Глава 26


Глава 26. Радіопротектори та засоби, що сприяють виведенню радіонуклідів з організму

   Проблема захисту організму від впливу іонізуючої радіації зумовлена, перш за все, широким використанням променевої терапії для лікування злоякісних захворювань. Вона набула ще більшої актуальності після ядерних бомбардувань японських міст Хіросіми і Нагасакі, трагічної події на Чорнобильській АЕС. Провідними є лікарські засоби, які мають радіозахисні властивості. Така дія може проявлятися у вигляді безпосереднього зв’язування, інактивації чи виведення радіонуклідів, екскреції вільних радикалів та інших агресивних агентів, які з’являються при дії іонізуючого опромінення на організм. До радіопротекторів належать також засоби, які здатні стимулювати біологічні механізми стійкості організму до дії радіації. Розрізняють радіопротектори короткочасної дії (декількох хвилин-годин) і тривалої дії.
   Радіопротектори короткочасної дії використовуються для одноразового (рідше – повторного) захисту організму від масивного зовнішнього опромінення, наприклад, перед місцевим радіотерапевтичним опроміненням, перед потраплянням в зону сильного радіозабруднення тощо. До радіопротекторів короткочасної дії належать деякі сірковмісні сполуки (меркаптоалкіламіни – цистамін, цистеамін, діетилтіокарбонат тощо); похідні індолілалкіламінів – серотонін, адреналін, мексамін; метгемоглобінутворюючі засоби. Використовувати їх тривалий час неможливо через значну токсичність. Провідною ланкою механізму радіозахисної дії сірковмісних препаратів є конкуренція за окислювачі і вільні радикали, які утворюються внаслідок ініціації перекисного окислення ліпідів, підвищення вмісту в тканинах ендогенних тіолових сполук, утворення стійких комплексів із важкими металами, пригнічення синтезу ДНК і процесів генерації енергії тощо. Радіозахисний ефект біоактивних амінів пов’язаний із виникненням гіпоксії та пригніченням утилізації кисню, а метгемоглобінутворюючих засобів – із порушенням транспорту кисню, що призводить до гемічної гіпоксії. Засоби, які викликають гіпоксію і, таким чином, підвищують радіорезистентність організму, можуть були використані лише в початковому періоді гострого опромінення. Пізніше, тобто в постпроменевий період чи під час адаптації організму до хронічної дії малих доз радіації, їх не застосовують, бо вони пригнічують репаративні процеси в опромінених клітинах.
   Із сірковмісних препаратів найбільш цінним вважають цистаміну дигідрохлорид – синтетичний дигідрохлорид біс-(b-аміноетил) дисульфіду. Як і інші амінотіоли, цей препарат проявляє лише профілактичну радіопротектор­ну дію, бо має здатність підвищувати стійкість організму до іонізуючої радіації. Це зумовлено тим, що цистамін зменшує кількість радикалів, іонізованих і збуджених молекул, які утворюються в організмі при опроміненні. Крім того, цей препарат здатний взаємодіяти з деякими ферментами, надаючи їм стійкості до променевої енергії. Максимальна профілактична радіопротекторна дія цистаміну проявляється за умови введення його за 10-30 хв до опромінення, триває близько 5 год. При променевій хворобі ефекту не дає. Крім того, він частково попереджує такі прояви променевої хвороби, як загальне нездужання, нудота, блювання та ін., які можуть виникати при дії на організм значних доз радіації в процесі радіо- і рентгенотерапії злоякісних пухлинних захворювань. Призначають перорально по 0,2-0,8 г (залежно від характеру опромінення, дози радіації, стану кровотворної системи) щоденно, упродовж всього курсу лікування в комбінації з препаратами загальнозміцнюючої дії. Цистамін можна застосовувати в поєднанні із стимуляторами лейкопоезу чи поряд із гемотрансфузіями.
   У процесі лікування цистаміном у деяких хворих можуть виникнути печія, нудота, інколи біль у ділянці шлунка, зниження артеріального тиску. Протипоказання: гострі захворювання ШКТ, серцево-судинної системи, печінки.
