Глава 9
Глава 9. СПИРТ ЕТИЛОВИЙ

   До появи ефіру для наркозу, а потім і інших засобів для наркозу, спирт етиловий і морфін були основними аналгетичними засобами. За характером резорбтивної дії на ЦНС одноатомні спирти, зокрема етиловий, відносяться до засобів для наркозу. Але для наркозу вони не використовуються, тому що викликають тривале збудження і мають дуже малу широту наркозної дії. Стадія наркозу, викликана спиртом етиловим, швидко переходить в агональний стан. Для медичної практики цей спирт представляє обмежений інтерес. На значно більшу увагу він заслуговує в соціальному плані у зв’язку з поширеністю пияцтва й алкоголізму.
   Спирт етиловий – прозора безбарвна рідина, пекуча на смак, з характерним запахом. У фармацевтичній практиці використовується для виготовлення настойок, екстрактів, розчинів для зовнішнього застосування тощо.
   Всмоктування спирту етилового (алкоголю, етанолу) здійснюється шляхом пасивної дифузії у всіх відділах травного тракту, особливо інтенсивно в шлунку, дванадцятипалій і тонкій кишках. Швидкість цього процесу залежить від концентрації спирту в розчині чи в алкогольному напої та їх кількості: із їх збільшенням швидкість резорбції зростає. На всмоктування алкоголю впливає також кількість і, меншою мірою, характер вмісту шлунка і кишок, їх моторна активність, ступінь васкуляризації слизової оболонки. Присутність їжі у шлунку ускладнює дифузію спирту в кишках, бо сповільнюється перехід його в дванадцятипалу кишку. У хворих, які перенесли резекцію шлунка, вміст алкоголю в крові після прийому всередину зростає швидше, ніж у здорових осіб. Вуглекислота (наприклад у складі шампанських вин) сприяє всмоктуванню спирту; цукор у винах гальмує цей процес. Пари спирту можуть абсорбуватися в легенях.
   Незалежно від шляху введення в організм, алкоголь легко проникає у внутрішні органи і розподіляється там пропорційно вмісту води. Після прийому всередину найбільша концентрація його в крові встановлюється через 40-50 хв, після чого поступово знижується. Кількість спирту етилового в печінці, нирках, легенях і сім’яниках вища, ніж в інших органах.
   При вживанні помірних доз алкоголю швидкість метаболізму відповідає кінетиці нульового порядку, тобто не залежить від часу і концентрації його. Кількість етанолу, яка окислюється за одиницю часу, приблизно пропорційна масі тіла чи печінки. Після гепатектомії або наявності печінкової недостатності швидкість зникнення його з організму значно знижується. Доросла людина спроможна метаболізувати близько 7-10 г (0,15-0,22 моля) спирту етилового за годину. Близько 90-95 % його в організмі зазнає метаболізму, решта виводиться в незміненому вигляді з видихуваним повітрям, сечею, потом, молоком.
   Біотрансформація етилового спирту відбувається переважно в печінці, де він спочатку гідроксилюється до ацетальдегіду, а потім – до оцтової кислоти. На першому етапі окислення його здійснюється трьома основними шляхами: під впливом алкогольдегідрогенази (АДГ), мікросомальної етанолокислюючої системи печінки (МЕОС) і каталази (рис. 36).
   Другий етап метаболізму спирту етилового полягає в окисленні ацетальдегіду до ацетату при участі переважно неспецифічної мітохондріальної альдегіддегідрогенази (АльДГ) за схемою (рис. 37).
   Цей процес здійснюється в печінці, а також у нирках, м’язах, мозку тощо. Роль печінки в біотрансформації етанолу є вирішальною. Лише близько 4 % її відбувається в інших органах. Під впливом АДГ окислюється близько 80 % спирту, МЕОС – 20 % і дуже мало – за участю каталази.
