Глава 4.ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ, ЯКІ СТИМУЛЮЮТЬ ЧУТЛИВІ НЕРВОВІ ЗАКІНЧЕННЯ

   До лікарських засобів, які стимулюють чутливі нервові закінчення, належать подразнюючі засоби, відхаркуючі речовини рефлекторної дії (стор. 256), жовчогінні засоби рефлекторної дії (стор. 368), деякі проносні препарати (стор. 378).

4.1. Подразнюючі засоби

   Подразнюючі засоби – це речовини, що збуджують закінчення чутливих нервів шкіри та слизових оболонок. Завдяки цьому виникають рефлекторні реакції. До них належать розчини аміаку, ментол, олія терпентинна очищена, гірчичники, камфора, інші речовини рослинного походження.
   Усі подразнюючі засоби, за винятком ментолу, при нанесенні на шкіру або слизові оболонки викликають розширення судин (почервоніння), набряк, місцеве підвищення температури. При цьому покращується кровопостачання, посилюється обмін речовин, створюються сприятливі умови для ліквідації місцевих патологічних процесів. При збудженні чутливих рецепторів шкіри і слизових оболонок під впливом подразнюючих речовин посилюється дихання, підвищується артеріальний тиск, покращується серцева діяльність. Це відбувається за рахунок рефлекторного підвищення тонусу дихального і судинорухового центрів довгастого мозку. Потік імпульсів, який виникає під впливом подразнюючих речовин, на своєму шляху до головного мозку взаємодіє з тими імпульсами, які надходять від патологічного вогнища. Штучно створене вогнище збудження зменшує активність імпульсів, що йдуть від хворого органа. У цьому проявляється відволікаюча дія подразнюючих речовин, їхня здат­ність зменшувати інтенсивність больових відчуттів при запаленнях м’язів, суглобів, нервів, болю в серці тощо. Крім того, збудження, викликане подразнюючими засобами, захоплює центри симпатич­ної іннервації спинного мозку, що призводить до посилення кровопостачання і трофіки внутрішніх органів.
   Рефлекторний вплив цих речовин із шкіри на внутрішні органи здійснюється за законом сегментарної іннервації. Відомо, що при захворюваннях внутрішніх органів на відповідних ділянках шкіри з’являються зони підвищеної чутливості (зони Захар’їна-Геда). Подразнюючи відповідні ділянки рецепторів шкіри, можна рефлекторно впливати на роботу внутрішніх органів (кутанно-вісцеральні рефлекси). Крім того, подразнення рецепторів слизових оболонок, шкіри і підшкірних структур (в тому числі м’язової тканини) супроводжується стимулюванням утворення і виділення ендогенних опіоїдних пептидів – ендорфінів, енкефалінів, динорфінів, які відіграють важливу роль у регуляції больових відчуттів, проникності судин (стор. 170). Під впливом подразнюючих засобів вивільнюються й інші фізіологічно активні сполуки (гістамін, кініни тощо), які стимулюють імунні процеси, впливають на згортання крові та ін.
   Ряд засобів цієї групи може всмоктуватись і проявляти резорбтивну дію, впливати на різні регуляторні реакції (нейромедіаторні, імунні). Зокрема, наявність у препаратах, що містять зміїну або бджолину отруту, гіалуронідази та фосфоліпази А сприяє їх проникненню через шкіру при місцевому застосуванні. Це супроводжується змінами мікроциркуляції, згортальності крові, обміну речовин. Камфора при підшкірному введенні активує дихальний і судиноруховий центри довгастого мозку, стимулює діяльність серця шляхом підсилення обмінних процесів у міокарді, підвищення його чутливості до симпатичних імпульсів.
   У зв’язку з особливостями фармакодинаміки та сфери застосування, в окремі групи виділено препарати послаблюючої та проносної дії (стор. 378), відхаркуючі засоби рефлекторного впливу (стор. 256), блювотні речовини (стор. 359).
   Розчин аміаку 10 % (нашатирний спирт) – летка рідина з гострим характерним запахом, що містить 9,5-10,5 % аміаку. При вдиханні його парів подразнюються рецептори слизової оболонки верхніх дихальних шляхів і рефлекторно тонізуються центри довгастого мозку. Це використовується, коли людина непритомніє, для збудження дихання. Для цього їй дають понюхати ватку, змочену нашатирним спиртом. Необхідно пам’ятати, що у великих концентраціях він може викликати рефлек­торну зупинку дихання. Ця властивість проявляється в будь-якої речовини з різким запахом. Ось чому застосування для розтирань розчинів, мазей, що містять речовини з різким запахом (камфору, скипидар тощо), в дітей, особливо в немовлят, є небезпечним.
   Іноді розчин аміаку (5-10 крапель на півсклянки води) застосовують всередину при алкогольному сп’янінні. При цьому під дією парів аміаку стимулюється дихання і діяльність серцево-судинної системи, а за рахунок подразнення слизової оболонки шлунка провокується блювання, що сприяє виведенню отрути. Не можна здійснювати прийом нерозчиненого у воді препарату, тому що він викличе опіки стравоходу та шлунка.
   Для миття рук хірурга за методом Спасокукоцького-Кочергіна 25 мл розчину аміаку розчиняють у 5 л води (0,5 % розчин). При цьому розраховують на протимікробну дію препарату.
   Ментол – це безколірні кристали із сильним запахом м’яти, охолоджуючим смаком, які мало розчиняються у воді, добре – в спирті, ефірі, олії. Використовується у вигляді 1 % і 2 % спир­тового розчину, 1 % і 2 % олійного розчину (ментолова олія – Oleum Mentholi).
   При втиранні у шкіру і нанесенні на слизові оболонки ментол викликає подразнення нервових закінчень (холодових рецепторів у тому числі), що супроводжується місцевим звуженням судин, відчуттям холоду, легкого паління та поколювання. Він проявляє слабку місцевоанестезуючу та антисептичну дію. Препарат застосовують як відволікаючий засіб при невралгіях, міалгіях, артралгіях у вигляді 1-2 % спиртового розчину.
   При запальних процесах дихальних шляхів (нежить, фарингіт, ларингіт, трахеїт та ін.) олійний розчин ментолу застосовують для змащування, інгаляцій і в краплях для носа. Препарати типу в’єтнамської зірочки, крім різних ароматичних речовин подразнюючої дії, містять ментол. Дітям раннього віку змащування носоглотки метолом протипоказане (можливі рефлекторні пригнічення та зупинка дихання).