   Більш широкий спектр протипроменевої дії має батилол – a-октадециловий ефір гліцерину. Крім радіопротекторної дії, він стимулює еритро- і лейкопоез, гальмує зниження кількості лейкоцитів і гемоглобіну при променевому впливові на організм і сприяє відновленню гемопоезу. Завдяки цьому батилол застосовується не тільки для профілактики променевої хвороби при рент­гено- і радіотерапії, але й для її лікування. З профілактичною метою призначають перорально по 1 таблетці (0,02 г) за півгодини до їди 2 рази на день, з лікувальною – 3-4 рази на день, краще в комбінації з іншими стимуляторами гемопоезу і загальнозміцнюючими засобами.
   Для захисту щитоподібної залози від уражень радіоактивним йодом використовують калію йодид. Він має властивість попереджувати накопичення радіоактивного йоду в щитоподібній залозі і таким чином забезпечувати її захист від дії радіації. Призначають його по 0,25 г 1 раз на день щоденно до зникнення загрози проникнення радіоактивного йоду в організм. Для захисту цієї залози від впливу радіофармацевтичних препаратів, до складу яких входить радіоактивний йод, калію йодид призначають по 0,25 г щоденно протягом 5-10 днів.
   Для профілактики радіаційних уражень при рентгено- і радіотерапії використовують також мексамін (перорально по 0,05 г за 30-40 хв до опромінення), а також ряд препаратів для профілактики і лікування променевих уражень шкіри. Зокрема, 5 % мазь діетону призначають за 30-40 хв до опромінення і через 1 год після цієї процедури, а з лікувальною метою – щоденно протягом 20 днів. Цю мазь наносять тонким шаром на шкіру. Аерозоль “Ліоксазоль” наносять тонким шаром на уражені ділянки шляхом розпилення з віддалі 10-15 см, щоденно протягом 10-20 днів. Лініментом тезану з профілактичною метою змащують опромінену ділянку шкіри після кожного сеансу рентгенотерапії, а з лікувальною метою – 2-3 рази на добу протягом тривалого часу. Ці препарати збільшують радіорезистентність, зменшують прояви променевих дерматитів, стимулюють регенерацію.
   У випадку тривалого впливу малих доз іонізуючого опромінення використовують радіопротектори тривалої дії, в основному речовини біологічного походження (біологічний радіозахист). Вони проявляють системну дію на метаболізм, гормональний фон організму, активують кровотворну, антиоксидантну систему, функцію ретикулоендотеліальної системи, імунітет у цілому.
   Біологічний радіозахист проявляють повноцінні білки, які є джерелом незамінимих амінокислот і носіями сульфгідрильних груп. Вони регулюють дезінтоксикаційну функцію печінки, беруть участь у кровотворенні, підвищують імунний статус, сприяють утилізації вітамінів та інших поживних речовин. Із незамінних амінокислот особливе значення мають цистеїн і метіонін, які вступають у конкурентну взаємодію з вільними радикалами, блокують поглинання організмом 35S, поєднуються з важкими металами тощо. Основний компонент рослинних жирів, тобто ненасичені жирні кислоти, сприяють підвищенню бар’єрної функції печінки, є невід’ємним компонентом фосфоліпідів біомембран, попередником простагландинів, синергістом багатьох радіопротекторів (пектину, жиророзчинних вітамінів).
   Біологічними радіопротекторами є також вуглеводи (особливо рослинні хар­чові волокна, полісахариди), мед, органічні кислоти, ферменти (що сприяють деградації метаболітів та процесам енергетичного біосинтезу), протеолітичні гідролази, гормони, вітаміни (особливо a-токоферол, ретинол, аскорбінова кислота), флавони і флавоноли, катехіни, мікроелементи (Zn, Se, I, Mg, Cu) тощо.
   До засобів, які проявляють безпосередню тривалу антирадіонуклідну дію, належать: а) блокатори надходження радіонуклідів в організм, б) декорпоранти, в) стимулятори виведення їх з організму і г) ентеросорбенти.
