ПАРАЗИТАРНІ ХВОРОБИ ШКІРИ


Етіологія. Головні воші. Cамка відкладає до 10 яєчок у день, прикріплюючи їх за допомогою хітинової речовини до основи стрижнів волосків (гниди) (рис. 52).

Через 8-10 днів із яєць вилуплюються молоді воші, які вже через 8-10 днів відкладають яйця.

Шляхи зараження. Перебування в одному ліжку із хворим, через головні убори, гребінці тощо. Сприяють зараженню незадовільні санітарно-побутові умови, скупченість, нехтування гігієнічним режимом.

Клініка. Скарги хворих на свербіж голови. Воші і гниди найчастіше локалізуються на скронях і потиличній ділянці, рідше — на інших ділянках голови, бровах, віях. В цих ділянках виникають розчухи, явища дерматиту, іноді із екзематизацією чи вторинною піодермією. На шкірі шиї — плями, папули, везикули, лущення, екскоріації, кірочки, іноді місцями мокнення, явища піодермії. Ці зміни бувають різної вираженості та у різних комбінаціях. Волосся може злипатись, відчувається неприємний запах, розвивається регіонарний лімфаденіт. Діагностика грунтується на виявленні вошей, гнид.

Лікування. Аерозоль «Пара-плюс», нітифор, педилін, педицид. Одночасно лікують усіх членів сім’ї. Гниди видаляють густим гребінцем після промивання волосся теплим оцтом.

Профілактика. Дотримання гігієнічного режиму, уникнення контактів із хворими, дезінфекція усіх предметів, що були у контакті із волосистою частиною голови, профогляди в організованих колективах (школи, садочки тощо).

 

Етіологія. Одежні воші.

Шляхи зараження. Перебування в одному ліжку із хворим, через одежу, постіль та інші предмети. Сприяють зараженню незадовільні санітарно-побутові умови, скупченість, нехтування гігієнічним режимом.

Клініка. Воші знаходяться в складках і швах одежі і тому зміни шкіри частіше виявляють на плечах, верхній частині спини, під пахвами, на животі, в поперековій ділянці, пахово-стегнових складках. У цих ділянках можна виявити судинні плями на місцях укусів вошей, папуло-уртикарні елементи, розчухи, ділянки ліхеніфікації, лущення, явища вторинної піодермії. Вираженість цих змін різна. Колір шкіри брудно-сірий, світло-коричневий. На ділянках ураженої шкіри тривалий час залишаються гіперпігментовані плями.

Лікування. Неодмінною умовою одужання є ретельна дезінфекція одежі, натільної і постільної білизни. Вторинну піодермію лікують за загальними правилами. У випадках залишкової сверблячки призначають антигістамінні препарати.

Профілактика. Дотримання гігієнічного режиму, уникнення тісних контактів із хворими, дезінфекція одежі і постільної білизни, профогляди в організованих колективах (дитячі садки, гуртожитки, школи). Білизну перуть і прасують гарячою праскою.

 

Синонім. Лобковий педикульоз.

Етіологія. Лобкові воші (Phthirus pubis), середня тривалість життя яких 12-22 дні. Вони заглиблюються у волосяні фолікули і прикріплюються до кореня волоса, видно тільки хвостову частину у вигляді сірої крапки. Воші і гниди можна побачити під лупою чи неозброєним оком.

Шляхи зараження. Дорослі заражаються переважно під час статевих контактів. При спільному спанні лобкові воші можуть переповзати на дітей. Шляхами зараження є спільна постіль, рушники.

Клініка. Характерна локалізація: лобкова ділянка, нижня частина живота, стегна, під пахвами, груди, борода, у дітей — брови, вії, ділянка вух і потилиці. Хворі скаржаться на сверблячку шкіри, але розчухи і піодермія трапляються рідко. Характерними є сині плями 5-15 мм діаметром (блідо-сірого кольору із голубим відтінком), які утворюються в результаті з’єднування гемоглобіну із слиною вошей. Вони не змінюють кольору при діаскопії. Можуть виникати дрібні червоні папули, екскоріації, ліхенізація, імпетиго.

Диференціюють сині плями із сифілітичною та тифозною розеолами.