   Оцтова кислота як кінцевий продукт метаболізму спирту частково використовується організмом для синтезу жирних кислот, кетонових тіл, нуклеїнових кислот і білків, частково “згоряє” до кінцевих продуктів – СО2 і Н2О. Ці процеси супроводжуються виділенням значної кількості теплової енергії. При окисленні 1 г спирту виділяється близько 29,28 кДж (7 кал) тепла, що набагато більше, ніж при окисненні вуглеводів (17,15 кДж, або 4,1 кал). Незважаючи на це, організм не в змозі повністю використати цю енергію.
   Спирт етиловий проявляє місцевоподразнюючу, протимікробну (стор.566), рефлекторну і резорбтивну дії.
   При нанесенні спирту на шкіру та слизові оболонки з’являються гіперемія та відчуття тепла і печії (у зв’язку з розширенням периферичних судин), настає тимчасове зникнення болю внаслідок відволікального ефекту. Рефлекторно стимулюються трофічні процеси, змінюється гемодинаміка тощо. На цих ефектах гґрунтується використання спирту у вигляді компресів і лініментів при запальних захворюваннях внутрішніх органів, м’язів, нервів, суглобів.
   Здатність спирту у великих концентраціях коагулювати білок, тобто проявляти в’яжучу дію, використовують при лікуванні опіків. Для обробки опікового пошкодження шкіри використовують 96 % спирт.
   При прийомі алкогольних напоїв спирт етиловий впливає на весь організм, в тому числі на органи травлення. Його дія на кількість і якість соків слинних і шлункових залоз залежить від вмісту спирту в розчинах чи алкогольних напоях. Їх секреція залишається високою лише тоді, коли концентрація спирту не перевищує 10-12 % (сухе вино, пиво, кумис). Більш високі концентрації і міцні алкогольні напої інактивують ферменти шлункового соку, знижують перетравлюючі властивості їх, посилюють секрецію слизу в шлунку. Крім того, тривале вживання алкогольних напоїв із вмістом 20-40 % спирту призводить до запалення слизової оболонки шлунка. На тривалий час порушується секреторна і моторна діяльність ШКТ, знижується активність ферментів, погіршуються процеси травлення і всмоктування білків, жирів і вуглеводів. Розвивається дефіцит амінокислот, вітамінів, мікроелементів, виникає гастрит.
   У великих концентраціях (понад 40 %) етанол пошкоджує слизову оболонку шлунка, викликає зворотну дифузію хлороводневої кислоти, сприяє відторгненню епітелію. На слизовій оболонці з’являються ерозії і петехіальні крововиливи, які регресують дуже повільно. При ін’єкції концентрованих розчинів алкоголю в нерв настає його некроз, що інколи використовується в медичній практиці для усунення болю.
   Алкоголь викликає ушкодження печінки й інших органів травлення. Пригнічується глюконеогенез, розвивається гіпоглікемія і кетоацидоз, накопичуються жири в печінці. Ожиріння її може перейти в алкогольний гепатит і цироз.
   Виходячи з цього, в медичній практиці можуть бути використані лише слабкі алкогольні напої: сухі вина, кефір, кумис тощо. У хворих з недостатнім живленням і відсутнім апетитом вони сприяють появі його, покращанню процесів травлення.
   Слід враховувати, що білі (сухі) натуральні вина мають властивість стимулювати моторну і секреторну функції травного тракту, а червоні – пригнічувати. Тому сухі вина не слід призначати хворим з діареєю або підвищеною кислотністю, а червоні – із закрепами.
   Резорбтивна дія спирту проявляється, перш за все, впливом на ЦНС. У лабораторії І.П. Павлова було встановлено, що навіть невеликі дози його порушують умовнорефлекторну діяльність. Спочатку послаблюються процеси гальмування в корі головного мозку, що зумовлює порушення пам’яті, критичного мислення, виникнення немотивованої самовпевненості, надмірної балакучості, рухливості тощо. Невдовзі алкоголь послаблює також процеси збудження. Пригнічується вища нервова діяльність. У стані алкогольного сп’яніння знижується розумова і фізична працездатність, зникає відчуття втоми, знижується больова й інші види чутливості. У такому стані людина відчуває впевненість у своїх силах і можливостях, проте вона помилкова, бо об’єктивно якість розумової і фізичної роботи різко погіршується.
