Процеси
травлення забезпечуються, з одного боку, системою травних залоз, а з іншого –
моторною (руховою) діяльністю шлунково-кишкового тракту. Провідну роль у цих
процесах відіграє хлороводнева кислота шлункового соку і ферменти. Ця кислота
активує фермент пепсин, дезінфікує вміст шлунка, а, потрапляючи в
дванадцятипалу кишку, сприяє жовчоутворенню і секреції підшлункової залози.
Забезпечує також високий тонус і перистальтичну діяльність ШКТ.
Розлади
травлення виникають не тільки при захворюваннях шлунка, підшлункової залози,
печінки і кишок, але й інших органів і систем. Підвищення секреції залоз шлунка
нерідко супроводжується надлишком вмісту хлороводневої кислоти в його секреті
(гіперацидний стан). Тоді хворі скаржаться на біль в епігастральній ділянці,
нудоту, блювання, відригування кислим, печію, закрепи. Зниження її вмісту в
шлунковому соці (гіпоацидний стан) призводить до втрати апетиту, виникнення
болю в ділянці шлунка, відригування із запахом тухлих яєць, проносів.
Відповідно до цього, при недостатності секреторної функції шлунка застосовують
засоби, що збуджують смакові рецептори порожнини рота і язика, підвищуючи
апетит (гіркоти), а також кислоту хлороводневу розбавлену. Вони підвищують
активність ферментів шлункового соку і забезпечують евакуацію харчових мас із
шлунка в кишку. У тих випадках, коли гіркоти і кислота хлороводнева розбавлена
не нормалізують секреторну функцію травних залоз, хворим як засоби замісної
терапії призначають ферментні препарати шлункового і підшлункового соків, інші
лікарські засоби.
Моторна
функція ШКТ забезпечує перемішування їжі і пересування її по кишках. Це
здійснюється завдяки постійній зміні тонусу гладкої мускулатури,
перистальтичним скороченням і маятникоподібним рухам. Ці процеси, як і
координація моторики різних відділів ШКТ, забезпечуються досить складним
нейрогуморальним механізмом регуляції. Він складається з нервових сплетень,
великої кількості хемо- і механорецепторів, холіно- і адренорецепторів тощо.
Цим пояснюють високу чутливість органів травлення до численних ендогенних
речовин і лікарських препаратів.
Серед
засобів, які підвищують моторну функцію ШКТ, розрізняють такі, які усувають
його атонію, та засоби, що сприяють ліквідації закрепів (проносні препарати).
Серед середників, які, навпаки, гальмують її, важливе практичне значення мають
препарати, що усувають спазми, і ті, що ліквідують проноси. Самостійне значення
мають засоби, які викликають блювання, чи, навпаки, можуть його спинити
(протиблювотні препарати).
18.5. Принципи лікування гастритів та виразкової хвороби шлунка і
дванадцятипалої кишки
Основним
принципом лікування захворювань шлунка і дванадцятипалої кишки, як і інших
хвороб, повинен бути вплив на етіологію і патогенез, з одного боку, і
симптоматичне медикаментозне лікування, з іншого.
Відповідно до
цього, для кожного хворого складають програму індивідуального високоефективного
і безпечного лікування. Для її створення необхідно виявити етіологічний фактор
і провідний патогенетичний механізм, що є основою цілеспрямованого відбору
відповідних медикаментозних агентів і лікарських прийомів. Серед них важливе місце
займають засоби, які усувають причину (“етіологічний фактор”) захворювання, як
і препарати, що покращують перебіг його. Отже, програма індивідуальної
фармакотерапії повинна містити два основних типи лікарських препаратів –
етіотропні і патогенетичні. Крім цього, при наявності ознак, що свідчать про
загрозу для життя хворого, до програми лікування включаються також засоби, які
здатні негайно усувати життєвонебезпечні прояви хвороби, тобто препарати
симптоматичної дії, проводять відповідні реанімаційні заходи.
В останні
роки встановлено, що етіологічним фактором хронічних гастритів та виразкової
хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки є патогенний мікроорганізм Helicobacter
pylori. Так, при виразковій хворобі в слизовій оболонці шлунка він виявляється
майже у 100 % хворих. Доведена його роль у розвитку запалення, утворенні ерозій
і виразок на слизовій оболонці шлунка і дванадцятипалої кишки. Тому сучасний
принцип лікування виразкової хвороби і супровідного їй хронічного активного
гастродуоденіту, асоційованого з Helicobacter pylori, – знищення даного
збудника. Для цього використовують лікарські засоби, які пригнічують активність
Helicobacter pylori і, таким чином, стабілізують безрецидивний перебіг
хронічного гастродуоденіту і виразкової хвороби. Під впливом адекватної
антибактеріальної терапії затихає активний запальний процес у гастродуоденальній
слизовій оболонці, зникають набряк, гіперемія, дрібні крововиливи, ерозії,
суттєво скорочуються терміни рубцювання виразок. Лише при знищенні Helicobacter
pylori можливе настання стійкої ремісії виразкової хвороби і хронічних
гастритів.