   Іноді ментол у 5 % спиртовому (на 70 % спирті) розчині застосовують при легких нападах стенокардії, при невротичному серцевому болю. Для цього 2-3 краплі розчину наносять на грудочку цукру і тримають її під язиком. Відомий засіб валідол є розчином ментолу в ментиловому ефірі ізовалеріанової кислоти.
   Гірчичники – це листки паперу розміром 8х12,5 см, вкриті тонким шаром знежиреного порошку насіння сарептської гірчиці. При занурюванні їх у теплу воду (40-50 оС) під впливом ферменту мірозину відбувається розщеплення глікозиду синігрину (вони містяться у насінні гірчиці) з виділенням ефірної гірчичної олії, що має сильні подразнюючі властивості і характерний запах. Якщо гірчичники змочити у гарячій воді, їх дія не проявиться, оскільки мірозин (білок) під впливом високої температури коагулює.
   Гірчичники як відволікаючий, протизапальний засіб застосовують при бронхітах, пневмоніях, міалгіях, артралгіях та ін. Їх накладають на грудину при стенокардії. При гіпертензивних кризах, ларингоспазмі роблять гірчичні ножні ванни або ж накладають гірчич­ники на литкові м’язи.
   Настій із листя м’яти перцевої, виготовлений у співвідношенні 5,0 : 200,0, застосовують всередину при нудоті і як жовчогінний засіб. Олія м’яти перцевої (містить близько 50 % ментолу) має заспокійливу дію, входить до складу препаратів “Корвалол”, “Валокордин”, “Корвалдин”. М’ятні таблетки призначають під язик при нудоті, блюванні, спазмах гладенької мускулатури.
   Плоди перцю стручкового у вигляді настойки, препарату “Капситрин”, перцевого пластиру застосовують як відволікаючий, болезаспокійливий засіб при нев­ралгії, радикуліті, міозиті тощо.  
   Препарати  
   Розчин аміаку 10 % (Solutio Ammonii caustici 10 %) – флакони по 10, 40 і 100 мл; ампули по 1 мл.  
   Олія терпентинна очищена (Oleum Terebinthinae rectificatum) – 20 % мазь; 40 % лінімент у флаконах по 50 г.  
   Гірчичники (Charta Sinapis).  
   Ментол (Mentholum) – 1 % і 2 % спиртовий розчин; 1 % і 2 % олійний розчин.
   Б. Лікарські засоби, які впливають на еферентну іннервацію
   Усі еферентні (відцентрові) нервові волокна поділяються на такі, що іннервують скелетні м’язи, і такі, що регулюють функції внутрішніх органів. Перші мають назву соматичних, другі – вегетативних нервів.
   Місце контакту закінчення довгого відростка (аксона) одного нейрона з тілом іншого або з клітиною виконавчого органа (ефекторною клітиною) називається синапсом.
   Соматичні нерви утворюються аксонами мотонейронів, тіла яких знаходяться у центральній нервовій системі. Вегетативні нерви відрізняються від соматичних наявністю двох нейронів. Тіла перших нейронів розташовані у центральній нервовій системі, других – у складі гангліїв. Аксони постгангліо­нарних нейронів закінчуються на клітинах виконавчих органів (гладеньких м’язів, залоз) (рис. 17).
   Вегетативна нервова система має два відділи – парасимпатич­ний і симпатичний, тонус яких знаходиться у стані динамічної рів­новаги. Контроль над вегетативними функціями здійснюється на всіх рівнях центральної нервової системи. На відміну від соматичних нервів, людина не здатна вольовими зусиллями керувати вегетативними функціями (сповільнювати або прискорювати діяльність власного серця, впливати на секрецію залоз, тонус гладенької мускулатури внутрішніх органів тощо).
   Симпатичний і парасимпатичний відділи вегетативної нервової системи мають анатомічні та фізіологічні відмінності. До анатомічних відмінностей належать розташування тіл перших та других нейронів, довжина пре- і постгангліонарних нервових волокон.
   Тіла перших нейронів парасимпатичного відділу розташовані у краніальному та сакральному відділах центральної нервової системи: 1) ядра Еддінгера-Вестфаля середнього мозку, з яких виходять нервові волокна, що йдуть у складі n. oculomotorii (III пари черепно-мозкових нервів) і закінчуються у ganglion ciliare орбіти; 2) ядра n. facialis, n. glossopharyngeus та n. vagus (відповідно VII, IX та Х пар черепно-мозкових нервів); 3) ядра, розташовані у ІІ-ІV крижових сегментах спинного мозку; нервові волокна, які від них відходять, утворюють n. pelvicus.
   Ядра перших нейронів симпатичного відділу розташовані у бокових рогах торако-люмбального відділу спинного мозку від VІІІ шийного до ІІ-ІІІ поперекових сегментів.
   Ядра других нейронів (гангліїв) парасимпатичної нервової системи розташовані поблизу або в тканині органів, які отримують таку іннервацію. Симпатичні ганглії в основному представлені truncus sympathicus, що містить 22 пари паравертебральних гангліїв, також превертебральними та проміжними вузлами, розташованими у черевній, тазовій порожнинах й назовні від паравертебральних гангліїв. Філогенетично, анатомічно і функціонально видозміненими симпатичними гангліями є надниркові залози та каротидні клубочки.
   Відповідно до розміщення гангліїв, парасимпатична нервова система має довгі прегангліонарні волокна і короткі – постгангліонарні, симпатична – навпаки.
   Крім вказаних ефекторних нервових волокон, парасимпатична нервова система має аферентні волокна, які несуть у центральну нервову систему імпульси від внутрішніх органів (за винятком больових), регулюють судинорухові, дихальні і вісцеросоматичні рефлекси і координують автономну активність. Зокрема, при подразненні рецепторів дуги аорти й каротидних синусів у центральну нервову систему надходять імпульси, що йдуть по нервових волокнах, розташованих у складі n. glossopharyngeus та n. vagus. У результаті рефлекторно розвиваються зниження артеріального тиску, брадикарія та стимуляція дихання. Подразнення рецепторів легень, серця, шлунково-кишкового тракту, імпульси від яких ідуть доцентрово у складі блукаючого нерва, спричиняє гіпотензію, блювоту та ін.
   За впливом на функцію більшості органів парасимпатичний і симпатичний відділи вегетативної нервової системи є антагоністами (табл. 9).