   Етиловий алкоголь не тільки зменшує збудливість центрів головного мозку. Він знижує слух, ослаблює гостроту зору, спотворює реакції на зовнішні подразники, сповільнює проведення нервових імпульсів. У зв’язку з цим алкоголь особливо небезпечний для людей, професії яких пов’язані з уважністю, точністю рухів, швидкою реакцією, негайним прийняттям відповідальних рішень (водії транспорту, авіадиспетчери) тощо.
   Під впливом алкоголю порушується діяльність підкіркових структур і стовбура мозку. Проявами цього є зникнення негативних емоцій, поява байдужості до неприємностей, тимчасове поліпшення настрою. Порушується терморегуляція: внаслідок розширення судин шкіри збільшується тепловіддача, що призводить до зниження температури тіла, хоча у людини залишається відчуття тепла.
   Із наростанням концентрації спирту в крові настає аналгезія, сонливість, згодом втрачається свідомість, пригнічуються спінальні рефлекси. Стадія наркозу швидко переходить в агональний стан. Сп’яніння настає тоді, коли концентрація спирту в крові досягає 1-2 г/л, значна інтоксикація – 3-4г/л, смерть – 5-8 г/л (рис. 38).
   Найбільш небезпечним у дії спирту етилового є вплив на життєво важливі функції організму у зв’язку з пригніченням центрів довгастого мозку – дихального і судинорухового. Сприяє цьому ослаблення серцевої діяльності у зв’язку з прямою кардіотоксичною дією спирту. Навіть однократний прийом його в помірних кількостях призводить до значного пригнічення скоротливої функції міокарда.
   В осіб, які постійно вживають алкоголь, при зменшенні звичної його кількості або при припиненні прийому, розвивається синдром відміни (алкогольний абстинентний синдром, ААС), що вказує на наявність фізичної залежності. Інтенсивність його визначається кількістю, частотою і тривалістю споживання алкоголю. Коли алкоголь вживають у великій кількості, то навіть помірне його зменшення може спричинити розвиток синдрому відміни.
   Фармакотерапія ААС направлена перш за все на попередження судом, делірію і аритмії серця. Проводиться заміна прийому алкоголю тривалодіючими седативно-гіпнотичними засобами, зокрема бензодіазепінами (хлордіазепоксидом, сибазоном, оксазепамом). Останній препарат особливо корисний при супровідних захворюваннях печінки, оскільки він перетворюється в неактивні метаболіти, які не кумулюють. Оскільки більшість бензодіазепінів погано всмоктується в ШКТ, перевага надається їх ін’єкції у вену. Для попередження судом при ААС використовують дифенін. Навантажуюча доза його складає 12-15 мг/кг, а підтримуюча – 300 мг/добу. Після надання хворим з ААС невідкладної допомоги дози седативно-гіпнотичних препаратів упродовж декількох тижнів поступово зменшують.
   Гостре і хронічне вживання алкоголю призводить до послаблення короткочасної пам’яті.
   Етанол впливає на багато молекулярних процесів. Провідними мішенями його дії є клітинні мембрани і ферменти мозку. Він, розчиняючись у ліпідному бішарі мебран, зменшує їх в’язкість, при цьому збільшується їх текучість. У зв’язку з цим змінюється структура і функція рецепторів дофаміну, норадреналіну, глутамату, опіоїдів, а також активність Na+-, K+- АТФази, Са2+- АТФази, 5-нуклеотидази, ацетилхолінестерази, аденілатциклази, ферментів мітохондріального електроннотранспортного ланцюга, іонних каналів. В алкоголіків змінюється активність моноаміноксидази і аденілатциклази в тромбоцитах.