Лікування. Аерозоль «Спрей-пакс», нітифор, педилін.

Профілактика. Уникнення дошлюбних і позашлюбних статевих контактів, гігієнічний режим.

 

Короста — паразитарна контагіозна хвороба, збудником якої є коростяний кліщ. Щорічно в світі реєструють до 300 млн випадків корости.

Коростяний кліщ (Sarcoptes scabiei varietas hominis) паразитує тільки на шкірі людини. Коростяні кліщі мають черепахоподібну форму, самка довжиною 0,3-0,4 мм, шириною 0,25-0,38 мм, самець дещо менших розмірів. На бокових поверхнях тіла вони мають дві пари передніх ніжок, на яких містяться присоски. Дві пари задніх ніжок розміщені на нижній поверхні тіла і мають довгі щетинки у самок і присоски у самців. Після запліднення самок, які знаходяться на шкірі людини, самці невдовзі гинуть, і тому клінічну картину хвороби в основному обумовлюють самки і личинки. Після прикріплення самки до поверхні шкіри вона швидко (приблизно впродовж години) за допомогою кігтів занурюється у роговий шар епідермісу, роблячи спочатку ледве помітні вертикальні, криницеподібні отвори, згодом паралельно поверхні шкіри риє S-подібні коростяні ходи. Кліщ проникає до зернистого і навіть мальпігієвого шару, змінюючи ороговіння у бік паракератозу. Самка просувається по коростяному ходу зі швидкістю від 0,1 до 5 мм за добу. Цьому сприяють секреція літичних чинників та інтенсивність роботи передніх ніжок. Щоденно самка відкладає 2-3 яйця, але тільки 10 % всієї кладки доживає до стадії появи дорослих кліщів. Тривалість життя коростяного кліща може сягати 2 місяців. Через 3-4 дні після кладки яєць із них вилуплюються личинки, які покидають коростяний хід і занурюються у вічка волосяних фолікулів і під лусочки рогового шару епідермісу. Через 2-3 дні личинки перший раз линяють, перетворюючись у німфу, яка теж линяє через 2-3 дні і перетворюється у дорослу самку чи самця. Отже, весь цикл розвитку коростяного кліща становить приблизно 10-14 днів. Стінки коростяних ходів вкриті речовинами, які виділяють кліщі, та випорожненнями, які, очевидно, є залишками лусочок та клітин епідермісу, який споживає кліщ як їжу. Сукупність цих речовин має сенсибілізуючі властивості щодо хворої людини.

Період розвитку від личинки до кліща відповідає появі на шкірі хворого дрібних фолікулярних папул, поодиноких везикул і ледь помітних ходів. Запліднена самка вдень знаходиться в ходах у спокої, а ввечері, переважно між 18 і 21 годинами, прогризає ходи. Такий добовий біоритм життєдіяльності кліща і цим пояснюється посилення сверблячки ввечері і вночі. Маніфестна, тобто з вираженими симптомами, короста розвивається в середньому через 4 тижні після переносу на шкіру людини хоча б однієї заплідненої самки, а у дисемінованих і задавнених випадках корости на шкірі хворих людей можна віднайти в середньому 11 кліщів (від 3 до 30).

Коростяний кліщ (рис. 53), личинки і німфи живуть поза людиною не більше двох діб при температурі 22 °С і вологості 35 %. При температурі 55 °С кліщ гине впродовж 10 хв, а в інтервалі температури від 10 до 20 °С він повністю втрачає рухомість. Отже, прання білизни при температурі, що перевищує 55 °С, достатньо, щоб усунути можливість непрямої передачі кліща. Кліщі і личинки практично відразу гинуть при температурі 0 °С і це можна використати в зимовий період для дезінфекції матраців, виставивши їх на мороз.

Епідеміологія. Впродовж нашого століття спостерігали три великі епідемії корости у 1913-1925 і 1940-1955 роках, які були пов’язані із світовими війнами та їх наслідками. Третя епідемія почалась у 1965 році. Отже, епідемії корости відповідають синусоїдальному закону еволюції із загальною амплітудою у 30 років (перші 15 років — період епідемії і період 15 років без епідемії). Причини епідемії різні: соціологічні (бідність, недотримання законів санітарії та гігієни, раннє статеве життя, міграція населення), медичні (контагіозність інкубаційного періоду, атипові форми корости, незнання клініки, нераціональна терапія тощо), імунологічні (зниження імунних реакцій людей щодо коростяного кліща).

