Харчові токсикоінфекції — гострі інфекційні захворювання, які виникають внаслідок уживання в їжу продуктів, що містять патогенні або умовно-патогенні мікроби та їхні токсини; характеризуються короткочасним перебігом із симптомами загальної інтоксикації та гострого гастроентериту.

Найчастіше їх зумовлюють ентеротоксигенні штами кишкової палички, стафілокока, стрептокока, протея, спорові анаероби (Сl. perfringens) і аероби (Вас. сегеus), галофільні вібріони (Vibrio parahaemolyticus). При потраплянні в організм з їжею тільки токсинів Сl. botulinum і ентеропатогенних штамів St. aureus виникають харчові токсикози.

Епідеміологія. Джерелом інфекції найчастіше є люди, які займаються приготуванням їжі, інколи тварини — хворі або здорові бактеріоносії. Збудники харчових токсикоінфекцій дуже поширені в природі, тому джерело інфекції встановити часто не вдається. За деяких обставин ним можуть бути особи, які мають гноячкові захворювання шкіри, ангіну, бактерійний ринофарингіт, пневмонію. З тварин джерелом інфекції найчастіше бувають корови, кози і вівці, хворі на гнійний мастит. Харчові продукти забруднюються внаслідок порушення санітарних умов їх приготування і зберігання. Особливо небезпечне обсіменіння продуктів, які не піддаються термічній обробці безпосередньо перед вживанням (холодець, салат, заливне, сметана тощо). Для харчових токсикоінфекцій характерні раптовість і масовість захворювання серед осіб, які вживали ту саму їжу. Можуть виникати у різні пори року, але частіше літом і восени.

Клініка. Харчові токсикоінфекції, зумовлені різними збудниками, мають подібну симптоматику.

При стафілококовому токсикозі інкубаційний період, як правило, дуже короткий (до 2–6 год). Клінічно хвороба проявляється головним болем, нудотою, нестримним блюванням, сильними різями у верхній половині живота, швидким розвитком симптомів зневоднення. Проносу може і не бути. Гарячка рідко буває високою. У важких випадках можуть розвинутись ціаноз, корчі, колапс. Проте вже через добу настає швидке поліпшення.

При протейній токсикоінфекції провідними є нудота, блювання, рясні рідкі смердючі випорожнення, інколи подібні на м'ясні помиї.

У хворих на клостридіоз спостерігаються різкий біль у животі, симптоми зневоднення (падіння тургору шкіри і корчі) у зв'язку з частими блюванням і проносом. Випорожнення можуть бути з домішкою крові. У ослаблених осіб і дітей часом розвивається гострий анаеробний сепсис. Захворювання перебігає важко з розвитком некротичного ентериту і гемоколіту, може призвести до смерті.

Діагностика харчових токсикоінфекцій базується на даних клінічної картини, епідеміологічного анамнезу і лабораторних досліджень. Вона полегшується при груповому спалаху захворювання після вживання певного харчового продукту. Для бактеріологічного дослідження беруть блювотиння, промивні води, кал, залишки їжі, а у випадку генералізованої інфекції, при підозрі на анаеробний сепсис — також кров, сечу і жовч. Матеріал забирають до початку лікування протимікробними препаратами. При одержанні культури необхідно врахувати, що умовно-патогенні і навіть патогенні бактерії можуть виділятись від практично здорових людей.

Етіологічний діагноз можна підтвердити таким чином.

1. Виділення того самого збудника від хворих та із залишків підозрілого продукту.

2. Одержання тотожних штамів бактерій у декількох хворих з тих, які споживали ту саму їжу.

4. Наявність у виділеній культурі ешерихій та стафілококів ентеротоксину.

5. Позитивна РА або інші імунологічні реакції з автоштамами ймовірного збудника, які свідчать про зростання титру антитіл у сироватці крові хворого, в динаміці захворювання.

Необхідно бактеріологічно та серологічно виключити дизентерію і сальмонельоз.

Диференціальний діагноз здійснюється з багатьма інфекційними і неінфекційними хворобами. Холера, на відміну від харчової токсикоінфекції, починається з проносу, дефекація не супроводжується болем у животі. Випорожнення швидко втрачають вигляд калу і починають нагадувати рисовий відвар. Блювання виникає пізніше. Швидко розвивається зневоднення організму. Температура тіла може знижуватися до субнормальної. Хвороба дає епідемічний спалах.

Диференціальний діагноз токсикоінфекції з дизентерією та сальмонельозом див. у відповідних розділах.