   Аналгезивна дія спирту може бути використана для профілактики травматичного шоку. Для цього його вводять у вену в складі протишокових рідин.
   Велике практичне значення має взаємодія лікарських препаратів з етанолом. Встановлено, що він може суттєво впливати на дію, кінетику, токсичність та ефективність багатьох лікарських засобів. Це зумовлено тим, що етанол за відповідних умов може порушувати процеси резорбції, транспортування, метаболізму й екскреції лікарських препаратів (як і продуктів харчування, вітамінів, мікроелементів тощо), що негативно відбивається на обміні речовин, реактивності організму, біодоступності лікарських засобів.
   Міцні алкогольні напої сприяють затримці ліків у шлунку, де їхнє всмоктування обмежене, тому дія настає повільніше, пізніше і проявляється в меншій мірі. Гальмування резорбції препаратів відбувається також у зв’язку із запаленням слизової оболонки шлунка і кишечника, яке викликає етанол.
   Спирт етиловий може перешкоджати зв’язуванню лікарських речовин з білками крові, внаслідок чого збільшується частка незв’язаної фракції – фармакологічно активної, тому підсилюється ефект, зростає їх токсичність. Цьому сприяє також збільшення під впливом алкоголю проникності клітинних мембран. Тривале вживання спиртних напоїв викликає прогресуюче ураження печінки із зниженням активності тих ферментів, які здійснюють знешкодження чужорідних агентів. Дія їх зростає і пролонгується, токсичність збільшується.
   При тривалому вживанні алкогольних напоїв може розвиватися індукція печінкових гідроксилаз, при якій швидкість метаболізму етанолу, як і багатьох інших ксенобіотиків, може зростати. В таких умовах ефективність фармакотерапії зменшується.
   Поєднання наркозних чи снодійних препаратів з етанолом призводить до зростання їх пригнічуючого впливу на ЦНС. Навіть у випадку легкої алкогольної інтоксикації може виникнути значне ураження життєво важливих центрів мозку. На фоні сп’яніння зростає токсичність транквілізаторів, нейролептиків: послаблюється координація рухів (у зв’язку із м’язовою слабкістю), може різко знижуватись артеріальний тиск, порушуватись дихання.
   Етиловий спирт може спотворювати дію і підвищувати токсичність багатьох лікарських засобів і отрут. При вживанні його з кислотою ацетилсаліциловою значно зростає ризик появи виразок шлунка, які можуть ускладнитись важкими кровотечами. Парацетамол, як і багато інших гепатотоксичних агентів, у осіб, що постійно вживають алкоголь, може спричинити важке ураження печінки. У хворих на хронічну серцеву недостатність алкогольні напої підвищують токсичність серцевих глікозидів. Несумісний алкоголь також з антикоагулянтами, бо він зменшує їх активність і провокує тромбоутворення. Прийом спирту і протидіабетичного засобу глібутиду може спричинити виникнення дуже небезпечної лактоацидотичної гіперглікемічної коми.
   Крім того, при поєднанні деяких лікарських препаратів (тетураму, метронідазолу, похідних нітрофурану, бутадіону, кислоти нікотинової, протидіабетичних таблеткових препаратів та ін.) з етанолом може спотворитися характер його дії на організм (стор. 193). Разом із цим, він здатний зменшувати токсичність метилового спирту (метанолу) і етиленгліколю. Тому при гострих отруєннях цими агентами показане введення етанолу всередину (по 100-150 мл 30 % розчину) або у вену (струминно по 10 мл 30 % розчину чи краплинно 5 % розчин по 1 мл на 1 кг маси тіла на добу).