Шляхи зараження. Джерелом зараження є хвора на коросту людина. У 95 % випадків зараження відбувається при тривалому контакті із хворою людиною в умовах оптимальної температури і вологості. Часто це трапляється при статевих стосунках і тому коросту розглядають як одну із хвороб, що передається статевим шляхом. Чинником, що сприяє зараженню, є погані житлові умови, коли діти і дорослі сплять в одному ліжку. Непряма передача корости може відбуватись через одежу і постільні речі.

Інкубаційний період триває від 14 днів до 6 тижнів при первинному зараженні і кілька днів при реінфекції. Хворий, який знаходиться в інкубаційному періоді, є заразним для інших. Деякі дослідники вважають, що, коли в результаті зараження на шкіру людини потрапляє запліднена самка кліща, то вона відразу починає прокладати ходи, що супроводжується сверблячкою. В таких випадках інкубаційний період практично відсутній. Особи, які перехворіли на коросту, сенсибілізовані і кількість кліщів у таких людей значно менша, ніж у тих, хто заразився вперше.

Патогістологія. В поверхневих шарах шкіри містяться запальні периваскулярні інфільтрати, що складаються переважно із лімфоцитів, гістіоцитів і полінуклеарних еозинофілів і є результатом контакту між антигенами кліщів і клітинами імунної системи. Цей інфільтрат особливо щільний у постскабіозних вузликах (доброякісна лімфоплазія) і іноді може нагадувати зміни при гематодерміях.

Імунологія. Внутрішньошкірні реакції на екстракти коростяних кліщів позитивні у хворих на коросту, а також у тих, у кого спостерігають постскабіозну сверблячку як прояв алергійної реакції. У хворих на коросту виявлена активація Т- і В-лімфоцитів з підвищенням концентрації імуноглобулінів G і М, зниженням — імуноглобулінів А. Ці показники нормалізуються після курсу лікування. Часта наявність у хворих на коросту еозинофілії, можливість пасивної передачі скабіозної алергії за методом Прауснітца-Кюстнера вказують на те, що в організмі хворих на коросту негайно залучаються механізми протидії. У хворих через 24-48 год від початку лікування виявляють циркулюючі імунні комплекси, що вказує на факт наявності в епідермісі антигенів, які вироблені загиблими кліщами і можуть потрапляти в кров та з’єднуватися із імуноглобулінами G і М.

Клініка. Скарги хворих на сверблячку шкіри, яка посилюється ввечері і вночі, може бути дуже вираженою і порушувати сон. Сверблячка іноді може бути постійною. Вона локалізується на окремих ділянках шкіри або розповсюджена, за винятком обличчя і волосистої частини голови, які ніколи не уражаються у дорослих. Сверблячка іноді може посилюватись у процесі лікування корости або зберігатись і після закінчення лікування внаслідок подразнювальної дії ліків або як прояв алергійної реакції.

Характерні місця локалізації коростяної висипки. Коростяна висипка симетрична і локалізується переважно на кистях (міжпальцеві складки, бокові поверхні пальців), у ділянці променевозап’ястних суглобів (згинальні і бокові поверхні), передньобокових поверхонь живота, попереку, стегон, сідниць, передніх поверхонь пахвових складок, ареол грудних залоз у жінок, статевого члена у чоловіків, а також на розгинальних поверхнях ліктьових суглобів у вигляді кірочок (симптом Арді). У дорослих коростяна висипка відсутня в ділянці верхнього трикутника спини, на обличчі, шиї, волосистій частині голови.