Гострі менінгіти різної етіології часто починаються з блювання, зв'язаного з внутрішньочерепною гіпертензією та інтоксикацією. Але вони супроводжуються різким болем голови, швидко з'являються ригідність м'язів потилиці, симптоми Керніга, Брудзинського. Вирішальне значення мають дані спинномозкової пункції.

Часто виникає необхідність виключити гострі хірургічні захворювання черевної порожнини (гострий апендицит, холецистит, панкреатит, гостру кишкову непрохідність, тромбоз і емболію судин брижі, перфоративну виразку шлунка і дванадцятипалої кишки), для яких характерні сильний біль у животі, симптоми подразнення очеревини та інші відмінності.

При абдомінальній формі інфаркту міокарда необхідно враховувати наявність в анамнезі ішемічної хвороби серця, відсутність ознак інтоксикації у початковій стадії хвороби. Біль у верхній половині живота з'являється раптово, він іррадіює в ліве плече, спину. Пульс малого наповнення, аритмічний. Часто настає колапс. При підозрі на цю хворобу необхідно робити електрокардіограму.

У разі припущення гіпертонічного кризу і гострого порушення мозкового кровообігу слід з’ясувати можливий зв'язок захворювання із психічними і фізичними перевантаженнями, вживанням алкоголю, перепадами атмосферного тиску, наявністю подібних станів у минулому, гіпертонічної хвороби, атеросклерозу та іншої хронічної патології серцево-судинної системи. При обстеженні можна виявити загальномозкові і вогнищеві неврологічні симптоми, проте немає болю у животі та діареї.

При пельвіоперитоніті та ендопериметриті у жінок біль інтенсивніший, локалізується внизу живота, іррадіює в попереково-крижову ділянку і промежину, посилюється при пальпації та вагінальному дослідженні. Визначаються локальне напруження черевної стінки, симптом Щоткіна -Блюмберга. Блювання вагітних (ранній токсикоз) спостерігається на фоні слинотечі і смакових порушень, частіше не зв'язане з їжею, нестримне і тривале.

Лікування має бути комплексним і переважно негайним. Невідкладну допомогу хворому надають вдома і лише після цього його госпіталізують. Необхідно якомога швидше промити шлунок і кишки з метою звільнення від мікробів і токсинів. Для промивання краще використовувати ізотонічний розчин натрію хлориду, переварену воду або 1–2 % розчин натрію гідрокарбонату. Застосовувати розчин калію перманганату можна тільки після забору блювотиння чи промивних вод на бактеріологічне дослідження. Промивати потрібно до відходження чистої води.

Для подальшого виведення токсинів, які залишились у травному каналі, дають всередину активоване мікросферичне вугілля (марки СКН) в дозі 30 г одноразово або 5-6 г на воді 3-4 рази на добу 2-3 дні підряд. Препаратом вибору може бути ентеродез. Раннє застосування ентеросорбентів сприяє швидкому поліпшенню самопочуття і зниженню інтоксикації, запобігає розвитку важкої форми бактерійного ендотоксикозу і ускладненню його інфекційно-токсичним шоком. При колапсі негайно вводять глюкокортикоїди і серцево-судинні препарати.

Далі проводять регідратаційну і дезінтоксикаційну терапію. Для цього застосовують ізотонічний розчин натрію хлориду, трисоль, ацесоль, гемодез внутрішньовенно. При вираженому зневодненні полііонні розчини доцільно вводити внутрішньовенно на догоспітальному етапі. Якщо припинилось блювання, регідратацію краще проводити перорально. Доведено, що навіть при вираженому запаленні стінка кишки не втрачає властивості всмоктувати воду. Препаратами вибору для оральної регідратації є глюкосол і регідрон.

При транспортуванні важкохворого з діарейним синдромом доцільно використовувати спеціальні ноші з матер'яним настилом і клейонкою, які мають отвір і кишеню для судна та фіксатор зі штативом інфузійної системи.

Етіотропну терапію застосовують тільки при лікуванні важких форм з розвитком колітного синдрому. В цих випадках призначають фуразолідон або ентеросептол протягом 5-6 днів. Антибіотики дають при розвитку сепсису — левоміцетин, ампіцилін.

Із стаціонару виписують після нормалізації випорожнень і температури тіла. Працівників харчових об'єктів і осіб, які до них прирівняні, виписують за тих самих умов з одним негативним посівом калу, взятого через 2 дні після закінчення етіотропного лікування.

Диспансеризація не проводиться.