   Блокуючий вплив на надходження радіонуклідів в організм проявляють барію сульфат, іонообмінні смоли та фероцин. Барію сульфат як рентгенкон­трастний засіб у дозі 100 г дещо затримує всмоктування радію і стронцію в ШКТ. Іонообмінні смоли рекомендують як пероральні антидоти при інкорпорації лантаноїдів і трансуранових елементів. Використовуються вони рідко через значну токсичність. Більш цінним є фероцин – очищена форма однієї із фероціанідових сполук, блокує всмоктування радіоізотопу цезію, дещо в меншій мірі – рутенію і рубідію. Тому його застосовують при інтоксикації цими елементами, як і продуктами поділу урану, які містять ці радіоізотопи. Призначають по 1 г на півсклянки води 2-3 рази на день протягом 5-10 днів. Через вузьку специфічність протинуклідної дії і можливий подразнюючий вплив на ШКТ фероцин для широкого використання в умовах хронічної радіонуклідної забрудненості застосовують рідко. Більш перспективним є приймання його у вигляді біологічно активної добавки.
   Декорпоранти – це лікарські препарати, які прискорюють виведення радіонуклідів з організму через попереднє зв’язування їх із відповідними лікарськими засобами – комплексонами (хелатами) і сірковмісними сполуками. Комплекси, які при цьому утворюються, характеризуються доброю розчинністю у воді і меншою токсичністю. Вони легко елімінуються, переважно нирками. До комплексонів, які застосовуються в радіаційній медицині, належать тетацин-кальцій, пентацин і Д-пеніциламін. У структурі тетацин-кальцію (стор. 704) кальцій заміщується іонами металів (урану, ітрію, торію, цезію, свинцю, кобальту, ртуті) з утворенням більш стійких водорозчинних сполук. Пентацин застосовують при гострих і хронічних інтоксикаціях плутонієм, радіоактивним ітрієм, цезієм, цинком, свинцем і сумішшю продуктів поділу урану.
   Пеніциламін (стор. 705) зв’язує іони полонію, міді, ртуті, свинцю, кобальту, заліза, кальцію.
   Ці хелатні декорпоранти при радіонуклідному забрудненні застосовують недовготривало (3-5 днів), оскільки більш тривале вживання може викликати ураження нирок і слизових оболонок ШКТ, алергічні реакції, пригнічення кровотворення.
   Краще переносяться препарати, до складу яких входять тіолові групи – унітіол, сукцимер (стор. 705). Ці препарати за рахунок своїх тіолових груп мають здатність вступати у взаємодію з тіоловими отрутами (сполуки миш’яку, ртуті, хрому, вісмуту тощо) з утворенням водорозчинних комплексів, які виводяться з організму. Натрію тіосульфат комплексних сполук не утворює. Він нейтралізує ряд сполук (стор. 705).
   Прискорюють виділення радіонуклідів з організму також ті лікарські препарати, які мають здатність стимулювати видільні процеси, хоча радіоелімінуючі властивості їх невисокі. До них належать сечогінні, проносні, жовчогінні, потогінні і відхаркуючі засоби. В зоні тривалого радіонуклідного забруднення ці препарати застосовуються тільки при наявності у потерпілих відповідних супровідних захворювань – нирок, печінки, ШКТ, легень.
   Ентеросорбція – достатньо ефективний і безпечний метод детоксикації організму. Вона здійснюється за рахунок ентеросорбентів, тобто лікарських препаратів, які здатні поглинати будь-які ксенобіотики, включаючи радіонукліди, в ШКТ і сприяти виведенню їх з організму. Найбільш поширеними серед ентеросорбентів, які використовуються на фоні радіонуклідного забруднення, є вуглецеві, полімерні та кремнійорганічні препарати, а із органічних рослинних – альгінати і пектини.
   Як вуглецевий сорбент вже давно застосовують вугілля активоване. Для виведення з ШКТ радіонуклідів добова доза його не повинна бути меншою ніж 10-20 г (у 4 прийоми через 30-40 хв після їди протягом 3-7 днів). Використовують також алохол, до складу якого, крім вугілля активованого, входить суха жовч і екстракти часнику і кропиви. На фоні радіонуклідного забруднення, тим більше при наявності захворювань печінки, алохол призначають по 2 таблетки 3-4 рази на день після їди протягом 3-5 тижнів.