Елементи висипки:

1. Коростяні ходи — це тонкі, звивисті, білуваті або бурі смужки (лінії), які злегка підвищуються над рівнем шкіри, довжиною 0,5-1,0 см. Коростяний хід закінчується на одному (сліпому) кінці невеличким здуттям — акаріозною везикулою, в якій перебуває самка кліща (іноді її можна побачити під збільшувальним склом у вигляді темної крапки). Іноді коростяні ходи бувають у вигляді кількох везикул, що знаходяться на різних стадіях розвитку і розміщені лінійно або ланцюжком. Можливе утворення під ходом везикули, в покришці якої проходить коростяний хід. При засиханні ексудату хід набуває вигляду кірочок. Можна віднайти старі, сухі, напівзруйновані ходи у вигляді тріщин. Хід може перериватись везикулою або кірочкою. Іноді на місці зруйнованої везикули може утворитись віночок розшарованого епідермісу, який з’єднаний із ходом, що нагадує «ракетку». У дорослих на закритих ділянках тіла можуть спостерігати ходи у вигляді білуватої лінії або лінійного лущення епідермісу на поверхні щільних великих (0,5-1,5 см) вузликів синюшного кольору. Коростяні ходи добре контуруються при змазуванні чорнилом чи розчином йоду, які проникають всередину ходів і забарвлюють їх.

2. Папуло-везикули (екземні псевдовезикули) локалізуються на бокових поверхнях пальців кистей, на долонях і підошвах у грудних дітей.

3. Міліарні червоні запальні папули локалізуються на шкірі тулуба, кінцівок, часто вкриті геморагічними кірочками внаслідок розчухів і розміщуються попарно або ланцюжком, прямолінійно чи під кутом на відстані до 0,5 см.

Клінічні форми корости.

1. Короста без висипки — це початкова форма хвороби, яка характеризується тільки сверблячкою. Протикоростяна терапія швидко припиняє розвиток хвороби.

2. Малосимптомну (доглянуту) коросту спостерігають в осіб, які дотримуються гігієнічних правил, часто миються. В таких випадках відсутні коростяні ходи, кількість висипки незначна. Це міліарні фолікулярні папули, ізольовані везикули, окремі уртикарні елементи, геморагічні кірочки, екскоріації в типових для корости місцях локалізації, сверблячка помірна або слабо виражена.

3. Ліковану коросту спостерігають в осіб, які неправильно або недостатньо лікувалися від корости протикоростяними засобами. В таких випадках змінюється клінічна картина, що утруднює діагностику. Сам факт лікування корости в анамнезі необхідно враховувати при оцінюванні об’єктивних даних.

4. Короста, лікована кортикостероїдними мазями, в практичній роботі трапляється відносно часто, коли встановлюють діагноз «алергія» і відповідно призначають кортикостероїдні мазі або хворий самостійно лікує «алергію» цими ж мазями. Кортикостероїдні мазі дещо зменшують запальні явища і сверблячку, але не виліковують коросту. Її ще називають «incognito» (невідомою). В таких випадках переважають папулосквамозні, папуловезикульозні елементи, а іноді висипка набуває вигляду гіперкератотичних вогнищ, резистентних до кортикостероїдної терапії.

5. Короста дітей грудного віку має низку особливостей:

l висипка у вигляді везикул і навіть бульозних елементів локалізується на долонях і підошвах;

l часта локалізація висипки на обличчі, в ділянці промежини, на шкірі мошонки, пахвових ямках;

l клінічна картина нагадує кропив’янку і характеризується наявністю великої кількості уртикарних елементів із геморагічними кірочками в центрі;

l висипка має більш соковитий, ексудативний характер;

l сверблячка сильно виражена, що призводить до порушення сну;

l рідко коростяний кліщ може уражати нігті, які потовщуються, стають крихкими; на їх поверхні утворюються повздовжні і поперечні тріщини, можливий розвиток пароніхій;

l іноді найбільша кількість висипки зосереджується на шкірі гомілок, в ділянці кісточок і внутрішніх поверхонь ступнів.

6. Короста у дітей дошкільного і раннього шкільного віку характеризується мінімальною кількістю висипки, немає коростяних ходів, часто ускладнюється екзематизацією, імпетиго, може нагадувати свербець (prurigo).

7. Ускладнена короста. Короста найчастіше ускладнюється гноячковими хворобами шкіри (імпетиго, фолікуліти, ектима), дерматитами із явищами екзематизації, які можуть відвертати увагу від основної хвороби, тому за наявності подібних ускладнень необхідно ретельно оглянути хворих, особливо типові місця локалізації коростяної висипки.