   У кінці 60-х і на початку 70-х років ХХ ст. увагу вчених і практичних лікарів привернули специфічні вади і порушення розвитку дітей, що народжувались у жінок, які зловживали алкогольними напоями. Цей особливий тип поєднання уроджених дефектів і порушення фізичного і розумового розвитку дітей описаний як “алкогольний синдром плода” (АСП). Народження дітей з такою патологією відбувається лише у тих жінок, що пиячать, тим більше хворіють на алкоголізм, і під час вагітності продовжують зловживати спиртними напоями, особливо на 3-8 тижнях.
   Основними проявами АСП у новонароджених дітей є затримка фізичного (рис. 39) і розумового розвитку в поєднанні з черепно-лицевими вадами. Можливі також аномалії кінцівок, серця, статевих та інших органів. Відставання в рості плода чи дитини, що народилася, спостерігаються у всіх з них. Харак­терні також малі розміри лицевого черепа. Порушуються рухові функції і розумовий розвиток, а важка розумова відсталість має місце у кожної третьої дитини.
   Найбільш типові порушення будови лицевого черепа – це видовжене обличчя, низьке чоло, недорозвинене підборіддя, маленький сідлоподібний ніс, великий рот з тонкими губами, опукла верхня губа з вузькою червоною каймою (“рот риби”), сплющена потилиця, мікрофтальм, опущення верхньої повіки, косоокість, вкорочення очних щілин, розщеплення піднебіння і верхньої губи. Приблизно у кожної другої-третьої дитини з АСП наявні серцеві вади у вигляді дефекту міжшлуночкової або міжпередсердної перегородок, незарощення артеріальної протоки тощо.
   Профілактика АСП передбачає повне утримання від вживання алкоголю упродовж вагітності.
   Етиловий спирт може загострити перебіг багатьох спадкових захворювань, зокрема печінкових порфірій, подагри, гіпербілірубінемії, періодичного гіпокаліємічного родинного паралічу тощо.
   Часто медичним працівникам доводиться мати справу з гострим і хронічним отруєнням алкоголем.
   Гостре отруєння етанолом характеризується, перш за все, ознаками глибокого пригнічення ЦНС. Спочатку навіть прийом порівняно невеликої кількості алкоголю призводить до сп’яніння і значного збудження. Згодом потерпілі втрачають свідомість, не реагують на тактильні, больові та інші подразники. Спостерігаються симптоми пригнічення життєво важливих функ­цій – дихання і кровообігу. Дихання послаблюється, стає поверхневим, серцева діяльність пригнічена, тони серця глухі, пульс неправильний, слабкого наповнення, артеріальний тиск знижується. Шкіра бліда з ціанотичним відтін­ком, на дотик холодна, волога, липка. Температура тіла падає. Зіниці вузькі, не реагують на світло. Пригнічуються інші рефлекси, втрачається чутливість, розслаблюються скелетні м’язи.
   Перша допомога при гострому отруєнні алкоголем включає заходи щодо припинення всмоктування його в ШКТ. Для цього після інтубації трахеї за допомогою зонда промивають шлунок невеликими порціями (по 300-400 мл багаторазово) 0,1 % розчину калію перманганату або натрію гідрокарбонату кімнатної температури. Підшкірно необхідно ввести 2 мл кордіаміну і 1 мл 10% розчину кофеїну-бензоату натрію. Гіперсекреція слинних і бронхіальних залоз усувається атропіном, нудота – протиблювотними засобами (наприклад, метоклопрамідом). Метаболічний ацидоз і гіпоглікемію, що, як правило, спостерігаються, коригують відповідно натрію гідрогенкарбонатом (200-500 мл 4 % розчину у вену краплинно) і глюкозою (500 мл 10 % розчину також у вену) з інсуліном (підшкірно 10-12 ОД). За показаннями вдаються до оксигенотерапії, серцево-судинних препаратів тощо. При алкогольній комі застосовують налоксон (у вену 0,4-2 мг). Дуже важливим є попередження пригнічення дихання і аспірації блювотних мас, корекція гіпоглікемії і кетозу шляхом уведення глюкози у вену, внутрішньовенне введення калію хлориду при сильному блюванні.