Серед
противиразкових препаратів лише де-нолу властива протимікробна властивість,
тому його вважають базисним препаратом у лікуванні виразкової хвороби і
хронічного автоімунного гастриту, асоційованих з Helicobacter pylori.
Він може
використовуватись не тільки у вигляді монотерапії, але й у поєднанні з іншими
протимікробними препаратами, зокрема з тими, активність яких зберігається у
кислому середовищі. Це, перш за все, фуразолідон, метронідазол, деякі
напівсинтетичні пеніциліни (амоксицилін) тощо. Крім того, слід враховувати, що
активність цих протимікробних препаратів зростає при поєднанні їх з тими
антацидними засобами, які містять алюміній (алюмінію гідроксид) і магній
(магнію оксид), бо вони пригнічують їх адсорбцію в ШКТ.
Етіотропні
засоби часто поєднують не тільки між собою, але й з гастропротекторами й іншими
препаратами патогенетичної дії. Так, де-нол (по 0,12г 3 рази на день за
30 хв до вживання їжі й 4-й раз натще ввечері перед сном) у комбінації з
метронідазолом (0,25 г 4 рази на добу) і фуразолідоном (0,1 г 4 рази на добу
відразу після приймання їжі) – доцільно поєднувати з інгібіторами секреції
шлункових залоз гастроцепіном, ранітидином, фамотидином, антацидами тощо. При наявності
функціональних розладів ЦНС у програму лікування додатково вводять седативні
препарати, транквілізатори, при безсонні – снодійні препарати, при наявності
блювання – метоклопрамід тощо.
При
виразковій хворобі нерідко виникає необхідність у знятті болю. Застосування
інгібіторів секреції шлункових залоз і антацидів у поєднанні з спазмолітиками
(папаверином, но-шпою, галідором) не завжди усуває біль. У таких випадках
доцільне парентеральне введення баралгіну (5 мл) або анальгіну (2 мл 50 %
розчину) у поєднанні з димедролом (1-2 мл 1 % розчину) чи супрастином (1-2 мл 2
% розчину).
Лікування
хронічного гастриту, асоційованого з Helicobacter pylori, також проводиться з
використанням засобів етіотропної і патогенетичної дії. Зокрема, застосовується
комбінація 3-х і більше протимікробних засобів: обов’язково де-нол, а також
похідні нітроімідазолу (метронідазол, тинідазол), напівсинтетичні пеніциліни
(амоксицилін), макролід кларитроміцин тощо (табл.28).
Таблиця 28
Одна з можливих схем
поєднаного використання протимікробних засобів при хронічному гастриті (за: П.Я. Григор’єв, Є.М.
Стародуб та ін., 2000)
Підвищення
ефективності лікування досягають шляхом введення в програму лікування
антисекреторних препаратів, зокрема блокаторів Н2-гістамінорецепторів (10-14
днів), М-холіноблокаторів (метацину по 1 мл 0,1 % розчину, платифіліну
гідротартрату – 1-2 мл 0,2 % розчину, екстракту беладони сухого – 0,015 г
тощо), гастропротекторів, антацидів, обволікаючих і в’яжучих засобів та ін.
Інші схеми
лікування для знищення хелікобактерної інфекції грунтуються на інгібіторах Н+, K+ АТФази (омепразол, лансопразол,
пантопразол) в поєднанні з тими ж антибактеріальними препаратами, що
застосовуються з де-нолом (кларитроміцин, амоксицилін, метронідазол тощо). Саме
таку схему (омепразол + кларитроміцин + амоксицилін) вважають терапією першої
лінії (Маастрихський консенсус, 1996, 2000 рр.).
Враховуючи
наявність різноманітних клінічних форм хронічної хелікобактерної інвазії,
рішенням наради Європейської наукової групи з вивчення Helicobactеr pylori
(1996) визначені такі показання до знищення хелікобактерної інфекції (табл.
29).
Таблиця 29
Показання до ліквідації
хелікобактерної інфекції
Таким чином,
показання до застосування антихелікобактерної хіміотерапії значно розширені.
Біоспорин
(Biosporinum) – ліофілізований порошок в ампулах по 1, 2 і 10доз.