиру дають панкреатин, мезим-форте, панкурмен; рослинної клітковини, крохмалю, м'язових волокон — панзинорм, фестал, мезим-форте, абомін. Названі ферменти вживають протягом 2-4 тиж.

Препарати вітамінів дають не лише у зв'язку з їх нестачею в організмі, але й з метою прискорити процеси регенерації та дезинтоксикації: аскорбінову кислоту, нікотинову кислоту, тіамін, рибофлавін, піридоксин, пангамат кальцію, фолієву кислоту. Крім цього, доцільно призначати ретинол, викасол, вітамін Р. Краще діють збалансовані вітамінні комплекси (декамевіт, глутамевіт) при введенні всередину.

Щоб усунути дисбактеріоз кишок і відновити нормальний біоценоз, призначають біопрепарати, що містять бактерії з вираженими антагоністичними властивостями: колібактерин, біфідумбактерин, біфікол, лактобактерин, бактисубтил. Курс лікування хворих на гостру дизентерію триває 2 тиж, в окремих випадках 3-4 тиж; при хронічній формі хвороби — 1,5-2 міс і більше. Не можна поєднувати лікування біопрепаратами з антибактерійними засобами.

Фізіологічний вплив на мікрофлору кишок справляють харчові продукти. Так, абрикоси і барбарис пригнічують розвиток гнильних бактерій, протея; брусниця — ріст грибів Кандида; гранат (порошок з кірки, сік) — ріст дизентерійних паличок; малина і горобина чорноплідна — стафілококів; чорниця — стафілококів і шигел; чорна смородина — протея і стафілококів.

Антимікробну і протизапальну дію мають лікарські рослини, що їх застосовують у вигляді настоїв і відварів: петрушка городня, селера пахуча, кріп городній, нагідки лікарські, ромашка лікарська, материнка звичайна, деревій звичайний, полин гіркий, шавлія лікарська, подорожник великий, м'ята перцева, аїр звичайний, череда трироздільна, цмин пісковий, звіробій звичайний, чебрець звичайний тощо.

При проносах можна застосовувати такі збори: чорниця (ягоди), м'ята перцева (листки), спориш звичайний і ромашка лікарська (квітки); перстач прямостоячий (кореневище), деревій (трава) і золототисячник (трава).

При гемоколіті досить ефективний збір з кореневища перстача прямостоячого, трави грициків звичайних, трави звіробою.

При хронічному коліті може зменшити бродильні та гнильні процеси збір з трави полину, трави хвоща польового, трави деревію, кореневища гірчака зміїного.

Для посилення тканинної .репарації і підвищення інтенсивності окисно-відновних процесів .у товстій кишці місцеве застосовують відвари і соки лікарських рослин, масло шипшини, 0,5 % розчин коларголу, вінілін у вигляді лікувальних клізм, інсуфляції товстої кишки киснем.

Реконвалесцентів виписують з лікарні після клінічного одужання, через 3 дні після нормалізації випорожнень і температури тіла. Перед виписуванням у недекретованих осіб з бактеріологічним підтвердженням діагнозу проводять одноразове бактеріологічне дослідження. Працівникам харчових підприємств і особам, які до них прирівнюються, дітям, котрі відвідують дитячі дошкільні заклади, школи-інтернати, оздоровчі заклади, перед виписуванням проводять дворазове бактеріологічне обстеження через 1-2 дні після закінчення лікування. У разі виділення шигел лікування продовжують. Якщо результати бактеріологічного дослідження залишаються позитивними і після повторного курсу лікування, встановлюють диспансерне спостереження з тимчасовим переведенням на роботу, не зв'язану з виробництвом, зберіганням, транспортуванням і реалізацією харчових продуктів. Осіб, у яких збудник дизентерії виділяється понад 3 міс після перенесеного захворювання, рішенням ЛКК переводять на роботу, не зв'язану з продуктами харчування.

Хворих на хронічну дизентерію виписують після стійкої (протягом 10 днів) нормалізації випорожнень і температури та двох негативних результатів бактеріологічного дослідження калу.

Диспансеризація. Осіб, які хворіли на дизентерію, допускають до роботи відразу після стаціонару чи лікування вдома. Робітники харчових підприємств і особи, які прирівняні до них, повинні мати довідку про одужання, результат бактеріологічного аналізу. Дітей шкіл-інтернатів та літніх оздоровчих закладів протягом місяця після перенесеного захворювання не допускають до чергувань на харчоблоці. Реконвалесцентів після важкої форми хвороби необхідно звільнити від важкої фізичної роботи на термін до 2—3 тиж. Працівники харчових підприємств і особи, які прирівняні до них, підлягають диспансерному нагляду протягом 1 міс з дворазовим бактеріологічним обстеженням наприкінці спостереження з інтервалом 2-3 дні.

Діти, які відвідують дошкільні заклади, школи-інтернати, крім цього, підлягають клінічному спостереженню протягом 1 міс з щоденним оглядом випорожнень. Особи, які перехворіли на хронічну дизентерію, перебувають на обліку 6 міс (з моменту встановлення діагнозу) з щомісячним оглядом і бактеріологічним обстеженням. За ними спостерігають згідно з рекомендацією інфекціоніста. Зазначені терміни диспансеризації в окремих випадках можуть збільшуватись з урахуванням епідеміологічної ситуації. З диспансерного обліку усіх категорій осіб, які перехворіли, знімає комісія у складі інфекціоніста, дільничного лікаря і епідеміолога.

Профілактика та заходи в осередку передбачають раннє виявлення хворих на дизентерію, особливо зі стертими і безсимптомними формами хвороби. При цьому доцільно використовувати комплекс бактеріологічних, імунологічних та інструментальних методів. В осередку дизентерії проводять епідеміологічне обстеження і заключну дезинфекцію. Якщо хворого не госпіталізовано, в його квартирі здійснюють поточну дезинфекцію. Контактних осіб спостерігають 7 днів. Контактні особи з декретованих груп підлягають бактеріологічному обстеженню і до отримання результату не допускаються до роботи.

У профілактиці дизентерії важливе значення надається загальносанітарним заходам і санітарно-освітній роботі серед населення, дотриманню санітарно-гігієнічного режиму на харчових підприємствах, у магазинах і на ринках, епіднагляду за водопостачанням населення, очистці населених пунктів від сміття, боротьбі з мухами та їх виплодом. При виявленні

шигел Флекснера слід насамперед посилити заходи щодо нейтралізації водного шляху передачі, шигел Зонне — харчового, особливо через молоко і молочні продукти, бактерій Григор'єва-Шига — побутового шляху.

Специфічну профілактику не застосовують. Випробовують живі ентеральні вакцини.

Oddsei - What are the odds of anything.