Таблиця 9



Вплив парасимпатичної і симпатичної нервової системи нафункціюорганів
 
   Передача імпульсів через синапс як у центральній, так і периферичній нервовій системі здійснюється в результаті вивільнення нейрогуморальної речовини – нейромедіатора. Передача нервових імпульсів у периферичній нервовій системі забезпечується двома основними медіаторами – ацетилхоліном та норадреналіном. Залеж­но від того, який медіатор бере участь у передачі нервових імпуль­сів, ефекторні нерви (вегетативні та соматичні) поділяються на холінергічні (медіатором служить ацетилхолін-АХ) і адренергіч­ні (медіатором служить норадреналін-НА) (рис. 18).
   До холінергічних нервових волокон належать:
   1) прегангліонарні (симпатичні й парасимпатичні);
   2) усі постгангліонарні парасимпатичні;
   3) постгангліонарні симпатичні, що іннервують потові залози та судини скелетних м’язів;
   4) соматичні нерви;
   5) нерви, що іннервують мозковий шар надниркових залоз, каротидні синуси;
   6) нейрони ЦНС.
   До адренергічних нервових волокон належать:
   1) постгангліонарні симпатичні, за винятком тих, що іннервують потові залози та судини скелетних м’язів;
   2) нейрони ЦНС.