   Хронічне отруєння спиртом етиловим розвивається при систематичному вживанні його у вигляді алкогольних напоїв. Воно проявляється різноманітними порушеннями з боку ЦНС, серцево-судинної системи, органів травлення і дихання, обміну речовин. У хворих знижується пам’ять, інтелект, розумова і фізична працездатність. При алкоголізмі нерідко виникають психози (біла гарячка, галюциноз та ін.). Може виникати епілепсія. Поступово розвиваються розумова і фізична деградація. Цьому сприяють також численні захворювання внутрішніх органів, які виникають як наслідок тривалого хронічного отруєння спиртом. Це, перш за все, запалення слизової оболонки шлунка (гастрит) і кишечника (коліт), алкогольна міокардіодистрофія, хронічні захворювання печінки і нирок, генералізовані симетричні ураження периферичних нервів. Ці захворювання, як і порушення обміну речовин у зв’язку з дефіцитом вітамінів в організмі, нерідко призводять до виснаження, зниження опірності до інфекційних захворювань тощо. Суттєво порушується функція статевої системи, особливо у чоловіків, що згубно відбивається на потомстві.
   Лікування хворих на алкоголізм проводиться в спеціалізованих лікуючих установах. Основою його є поступове припинення вживання алкоголь­вмісних напоїв і формування негативного ставлення до них. Одним із препаратів, що використовують для лікування алкоголізму, є тетурам.
   Тетурам (дисульфірам, антабус) – синтетичний препарат. Призначається хворим на алкоголізм по 0,5 г щоденно з поступовим зменшенням дози до 0,15-0,1 г/добу. Тривалість лікування тетурамом індивідуальна.
   Фармакологічна дія тетураму проявляється в пригніченні метаболізму спирту на рівні ацетальдегіду. Лікування алкоголізму цим препаратом проводять шляхом щоденного прийому протягом тривалого часу. Періодично хворим пропонують прийняти невелику кількість алкоголю, наприклад, 30-50 мл горілки. Це призводить до накопичення в організмі ацетальдегіду. Вже через 5-15 хвилин після прийому алкоголю виникають різке почервоніння обличчя, шиї, верхньої частини грудної клітки, гіперемія кон’юнктиви. Спостерігаються пітливість, гіперсалівація. Хворі скаржаться на нудоту, блювання, біль у животі, грудях, особливо в ділянці серця, задишку, шум у голові, пульсацію судин, озноб, страх смерті. Може розвинутись колапс, неврит нижніх кінцівок, гепатит, алергічні прояви тощо.
   При повторних проведеннях таких тетурамалкогольних проб виробляється негативний умовний рефлекс на вигляд, запах і смак спирту. Це стримує хворих на алкоголізм від пияцтва. Лікування алкоголізму тетурамом завжди поєднується з психотерапією, прийомом психотропних засобів, антагоністів опіоїдних аналгетиків (налоксон) тощо.
   Існує також пролонгована форма тетураму у вигляді імплантаційних таблеток під назвою “еспераль”. Вони підшиваються на глибину близько 4 см у клубовій ділянці, забезпечуючи дію до 5-9 міс.
   Протипоказаннями до застосування тетураму є вагітність, тяжкі захворювання серцево-судинної системи, печінкова недостатність, цукровий діабет, епілепсія, нервово-психічні розлади. Він протипоказаний також особам, старшим 50 років.
   Іноді для вироблення від’ємних умовних реакцій на алкоголь використовують апоморфіну гідрохлорид. Його також поєднують із прийомом алкоголю.
   Препарати
   Спирт етиловий (Spiritus аethylicus) – розчин у концентраціях 95 %, 90%, 70 % і 40 %.
   Тетурам (Teturamum) – таблетки по 0,1, 0,15 і 0,25 г.
   Еспераль (Esperal) – стерильні таблетки по 0,1 г тетураму у флаконах.