   В останні десятиліття почали використовувати нові вуглецеві ентеросорбенти (СКН – сферичний карбоніт насичений, карболонг, карбюлоза тощо). Вони набагато активніші, ніж вугілля активоване, характеризуються високою хімічною стійкістю і механічною міцністю, мають більшу пористість, менше подразнюють слизові оболонки ШКТ.
   У лікуванні радіаційних уражень організму суттєве значення надається рослинам, до складу яких входять речовини з радіопротекторною дією. За даними НДІ фітотерапії Ужгородського держуніверситету, виділяють три групи рослин, які застосовуються при такій патології, зокрема:
   1) рослини, які зменшують радіоактивне забруднення (контамінацію) організ­му;
   2) рослини з антиоксидантною дією;
   3) рослини, які зміцнюють імунну систему і організм у цілому. Рослини першої групи проявляють пряму антагоністичну дію на радіонукліди (ізоляція, зв’язування, виведення), а рослини другої і третьої груп – непряму адаптогенну дію на організм (сприяють підвищенню його захисних властивостей).
   До рослин, які зменшують радіоактивну контамінацію організму, належать ті, які містять адсорбенти, комплексоутворюючі або конкурентні антагоністи радіонуклідів, зокрема:
   – нерозчинні харчові волокна (целюлозу, лігнін). До них належать висівки зернових, морська капуста, бобові, морква, буряк, капуста, смородина, суниці;
   – пектини (яблука, солодкий перець, диня, цитрусові, абрикоси, вишні, груші та ін.);
   – камеді і слизи (льон, алтея лікарська, мальва лісова, живокіст тощо);
   – біофлавоноїди (фрукти, овочі і ягоди темного кольору, томати, гречка, ехінацея, зерна абрикоса, мигдалю, вишні, сливи та ін.);
   – мінерали – конкурентні антагоністи радіонуклідів (кальцій, калій, селен, цинк, йод, залізо, кобальт, сірка, кремній, мідь), а також неочищені та пророслі зерна жита, гречки, вівса, зелень овочів, горіхи, насіння, аронія, глід, гарбуз, сухофрукти.
   До першої групи рослин з радіопротекторною дією належать також ті, що містять стимулятори видільних процесів (зокрема із вмістом терпенових сполук та глікозидів), зокрема:
   – сечогінні засоби (толокнянка, спориш, бруньки берези, хвощ польовий, брусниця, кріп);
   – проносні та вітрогінні засоби (жостер, сена, ревінь, льон, кмин, кріп, чебрець, бузина, слива, шкірка апельсина);
   – жовчогінні засоби (кукурудзяні приймочки, цмин пісковий, нагідки, звіробій, цикорій, коріння кульбаби, чорна редька, барбарис, чебрець, васильки справжні, буквиця);
   – потогінні засоби (липа, бузина, ромашка, плоди і листя малини);
   – відхаркуючі засоби (алтея, термопсис, первоцвіт, медунка).
   Рослини з антиоксидантною дією (друга група радіопротекторів) мають антирадикальні властивості, підвищують стійкість та синтез окремих елемен­тів антиоксидантної системи організму. До них належать:
   – рослини із значним вмістом вітамінів Е, А, С (зелений горошок, капуста, цибуля, часник, зелень овочів, морква, гарбуз, томати, буряк, обліпиха, червоний перець, шипшина, горобина);
   – рослини, які містять біофлавоноїди (фрукти, овочі, ягоди темного кольору, часник, шипшина, ялівець тощо);
   – рослини, які містять селен (неочищені та пророслі зерна злакових, часник, чорна смородина, чистотіл, суниця, солодка, евкаліпт);
   – рослини, які містять антиоксидантні ферменти; до цієї групи належать рослини, які містять у великих кількостях енергетичні сполуки, вітаміни, мікроелементи;
   – рослини із вмістом інгібіторів протеаз (бобові, особливо соя і квасоля, а також насіння соняшника, зерна абрикоса, мигдалю, виш­ні, сливи).