Окремо слід виділити скабіозні чи постскабіозні вузлики (постскабіозна доброякісна лімфоплазія шкіри), які виникають в окремих хворих у процесі розвитку основної хвороби або після вилікування корости. Вони круглі або овальні, розміром від горошини до квасолі, синюшно-рожевого або буро-червоного кольору, з гладенькою поверхнею, щільні, поодинокі або множинні, часто локалізуються на геніталіях, стегнах, в ділянці пахвових ямок, пупка, навколо сосків у жінок, рідко на повіках, вушних раковинах і супроводжуються інтенсивною сверблячкою. Перебіг тривалий, впродовж тижнів і місяців, але доброякісний. Характерний спонтанний регрес і рецидиви на тих самих місцях, але можлива поява аналогічних вузликів і в інших місцях. У крові можуть спостерігати лімфоцитоз (до 45 %). Гістологічні дослідження в цих місцях виявляли гіперплазію епідермісу, лімфогістіоцитарний інфільтрат. У вузликах знаходять яйця, екскременти кліщів, що свідчить про наявність шкірної реакції до стороннього тіла. Вузлики резистентні до місцевої терапії, в тому числі і до протикоростяної. Рекомендують кортикостероїдні мазі під оклюзію.

Дуже рідко трапляється коростяна нефропатія (білок у сечі), яку розглядають або як вираження імунологічного феномену, або спричинену нефритогенним бета-гемолітичним стрептококом. У таких випадках показана антибіотикотерапія.

У крові можлива еозинофілія, а у випадках, ускладнених піодермією, може виникати лейкоцитоз, прискорена ШОЕ.

8. Норвезька (кірочкова) короста трапляється у вигляді казуїстичних випадків у осіб із хворобою Дауна, сенільною деменцією, сирингомієлією, слабоумством, ревматоїдним поліартритом, на тлі імунодефіциту, під гіпсовими пов’язками тощо. Шкірні прояви можуть бути обмеженими або розповсюдженими аж до розвитку еритродермії. Розвиваються значні нашарування сірих, жовтих, іноді чорних кірочок, рогових мас різних розмірів і товщини (до 2-3 см) не тільки на характерних для корости місцях, а й на обличчі, шиї, волосистій частині голови, вушних раковинах, долонях, підошвах (вогнищевий або дифузний гіперкератоз). У випадках генералізації процесу, уражена шкіра нагадує суцільний роговий панцир. Можливе тільки локальне розміщення кірочок у складках, на ліктях, тильній поверхні кистей. Кірочки видаляються важко, при цьому хворі відчувають болючість, а під ними виявляють значні вологі поверхні. Загалом шкіра суха, нігті потовщені, деформовані. У випадках розвитку еритродермії спостерігають дифузну гіперемію шкіри, інфільтрацію, пластинчасте лущення, підвищення температури тіла, розвиток поліаденіту. У випадках приєднання піодермії — лейкоцитоз, еозинофілію, прискорену ШОЕ. Сверблячка незначна або відсутня. При лабораторному дослідженні виявляють велику кількість кліщів. Ця форма корости теж контагіозна. У контактних осіб розвивається звичайна короста. В лікуванні кірочкової корости спочатку використовують кератолітичні мазі з метою зняття рогових нашарувань, а надалі — звичайну протикоростяну терапію. Ця форма корости потребує більш тривалого лікування.

Особливості сучасної корости:

l іноді дуже мало висипки, незважаючи на тривалий перебіг;

l відсутність сверблячки в окремих випадках;

l можлива наявність уртикарних елементів;

l відсутність висипки на кистях внаслідок частого контакту із різними мастилами, бензином, порошками, пастами, хімікатами.

Критерії діагностики:

А. Клінічні:

1. Наявність сверблячки, яка посилюється ввечері і вночі.

2. Характерна локалізація висипки.

3. Наявність коростяних ходів, симптому Арді.

4. Попарне і ланцюжкове розміщення папульозних елементів.

5. Локалізація висипки на геніталіях у чоловіків і в ділянці грудних залоз навколо сосків у жінок.

6. Локалізація висипки (в тому числі бульозної) на долонях і підошвах у дітей до 3-4 річного віку.

7. Швидке припинення сверблячки при призначенні протикоростяної терапії.