   До рослин, які містять адаптогени-імуномодулятори (третя група рослин з радіопротекторною дією) належать:
   – рослини-імуномодулятори (ехінацея, оман високий, ялівець, солодка, пророслі зерна злакових, неочищений овес, корінь лопуха, цикорій, любисток, часник, цибуля, зелений чай, червона троянда;
   – рослини-стимулятори фізичної та розумової діяльності (женьшень, родіола рожева, левзея, елеутерокок колючий, аралія висока, лимонник, заманиха висока);
   – рослини із вмістом ароматичних гіркот (полин гіркий, корінь кульбаби, золототисячник, бобівник трилистий);
   – рослини із гормоноподібною дією (із вмістом фітоестрогенів – пророслі зерна вівса, хміль, соняшник, соя, льон, нестиглі зерна кукурудзи, бобові рослини, солодка, люцерна, обліпиха); із вмістом фітоандрогенів – любка дволиста, квітковий пилок, папороть, орляк; з інсуліноподібною дією – листя чорниці, ожини, шовковиці, омели, горіха волось­кого, козлятника лікарського, кропиви, стручки квасолі, корінь лопуха, цикорію, топінамбуру;
   – донатори енергетичних сполук (зелень рослин, овочі, фрукти, виноград, агрус, ревінь);
   – антистресорні заспокійливі рослини (глід, пустирник, рута, червона троянда, хміль, м’ята, меліса, вероніка, валеріана, чебрець, материнка);
   – полівітамінні рослини (шипшина, глід, аронія, горобина, пророслі зерна злакових, чорна смородина, агрус, малина, ожина, суниця);
   – рослини, які містять протеолітичні гідролази (ананас, папайя, софора японська).
    При тривалій дії малих доз радіації перевагу надають сокам, водним узварам, напарам та настоям, порошкам вказаних у цьому розділі рослин та вживанню в натуральному вигляді овочів і фруктів. При однократному опроміненні значною дозою радіації рослинні препарати призначають і у вигляді спиртових настойок, екстрактів чи інших форм. Хворим, які, крім променевої хвороби, страждають від інших захворювань, призначають ті рослинні препарати, які мають не тільки радіопротекторну дію, але й позитивний вплив на супровідні захворювання.  
   Перша допомога при ураженні організму іонізуючою радіацією полягає в призначенні лікарських засобів, які усувають нудоту і блювання, зокрема атропіну сульфат (підшкірно 0,5 мл 0,1 % розчину, при необхідності – повтор­но), аміназин (1-2 мл 2,5 % розчину), фенобарбітал (перорально по 0,05г). Доцільна внутрішньовенна інфузія таких рідин, як “Трисоль”, 5 % розчин глюкози та ін. (1 л за 4 год).  
   При тяжкому ступені ураження потерпілих негайно направляють у спеціалізований стаціонар, де лікування проводять в асептичних умовах. При появі ознак інфекційного процесу вдаються до призначення антибіотиків. Шок та інтоксикацію усувають 5 % розчином глюкози, альбуміном, препаратами кори надниркових залоз. За необхідності використовують серцево-судинні засоби, вітаміни, еритроцитну масу тощо.
   Препарати
   Цистаміну дигідрохлорид (Cystamini dihydrochloridum) – таблетки по 0,2г і 0,4 г.
   Батилол (Batilolum) – таблетки по 0,02 г.
   Мексамін (Mexaminum) – таблетки по 0,05 г.
   Карболонг (Carbolongum) – порошок у пакетах по 5 г, 10 г, 100 г і 150 г.
   Вугілля активоване СКН (Carbo activatus SCN) – гранули в пакетах по 10 г.
   Лінімент тезану (Linimentum Thesani) – скляні банки по 30 г.
   Мазь діетону (Unguentum Diaethoni) – туби по 30 г.
   Аерозоль “Ліоксазоль” (Aerosolum “Lioxasolum”) – аерозольні балони.