8. Урахування епідеміологічних даних: наявність хвороби в інших членів сім’ї, осіб, які спали разом чи були у статевому контакті.

Б. Лабораторні:

Звичайно ж, бажано підтвердити діагноз даними лабораторного дослідження (виявлення кліща, яєчок, екскрементів). Однак негативні результати лабораторних досліджень не дають категоричної підстави відкинути діагноз корости. Надійність дослідження також залежить від кваліфікації лаборанта. Важливим є вибір місця взяття матеріалу. Для досліджень його потрібно брати із незруйнованих розчухами вогнищ, в основному зі шкіри рук і кистей, ступнів (особливо у дітей).

Існує кілька методів лабораторної діагностики корости.

1. Англосаксонський метод (skin scrаping technigue): на папулу або сліпий кінець коростяного ходу наносять краплю мінерального мастила, зрізають елемент так, щоб не виступила кров, переносять на предметне скло для дослідження під мікроскопом.

2. Метод лужного препарування шкіри (Scоtсh test): на елемент висипки кілька разів наносять 10 % розчин лугу, а потім зрізають чи зішкрябують його, переносять на предметне скло, накривають покривним склом, злегка натискують і через 10 хв розглядають під мікроскопом.

Рідше для розпушування епідермісу використовують молочну кислоту чи пробують витягувати кліщів голкою із сліпого коростяного ходу під контролем збільшувального скла.

В. Пробну антикоростяну терапію застосовують при малосимптомних формах корости. Позитивний клінічний результат підтверджує діагноз.

Диференційна діагностика.

1. Зернова короста. Збудником є кліщ, який живе на злаках, зерні, соломі, харчується личинками зернової молі, знищуючи її. Цих кліщів також виявляють у борошні, крупах, посівних травах, пилу з підлоги. Спостерігають спалахи хвороби. Потрапляючи на шкіру людини, кліщ спричиняє появу висипки, підвищення температури тіла. Хвороба починається через 2-3 год після контакту із зерном. Спочатку хворі відчувають поколювання і сверблячку, згодом з’являються уртикарні, уртико-везикулярні елементи, які теж супроводжуються сверблячкою. У дітей до 5 років процес перебігає більш спокійно, а у засмаглих на сонці дітей спостерігають абортивний перебіг. Висипка локалізується на обличчі, шиї, передній поверхні грудей, спині, плечовому поясі. Уртикарні елементи з вираженим набряком яскраво-червоного кольору, з нерівними контурами, іноді язикоподібної форми, величиною від монети до дитячої долоні. В центрі старих елементів можуть спостерігати геморагічні кірочки, міліарні везикули; при локалізації на обличчі, шиї висипка може нагадувати набряк Квінке. Мікроскопічно у везикулах кліща не знаходять. У випадках, коли спостерігають везикуло-бульозну висипку в значній кількості, може підвищуватись температура тіла до 38 °С впродовж 1-2 днів, що супроводжується головним болем, артралгіями. Триває хвороба 7-10 днів, після чого настає одужання, іноді в місцях висипки залишається темно-бура пігментація. Кліщів виявляють у зерні. З лікувальною метою застосовують 10-15 % сірчану мазь, збовтувану суміш, антигістамінні препарати.

2. Короста, яку спричиняють кліщі, що паразитують на тваринах і птахах (коні, вівці, кози, собаки, щурі, кури, голуби та інші). Інкубаційний період — до кількох годин. Ці кліщі тільки кусають людей. Не проникають в епідерміс. У хворих після їх укусів виникає сильна сверблячка. Висипка складається з яскраво-червоних папул, уртикарних елементів, везикул, геморагічних кірочок, які більші, ніж при людській корості. Локалізація висипки відповідає місцям контакту із тваринами. Кліщ на шкірі людини не розмножується, тому в зішкрябуваннях зі шкіри ніколи не виявляють яєчок, личинок, німф. Кліщів можна виявити на тваринах, в приміщеннях, на одязі хворого. Можливе самовилікування після припинення контакту із зараженими тваринами і частому купанні. Лікування, як при людській корості. Проводять дезінфекцію білизни, приміщення, лікування тварин.

3. Фтиріаз (лобковий педикульоз). При ретельному огляді виявляють лобкові воші.

4. Педикульоз тіла (одежний). Сверблячка локалізується в ділянці спини, характерна пігментація, множинні екскоріації. Воші виявляють у швах і складках одежі.

5. Підліткова короста (сrecping disеase) — хворобливе відчуття повзання мурашок по тілу.

6. Лярбіш (larva migrans). Хворобу спричиняють мігруючі личинки анкілостоми собаки. Локалізується в ділянці сідниць, промежини.

7. Коросту плавців спричиняють при заглибленні у шкіру церкарії шистосом. Спостерігають в період літньої погоди після купання у стоячих водоймах (церкарійний дерматит).

8. «Цементна» короста розвивається в результаті підвищеної чутливості до солей хрому, які є у цементі.

9. «Нікелева» короста трапляється в осіб із підвищеною чутливістю до солей нікелю.

10. «Дубова» короста виникає внаслідок алергії до моху, що росте на деревах.

11. Слід також виключити алергійні хвороби, метаболічну сверблячку (цукровий діабет, застій жовчі, ниркову недостатність), хворобу Ходжкіна, нервову і старечу сверблячку, свербець (пруриго).

Лікування корости.

Загальні правила лікування корости:

1. Обробляти слід всю поверхню тіла і кінцівок, а не тільки уражені ділянки. У дорослих не обробляють обличчя і волосисту частину голови, а у маленьких дітей ці частини тіла обробляють, оскільки вони можуть уражатись кліщом.

2. Протикоростяний препарат потрібно наносити на шкіру тонким однорідним шаром.

3. Особливо ретельно слід обробляти руки, ноги, підпахвові ділянки, мошонку і промежину. Після миття рук повторно наносять протикоростяний препарат.

4. Уникати попадання препаратів в очі і на слизові оболонки.

5. Одночасно із протикоростяними засобами не слід застосовувати інші дерматологічні препарати.

6. У випадках задавненої корости, ускладненої піодермією, слід використовувати антибактерійні препарати загальної дії.

7. У випадках норвезької корости необхідно спочатку за допомогою кератолітичних засобів зняти кератотичні і кірочкові нашарування та ізолювати хворого.

8. Лікування доцільно проводити у вечірній час між 18-21 год, враховуючи біоритм життєдіяльності кліща. При цьому протикоростяні препарати впливають безпосередньо на кліщів і личинки, а також потрапляють в організм кліща при прокладанні ним ходів (переважно ввечері).

9. Неодмінною умовою успіху в лікуванні корости є одночасне лікування всіх осіб, які знаходяться в тісному побутовому контакті із хворим, інакше неминуча реінфекція, а також дезінфекція білизни, одягу.

10. Рекомендують купання перед кожним нанесенням протикоростяних препаратів. Цим досягається механічне змивання личинок з поверхні тіла, а також розм’якшення епідермісу, що сприяє проникненню препаратів у ходи та елементи висипки. Але такий метод підтримують не всі дослідники.

Методи і способи лікування корости. Розглянемо лише ті засоби, які доступні в умовах нашої країни.

I. Аерозоль «Спрегаль». Детальна інструкція стосовно його застосування знаходиться в кожній упаковці, тому нема необхідності її подавати. Зазначимо лише, що препарат не токсичний і може використовуватись для лікування грудних дітей. Вміст балончика дозволяє вилікувати від 1 до 3 хворих. Препарат проникає у шкіру і вбиває самку кліща, личинки і яєчка після однієї обробки шкіри. Препарат не змивають із шкіри щонайменше 12 год.

II. Крем бензилбензоату 25 %. Застосування цього крему практично виключає його попадання в очі. Він рівномірно розподіляється на поверхні шкіри, зручний у застосуванні, не проявляє місцевої подразнювальної та алергізуючої дії. Кліщі, німфи, личинки, яєчка гинуть вже після одноразового втирання препарату. Але невелика кількість личинок в яйцевих оболонках залишається неушкодженою навіть впродовж дводенного курсу лікування. Їх вилуплення сприяє збереженню симптомів хвороби в окремих хворих і потребує додаткового лікування. Оскільки сформовані личинки виходять із яєчка через 1,5-2,5 доби і тоді стають доступними для впливу препарату, рекомендують наступну методику лікування корости бензилбензоатом, яка, до речі, при ретельному її дотриманні гарантує 100 % одужання навіть в ускладнених випадках.

Спосіб застосування:

1. Ванна, зміна натільної і постільної білизни.

2. Крем рівномірно втирають у всю поверхню шкіри (від шиї до п’ят у дорослих), особливо ретельно в ділянки висипки. З рук препарат не змивають (не менше 3 год), а після їх миття втирання повторюють.

3. 2-й і 3-й день не миються, не міняють білизни і не втирають препарат.

4. На 4-й день — ванна, зміна білизни, повторне втирання.

5. 5-й і 6-й день не миються, не міняють білизни і не втирають препарат.

6. На 7-й день — ванна, зміна білизни. Настає одужання.

Для дорослих на одне втирання необхідно приблизно 80-100 г крему.

III. Лікування корости простою сірчаною маззю (33 %).

1. Ванна, зміна натільної і постільної білизни.

2. Мазь втирають у всю поверхню шкіри, крім обличчя і волосистої частин голови, особливо добре у місця висипки, щоденно впродовж 6 днів поспіль. Рекомендують щоденну ванну перед втиранням, але не змінювати натільної білизни, яка просякнута маззю і продовжує проявляти лікувальний ефект.

3. На 7-й день ванна, зміна натільної і постільної білизни, одужання.

4. Після кожного миття рук втирання мазі у ділянку кистей повторюють.

5. Для лікування маленьких дітей (до 3-4 років) використовують 10-15 % сірчану мазь.

Особливі зауваження. Сверблячка, яка не зникає після проведеного лікування, може бути обумовлена різними причинами:

1. Алергія до препарату.

2. Надмірне часте втирання протикоростяного препарату помисливими, недовірливими хворими.

3. Стан фізіологічної гіперчутливості, яка проявляється у тому, що впродовж 8-10 днів після лікування сверблячка не зникає.

4. Неправильний діагноз.

5. Неправильне лікування.

6. Реінфекція.

7. Психіатричні проблеми:

а) акарофобія;

б) манія паразитозу, коли хворий переконаний у некомпетентності лікаря, який не зміг його вилікувати.

8. Розвиток постскабіозних вузликів, які спричиняють сильну сверблячку. Вони існують впродовж тижнів, місяців (частіше у дітей) і потребують місцевого застосування кортикостероїдів.

Протиепідемічні заходи:

1. Про хворого надсилають повідомлення встановленої форми в санстанцію з метою організації дезінфекції, обліку хворих.

2. Заповнення карти епідобстеження вогнищ корости.

3. Огляд контактних осіб та їх лікування.

4. Диспансерне спостереження за особами, які перехворіли на коросту, із повторним оглядом через 3-4 тижні.

Два останніх положення, на думку деяких вчених, грунтуються на тому, що людина може бути джерелом зараження ще задовго до того, як у неї з’явиться сильна сверблячка і типові прояви хвороби. Латентний період, на їх думку, може тривати до двох місяців.

Можливі способи дезінфекції в домашніх умовах:

1. Прання білизни із наступним її кип’ятінням.

2. Посипати білизну антипаразитарним засобом і на 48 год помістити в герметичні целофанові мішки.

3. Обробити аерозолем А-РАR на 2 год.

4. У зимовий період білизну і одежу виставити на мороз на 1 день.

5. Прасування білизни, одягу та інших речей гарячою праскою.

6. Білизну вміщують у герметичний поліетиленовий пакет на 3 доби.

 

Етіологія і патогенез. Хворобу спричиняють личинки мух. Вони сідають на виразки, рани, подряпини, харчуються ексудатом і відкладають яйця, з яких розвиваються личинки. Личинки оводів через епідерміс занурюються в дерму і прокладають там довгі звивисті ходи.

Клініка. Уражається будь-яка ділянка шкіри, трофічні виразки, рани, гематоми, пупкова ранка у новонароджених. На місцях заглиблення личинки виникає свербляча папула, яка через кілька тижнів перетворюється на вузол, що нагадує фурункул. У центрі вузла — отвір, з якого періодично виступає задня частина личинки.

Лікування. Змащувати жиром або вазеліном, тоді личинка виходить із вузла і гине.